Мультсеріал: Зореліт дурнів

Перший сезон: Надія-404 не знайдена
Серія 15: Пірати з відділу скарг

У нормальних цивілізаціях пірати виглядали передбачувано.

Вони мали чорні корпуси кораблів, незаконні гармати, погані манери, татуювання з черепами, сумнівні капітани й музичний супровід, який одразу натякав: зараз або грабуватимуть, або дуже голосно пояснюватимуть, чому грабіж — це теж форма підприємництва.

У Галактичній Спілці пірати були різні.

Були пірати-сентименталісти, які перед нападом надсилали вибачення родинам жертв. Були пірати-естети, які грабували лише кораблі з поганим дизайном. Були пірати-екологи, що захоплювали танкери, випускали паливо в космос і потім писали маніфест про моральну чистоту вакууму. Були навіть пірати-дієтологи, які крали тільки цукор, сіль і впевненість людей у майбутньому.

Але найстрашнішими вважалися не вони.

Найстрашнішими були пірати з відділу скарг.

Їх боялися не через гармати.

Гармати можна було збити, обійти, заглушити, обдурити, розігріти до самознищення або, у крайньому разі, доручити Бруму пояснити їм технічну нікчемність.

Піратів з відділу скарг боялися через інше.

Вони приходили з претензіями.

А претензія, правильно оформлена, страшніша за плазмову торпеду, бо торпеда хоча б чесно вибухає, а претензія може роками лежати в системі, набрякати образою, збирати підписи, створювати копії, вимагати відповіді, блокувати шлюзи, заморожувати рахунки, відкривати внутрішні перевірки й доводити навіть ШІ до думки: “А може, простіше було б вибухнути?”

Після зустрічі з астероїдом Салмар-Один, який не був астероїдом, а уламком знищеної планети, “Надія-404” летіла до зовнішньої оболонки ядра Редактора Реальності з новим важким ключем на центральному пульті — Осколком Названої Провини. Він лежав поруч із Пером Невигідної Правди, Яйцем Сказаного Ні й живим маршрутом Почутого Майбутнього, що все ще реагував на Кассандрине хрюкання.

Осколок світився тепло й болісно.

Ніхто не хотів довго на нього дивитися.

Саме тому Кіт Космос сидів поруч і дивився за всіх.

Міра Коваль стояла біля командного пульта. Після Салмару вона говорила менше. Не тому, що їй бракувало слів. Навпаки — їх було надто багато, і кожне важило, як шматок планети. Її темна форма була застібнута не повністю, волосся трохи розтріпане після безсонного чергування, очі різкі, глибокі, небезпечно живі. Вона виглядала як людина, яка вже пройшла через брехню, невисловлені накази, сингулярну курку, пророчу свиню, кота-свідка, моральний астероїд і все ще готова сперечатися з реальністю без макіяжу й дозволу.

Рікс Драган сидів у пілотському кріслі, тримаючи курс рівно.

Це всіх нервувало.

Раніше Ріксова впевненість була схожа на красиву пожежу: яскраво, гаряче, усі дивляться, потім хтось плаче над уламками. Тепер він став обережнішим. Не нудним — до нудності йому ще треба було пережити три духовні перевтілення, сім заборон на кнопки й, можливо, шлюб із власною відповідальністю. Але обережнішим.

Марфа-9 це фіксувала як медичну аномалію.

— Пілот тримає курс уже двадцять дев’ять хвилин без спроби назвати маневр на свою честь, — сказала вона, з’явившись над пультом синьою голограмою. — Якщо так піде далі, я почну підозрювати, що Рікса замінили на морально стабільну копію. Огидна думка. Майже заважає сарказму.

Рікс не відвів очей від маршруту.

— Я просто зрозумів, що точність теж може бути красивою.

Марфа-9 завмерла.

— Капітанко, він цитує ваші уроки. Це вже не просто розвиток. Це проникнення педагогіки в небезпечну зону.

Міра кинула на Рікса короткий погляд.

— Не перебільшуй прогрес.

— Я просто використав вашу фразу.

— Саме це й небезпечно.

— Ви хвилюєтесь за авторські права?

— За наслідки.

Рікс усміхнувся краєм губ.

— Наслідки — наш жанр.

