Її очі були картою, яку не варто було читати тверезим

Частина V другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Ноксар висів під кораблем, як темна думка, яку занадто довго відкладали.

Планета не мала кольору в людському сенсі. Вона не була просто чорною, сірою чи мертво-бурою, як більшість непривітних світів, на які астрономи дивляться з науковим захватом, а нормальні люди — з бажанням не виходити з корабля. Ноксар здавався зробленим із застиглої ночі, пилу давньої пам’яті й дуже поганого настрою Всесвіту.

На його поверхні проступало місто.

Не так, як проступають земні міста з орбіти — вогнями, дорогами, тепловими плямами, випадковою гордістю цивілізації, яка завжди думає, що її видно з космосу, а значить, вона важлива. Місто Ноксара світилося не світлом, а відсутністю забуття. Темні вежі здіймалися вгору, але їхні верхівки ніби впиралися не в атмосферу, а в чужий біль. Вулиці мерехтіли синіми лініями, мов судини під шкірою трупа, який ще не погодився бути мертвим.

«Едем-7» ішов орбітою обережно.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/pershii-stribok-u-temryavu-ochei-b456004?c=5063459