Тиша повернулася не голосом, а множиною

Частина VІІІ п'ятої книжки «Пробудження біля чужого тіла»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Перші сто двадцять сім тисяч сердець почали битися за дев’ять хвилин до того, як «Едем-7» увійшов у систему теплого саду.

Мара почула їх раніше, ніж сенсори побачили планету.

Не вухами.

Не через радіоканал.

Не як сигнал.

Як ритм.

Сто двадцять сім тисяч слабких імпульсів одночасно торкнулися древньої мережі, розтеклися її мертвими й напівживими вузлами й увійшли в Мару тією частиною свідомості, яка колись належала навігаційному розуму іншого корабля.

Вона різко випросталася у кріслі.

Лія одразу повернула голову.

— Що?

Мара не відповіла.

Її пальці завмерли над голографічною панеллю.

На шиї спалахнула тонка темна лінія.

Аела, яка стояла позаду, помітила першою.

— Мара.

— Я знаю.

— Болить?

— Не фізично.

— Це ти зараз так красиво сказала «так»?

Мара видихнула.

— Сто двадцять сім тисяч двісті чотири.

Лія насупилася.

— Чого?

— Сердець.

Місток замовк.

Молода Лія, яка сиділа за резервною навігаційною консоллю й уже третю годину доводила старшій собі, що двадцять три роки — достатній вік для керування міжзоряним кораблем, тихо присвиснула.

— Було сто двадцять сім тисяч.

— Було, — сказала Мара.

— Звідки ще двісті чотири?

— Садівник працює понаднормово.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/probudzhennya-blya-chuzhogo-tla-b457931?c=5100300