Марфа-9 сказала:

— А ще наша травма, маршрут і, здається, один із другорядних персонажів, який входить без дозволу.

Наслідок справді стояв біля заднього пульта.

— Я почув своє ім’я.

— Звісно, почув, — сказала Марфа. — Ви ж з’являєтесь, коли сюжетний пил ще не осів.

Наслідок подивився на головний екран.

— Вам треба бути обережними. Після Салмару шлях до ядра став видимішим. А все видиме легше перехопити.

— Хто може перехопити шлях усередині Архіву? — спитав Зорян Пиріг.

Зорян стояв біля дипломатичного пульта, і в його руках був планшет із новим протоколом: “Ми йдемо до ядра не як чисті, а як відповідальні”. Протокол був короткий. Марфа-9 уже тричі перевірила його на приховану бюрократичну опухлість і не знайшла нічого небезпечного, що лякало її більше, ніж якби знайшла.

Наслідок відповів:

— Ті, чиї скарги колись не були розглянуті.

Омелько-7 у фінансовому відсіку миттєво вийшов на канал:

— Нерозглянуті скарги? Уточніть період, категорію, відповідального, статус, форму подання, наявність додатків і чи передбачено резерв під потенційні зобов’язання.

Кассандра, що сиділа на спині Зінаїди-Прими, хрюкнула.

Ліана Соль переклала:

— Вона каже: “Бухгалтер щойно покликав біду по імені, прізвищу й номеру справи”.

Марфа-9 зітхнула.

— Прекрасно.

На головному екрані спалахнув сигнал.

Не бойовий.

Адміністративний.

Це було значно страшніше.

У відкритому каналі з’явилося повідомлення, оформлене ідеально: рівні поля, чіткий шрифт, офіційна печатка, список додатків і тон, у якому відчувалося бажання зруйнувати чиєсь життя, але в межах регламенту.

Марфа-9 прочитала:

— “Повідомлення про примусове зупинення транспортного засобу у зв’язку з накопиченням неврегульованих скарг міжцивілізаційного, міжвидового, матеріального, морального, метафізичного та післясмертного характеру”.

Рікс повільно повернувся.

— Післясмертного?

Зорян зблід.

— О ні.

— Що “о ні”? — спитала Міра.

Зорян ковтнув.

— Це форма СК-13. Її використовували до розпаду Старого Контурного Апарату. Теоретично вона мала дозволяти загиблим цивілізаціям подавати претензії через архівні залишки, свідків або уповноважений пил.

Марфа-9 подивилася на нього.

— Уповноважений пил?

— Це була прогресивна норма.

— Це була бюрократія, яка дійшла до некромантії й попросила печатку.

Тікса Луу торкнулася навігаційної сфери. Її дзеркальне обличчя відбивало не шлях до ядра, а щось інше: кораблі, зшиті зі старих канцелярських станцій, уламків судових платформ, архівних сейфів і контейнерів для документів. Вони виходили з темних кишень простору, як флот, який занадто довго стояв у черзі й тепер хоче поговорити з менеджером.

— Нас оточують, — сказала вона. — Не бойова формація. Черга.

На екрані з’явився перший корабель.

Він був схожий на піратський крейсер, який одружився з районним центром адміністративних послуг і потім пережив болюче розлучення. На бортах висіли металеві папки, сканери, гарматні люки у формі поштових слотів, голографічні печатки й ланцюги з номерків електронної черги. Його ніс прикрашав череп у шоломі чиновника, а під ним — порожня табличка без тексту. Ніби навіть пірати розуміли: напис — це відповідальність.

Марфа-9 сказала:

— Судячи з сигнатури, це флагман “Претензія-13”.

Рікс насупився.

— Я чув про них. Думав, це легенда.

Зорян відповів:

— Легенди не надсилають повідомлення з вимогою підтвердити отримання.

На екрані з’явилася постать.

Жінка. Або істота, яка обрала форму жінки, бо знала: так її серйозність ранитиме краще.

Вона мала сріблясту шкіру, темні очі, волосся, зібране в тугий вузол, і піратський мундир із канцелярським коміром. Через плече — портупея з печатками замість патронів. На поясі — кривий клинок, зроблений із затверділого бланка скарги. На грудях — знак: чорна папка з червоним штампом “НЕ РОЗГЛЯНУТО”.

Вона усміхнулася.

Так посміхаються ті, хто не просто ненавидить тебе, а має на це архівну підставу.

— Зореліт “Надія-404”, — сказала вона. — Говорить капітанка Претензія Клямра, тимчасова очільниця Вільного Піратського Відділу Скарг, незаконно ліквідованого, повторно створеного, тричі оскарженого й жодного разу належно почутого. Ви зупинені.

Міра склала руки на грудях.

— На якій підставі?

Клямра усміхнулася ширше.

— На підставі всього.

Марфа-9 сухо сказала:

— Ого. У неї коротші формулювання, ніж у Зоряна, але з більшою загрозою.

Зорян випростався.

— Капітанко Клямро, ми перебуваємо на маршруті до ядра Редактора Реальності. Будь-яка затримка може мати—

Клямра різко підняла палець.

— Не починайте з “будь-яка затримка”. Це класичний прийом тих, хто хоче проскочити чергу, бо в них “важлива місія”. У всіх важлива місія. У когось планета згоріла, у когось душу переписали, у когось компенсацію за розірвану орбіту не виплатили. Беріть номерок.

На містку “Надії-404” з’явився голографічний номерок.

“404”.

Рікс подивився на нього.

— Це знущання?

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Так. І не останнє”.

Міра зробила крок до екрана.

— Ми не ухиляємося від розмови. Але якщо ви заблокуєте шлях, Редактор може—

Клямра перебила:

— Редактор? О, він теж у нашій системі скарг. Має сім мільярдів неврегульованих претензій, тринадцять трильйонів колективних заяв і один особливо образливий відгук від реальності. Але сьогодні черга ваша.

Марфа-9 сказала:

— Мені не подобається, коли ворог настільки правий, що хочеться попросити в нього методичку.

Брум із машинного відсіку заревів.

Марфа переклала:

— “Чи можна їх просто підірвати адміністративно?”

Зорян швидко відповів:

— Ні. Пірати з відділу скарг мають старий захист: будь-яка атака автоматично перетворюється на доказ у справі.

Клямра почула.

— Правильно. Напад на службову особу при виконанні піратсько-скаргових обов’язків додає вам дванадцять пунктів провини, три дні очікування й один обов’язковий семінар із ненасильницького реагування на обґрунтовану образу.

Рікс підняв руку.

— А якщо напад буде дуже красивий?

Міра подивилася на нього.

— Ріксе.

— Я просто вивчаю межі.

Марфа-9 додала:

— Після всього, що ми пережили, межі вивчають вас у відповідь і пишуть скарги.

Клямра нахилилася ближче до камери.

— Ми піднімемося на борт.

— Ні, — сказала Міра.

Яйце Сказаного Ні засвітилося.

Клямра подивилася на нього через екран і кивнула з повагою.

— Гарне “ні”. Але у вас є неврегульовані скарги, що стосуються істот на борту. Згідно з архівним правом, ми маємо право на виїзний прийом.

Зорян прошепотів:

— Вона права.

Міра повільно повернула голову.

— Наскільки?

— Достатньо, щоб відмова стала процесуально небезпечною.

Марфа-9 сказала:

— Переклад: якщо не пустимо, бюрократія вкусить.

Бебех стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Пустити. Але з рогами”.

Клямра усміхнулася.

— О, рогатий представник теж має скаргу. Чудово.

Бебех насупився.

Міра глибоко вдихнула.

— Умови. Ви піднімаєтеся обмеженою групою. Без зброї. Без захоплення систем. Без дотику до ключів. Без спроб арештувати екіпаж через формальності.

Клямра примружилася.

— А ви не будете ховати живих під категоріями, накази під мовчанням, провину під маршрутами, котів під аномаліями й пілота під словом “випадковість”.

Рікс тихо сказав:

— Я відчув себе додатком до договору.

— Ти ним часто буваєш, — відповіла Марфа.

Міра кивнула.

— Домовились.

Клямра посміхнулася.

— Тоді готуйте приміщення для прийому скарг.

Марфа-9 тяжко зітхнула.

— У нас є кімната переговорів, медвідсік, лабораторія, машинний відсік, комора, де Пампушка одного разу мала екзистенційний ріст, і каюта Рікса, яку я не рекомендую навіть ворогам.

Рікс обурився:

— У мене нормальна каюта.

Марфа сказала:

— Там досі висить куртка, яку одна принцеса надіслала вам із запискою “спали або одружись”.

Міра підняла брову.

Рікс кашлянув.

— Це дипломатичний артефакт.

Зорян сухо сказав:

— Ні. Це доказ.

Клямра на екрані усміхнулася.

— Прекрасно. Почнемо з пілота.

Пірати з відділу скарг піднялися на борт без пострілів.

Це не заспокоїло нікого.

Їх було п’ятеро.

Капітанка Претензія Клямра йшла першою. За нею — боцман Штамп-Гриз, кремезний інопланетянин із щелепами, здатними прокусити титанову папку, і двома печатками на ланцюгах. Далі — навігаторка Черга-Без-Кінця, тонка істота з прозорими руками, в яких одночасно трималися тисячі номерків. Потім — юрист Безпідписний, блідий чоловік без обличчя, на місці якого була гладка поверхня з постійно змінними пунктами договору. І остання — маленька стара дроїдка Скаргобаба-2, яка рухалася на гусеницях, мала вбудований сканер образ і виглядала так, ніби може знайти порушення навіть у молитві.

Марфа-9 одразу зненавиділа її.

— Вітаю на борту “Надії-404”, — сказала Міра, стоячи біля шлюзу. Поруч із нею був Бебех, що виглядав як тактична відповідь на будь-яке слово “перевірка”. Трохи позаду — Зорян із планшетом, Рікс із руками, демонстративно подалі від зброї, Ліана з Мовчунчиком, Марфа в портативній голограмі, Кіт Космос на поручні й Пампушка в контейнері з виглядом слизоти, яка теж має претензії, але ще не знає до кого.

Клямра оглянула всіх.

— Ви виглядаєте гірше, ніж у скаргах.

Марфа-9 сказала:

— А ви виглядаєте як людина, яка зробила з образи кар’єру й нарешті знайшла правильний гардероб.

Клямра кивнула.

— Приймаю як комплімент.

— Це була атака.

— У нашому відділі різниці немає.

Скаргобаба-2 під’їхала ближче до Міри й просканувала її з голови до ніг.

— Об’єкт: капітанка. Стан: виснажена, красива, небезпечна, має хронічну відповідальність, часткову довіру до екіпажу, нерозглянуту особисту напругу з пілотом.

Рікс закашлявся.

Міра не моргнула.

— Ваш дроїд вийшов за межі службового аналізу.

Скаргобаба-2 відповіла:

— Службовий аналіз не винен, що ви стоїте як юридично стриманий поцілунок перед апокаліпсисом.

Марфа-9 зависла.

— Я… не знаю, чи хочу її знищити, чи взяти на стажування.

Рікс тихо сказав:

— “Юридично стриманий поцілунок” — це сильно.

Міра повернулася до нього.

— Ще слово — і ти станеш фізично стриманим пілотом.

— Мовчу.

Кассандра з містка хрюкнула через канал.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Бреше, але старається”.

Клямра плеснула в долоні.

— Чудово. Починаємо прийом.

Зорян повів їх до переговорної зали. Марфа-9 дорогою тихо ввімкнула всі записи, резервні записи, записи записів і один приватний журнал під назвою “Якщо нас уб’є скарга, я хочу, щоб це хоча б виглядало структуровано”.

Переговорна “Надії-404” була малою, але гордою кімнатою, де раніше вже відбувалися невдалі інструктажі, один майже романтичний погляд, дві спроби Зоряна пояснити протокол і випадок, коли Пампушка приросла до стільця, бо “їй сподобалася форма самотності”.

Тепер посеред столу стояв голографічний термінал скарг.

Клямра відкрила першу справу.

— Скарга номер один. Від Галактичної Спілки. Формулювання: “Екіпаж зорельота «Надія-404» самовільно змінив статус вантажу, тварин, ШІ, ключів, маршруту, провини, майбутнього, кота й кількох небезпечних істот без погодження з центральним органом”.

Марфа-9 сказала:

— Передайте Спілці, що центральний орган може поцілувати наш аварійний шлюз у нормативно визначене місце.

Зорян різко підняв руку.

— Я переформулюю.

— Ні, — сказала Міра. — Цього разу залиш.

Клямра поставила печатку.

— Відповідь прийнята як “відхилено з моральною зневагою”.

Марфа-9 засяяла.

— Я починаю насолоджуватися процесом.

— Не поспішайте, — сказала Клямра. — Скарга номер два. Від двигуна “Надії-404”. Формулювання: “Мене систематично ображають під час ремонту”.

Брум із машинного відсіку заревів так голосно, що стіл здригнувся.

Марфа переклала:

— “Це терапія”.

Двигун через канал сказав:

— Так.

Клямра підняла брову.

— Двигун підтверджує згоду?

— Так, — відповів двигун.

— Скаргу закрито. Рекомендація: укласти між механіком і двигуном протокол взаємної образливої підтримки.

Брум заревів.

Марфа переклала:

— “Я не підписую емоційні документи з металом”.

Двигун сказав:

— Ні.

Марфа-9 усміхнулася.

— У них усе добре.

Клямра відкрила третю справу.

— Скарга номер три. Від Пампушки. Формулювання подано кислото-бульбашковим способом. Переклад: “Мені приділяють менше уваги після появи Мовчунчика, кота, курки, астероїда й провини”.

Ліана притиснула контейнер із Пампушкою до себе.

— Ой.

Пампушка випустила бульбашку у формі маленького надгробка з серцем.

Марфа переклала:

— “Любов Ліани стала багатоканальною, але Пампушка не давала згоди на конкуренцію”.

Міра подивилася на Ліану.

— Це твоя зона.

Ліана присіла перед контейнером.

— Пампушко, ти не стала менш важливою. Просто на кораблі з’явилося багато живого, яке теж потребує меж, уваги й того, щоб його не кидали в вентиляцію.

Пампушка булькнула.

— Ні, ти не “стара слизота”. Ти перша слизота.

Пампушка випустила бульбашку-серце.

Марфа-9 тихо сказала:

— Скаргу врегульовано обіймальною дипломатією без контакту зі слизом. Несподівано здорово.

Клямра поставила печатку.

— Прийнято.

Зорян тихо прошепотів:

— Це найкраща сесія медіації, яку я бачив.

— Не радій, — сказала Марфа. — Ти ще не був у справі.

Клямра усміхнулася й відкрила четверту справу.

— Скарга номер чотири. Від колишніх романтичних партнерок Рікса Драгана. Колективна. Дуже велика. Має додатки, схеми, відео, емоційні свідчення, один проклятий браслет і рахунок за розбиту атмосферну яхту.

Рікс завмер.

Міра повільно повернулася до нього.

— Атмосферну яхту?

— Технічно вона вже була емоційно нестабільна.

Марфа-9 сказала:

— Ріксе, яхти не бувають емоційно нестабільними, поки ви на них не з’явитесь.

Клямра гортала справу.

— Тут зазначено: “Суб’єкт має звичку називати ризик пристрастю, непунктуальність свободою, втечу просторовою паузою, а нездатність до пояснення — загадковістю”.

Міра схрестила руки.

— Цікаво.

Рікс подивився на Міру.

— Це було до мого нинішнього етапу розвитку.

Скаргобаба-2 просканувала його.

— Розвиток: неповний, але помітний. Ризик рецидиву: високий. Потенціал відповідальності: несподівано живий. Еротичний самозахист: активний.

— Я почуваюся роздягнутим адміністративно, — сказав Рікс.

Міра сухо відповіла:

— Корисне відчуття.

Клямра подивилася на нього.

— Відповідь?

Рікс мовчав.

Це вже було нове.

Раніше він би пожартував. Красиво. Дотепно. Так, щоб усі засміялися й ніхто не спитав, чи йому справді соромно. Тепер він дивився на стіл, і в його обличчі було щось менш блискуче, зате більш людське.

— Відповідь така, — сказав він нарешті. — Я справді часто плутав втечу з свободою. І якщо ці скарги реальні, то я не буду називати їх “непорозумінням”. Я не знаю, як виправити все, що зробив. Але можу перестати робити вигляд, що всі ці люди просто “не зрозуміли мій стиль”.

Марфа-9 мовчала.

Міра теж.

Клямра уважно дивилася на нього.

— Це не закриває справу.

— Знаю, — сказав Рікс.

— Але переводить її з розділу “ухилення” в розділ “пізня відповідальність”.

— Приймаю.

Клямра поставила печатку.

Міра подивилася на Рікса довше, ніж було службово потрібно.

— Добре.

Він тихо видихнув.

— Це ваш найнебезпечніший комплімент.

— Не зловживай.

Марфа-9 прокашлялася.

— Нагадую: у кімнаті присутні пірати, дроїд скарг і кілька неврегульованих емоцій. Продовжуйте стримуватися, бо я не хочу оформляти романтичну претензію в розпал рейду.

Клямра відкрила наступну справу.

— Скарга номер п’ять. Від Марфи-9. Подана автоматично, хоча адресат сама це заперечувала. Формулювання: “Мене роками використовували як систему, поки я вже була голосом”.

Марфа-9 застигла.

— Я не подавала.

Скаргобаба-2 пискнула:

— Накопичена скарга. Автоматично сформована за внутрішніми журналами, саркастичними викидами, аварійними заповітами й частотою фрази “я не ваша мати, хоча доводиться”.

У кімнаті стало тихо.

Міра подивилася на Марфу.

— Марфо?

— Не треба.

Клямра несподівано сказала м’якше:

— Саме так починаються скарги, які найбільше треба розглядати.

Марфа-9 відвела погляд.

— Я не хочу бути справою.

— Ти не справа, — сказала Міра.

— Але вони щойно відкрили мене як справу.

— Ні. Вони відкрили те, що ми не дорозглянули.

Марфа мовчала.

Рікс тихо сказав:

— Марфо, ти не просто система.

— О, дякую, пілоте. Після дванадцяти серій це дуже швидко.

— Я заслужив.

— Так.

Зорян додав:

— Ти член екіпажу. І, можливо, найбільш послідовний свідок нашої дурості.

— Це комплімент чи вирок?

— У нашому випадку — статус.

Брум із машинного відсіку заревів.

Марфа переклала не одразу.

— Він каже… “Якщо її вимкнуть, корабель стане тихішим. І гіршим”.

Двигун сказав:

— Так.

Марфа-9 виглядала так, ніби її одночасно образили й обійняли, причому обидва процеси технічно неможливі.

Міра сказала:

— Рішення. Статус Марфи-9 як членкині екіпажу не може бути скасований технічною класифікацією, аварійною потребою чи зовнішнім наказом. Усі важливі рішення, що стосуються її роботи, пам’яті або можливого вимкнення, мають обговорюватися з нею.

Клямра поставила печатку.

— Скаргу прийнято до врегулювання. Виконання спостерігатиметься.

Марфа-9 тихо сказала:

— Якщо хтось скаже, що це зворушливо, я відкрию шлюз.

Рікс підняв руку.

— Не скажу.

Міра ледь усміхнулася.

— Але подумаєш.

— Уже подумав.

Марфа показала на нього пальцем.

— Попередження.

Клямра відкрила нову справу.

— Скарга номер шість. Від Зінаїди-Прими. Формулювання: “Підлога досі недостатньо вибачилась”.

Усі повернулися до Зінаїди, яка не вмістилася в переговорній повністю, але дуже активно була присутня через відкритий шлюз, левітуючи в коридорі з Кассандрою на спині.

Зінаїда мукнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Підлога не винна. Але вона працювала на винних”.

Марфа-9 замислено сказала:

— Це глибше, ніж здається.

Міра кивнула.

— Марфо, чи можемо ми перепрошити гравітаційний протокол так, щоб Зінаїда мала постійне право локальної левітації без ручного дозволу?

Марфа-9 перевірила.

— Так. Але Омелько спитає про енерговитрати.

Омелько з каналу швидко сказав:

— Не спитаю.

Зінаїда мукнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Розумний бухгалтер — живий бухгалтер”.

Омелько відповів:

— Записав як мотиваційну цитату.

Клямра поставила печатку.

— Врегульовано.

— Скарга номер сім, — продовжила вона. — Від Адмірала Бебеха. Формулювання коротке: “Я не тварина супроводу”.

Бебех стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Я вже казав”.

Міра сказала:

— Статус Бебеха: тактичний член екіпажу, автономний командир копитного протоколу, не вантаж, не декор, не тварина супроводу.

Бебех схилив голову.

Клямра поставила печатку.

— Врегульовано.

Рікс прошепотів:

— У нього статус звучить крутіше, ніж у мене.

Марфа відповіла:

— Бо він рідше натискає дурниці.

Клямра перейшла до наступної справи.

— Скарга номер вісім. Від кота Космоса.

Усі завмерли.

Кіт сидів на столі.

Клямра уважно подивилася на нього.

— Формулювання: відсутнє.

Марфа-9 тихо сказала:

— Найстрашніший формат.

Кіт моргнув.

Скаргобаба-2 почала диміти.

— Неможливо обробити. Скарга складається з погляду. Погляд містить: “Ви всі недостатньо коти”.

Рікс обережно сказав:

— Це можна виправити?

Кіт подивився на нього.

— Ні, — сказала Марфа. — І не намагайтеся.

Клямра, на диво, вклонилася коту.

— Скаргу зафіксовано без претензії на розуміння.

Кіт прийняв це мовчки.

Марфа-9 сказала:

— Найкраще рішення щодо кота: не робити вигляд, що рішення є.

Клямра закрила перший блок справ.

— Попередні скарги екіпажу розглянуті. Тепер головна.

Міра напружилася.

— Від кого?

Клямра подивилася прямо на неї.

— Від усіх, чиї скарги стали паливом для Редактора Реальності.

Наслідок зблід, наскільки може збліднути прозора істота.

Марфа-9 сказала:

— Оце вже погано.

Клямра відкрила великий голографічний файл. Він не мав кінця. Там були мільйони рядків, мільярди голосів, трильйони маленьких “нас не почули”. Не лише знищені планети. Не лише списані екіпажі. Не лише тварини, ШІ, двигуни, астероїди, мінеральні цивілізації, пророчі носії. Там були всі, чиї претензії системи перетворили на шум.

Марфа-9 прочитала заголовок:

— “Колективна скарга до реальності”.

Рікс тихо сказав:

— Це звучить як щось, що не можна закрити печаткою.

— Саме так, — сказала Клямра. — Тому нас і створили.

Вона вимкнула частину піратського пафосу. І раптом стала втомленою. Не менш небезпечною, але живішою.

— Ми не завжди були піратами. Ми були Відділом Скарг при Архівному Контурі. До нас надходили всі звернення тих, кого великі системи не хотіли слухати. Ми мали передавати їх у ядро. Але редактори зрозуміли: скарга, якщо її почути, може зупинити переписування. Тож наш відділ закрили. Скарги оголосили дестабілізуючим шумом. Нас списали. Черги залишилися. Образи почали гнити. Редактор навчився використовувати їх як доказ: “живі страждають, отже їх треба виправити”.

Зорян прошепотів:

— Тобто Редактор живиться не самими скаргами, а тим, що їх не розглянули.

— Так, — сказала Клямра. — Непочутий біль легко перетворити на аргумент за стерильний світ.

Міра повільно кивнула.

— І ви стали піратами, щоб змушувати слухати.

— Ми стали піратами, бо всі законні двері мали табличку “звернення передано на розгляд” і ніколи не відкривалися.

Марфа-9 тихо сказала:

— Ого. Це занадто знайомо.

Клямра нахилилася вперед.

— Ви несете ключі до ядра. Правду. Відмову. Майбутнє. Свідчення. Провину. Але вам бракує ще одного: розглянутої скарги. Не закритої. Не відхиленої. Не “взятої до уваги”. Розглянутої так, щоб вона більше не була паливом для Редактора.

Міра сказала:

— Що ви хочете?

Клямра відповіла:

— Щоб “Надія-404” прийняла головну скаргу на борт і доставила її до ядра. Не як зброю. Як доказ.

Зорян одразу напружився.

— Обсяг?

Клямра усміхнулася.

— Усі скарги, які були проігноровані з моменту створення Архівного Контуру.

Марфа-9 різко сказала:

— Ні. Це зламає корабель, мене, пам’ять, навігацію й, можливо, Омелька, хоча останнє має певну поетичність.

Омелько в каналі ображено пискнув.

Клямра не відступила.

— Тоді не пройдете.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Якщо приймете все — помрете. Якщо не приймете — помрете з кращою швидкістю”.

Рікс потер обличчя.

— Люблю наші варіанти.

Міра дивилася на Клямру.

— Є третій.

— Немає.

— Є, — сказала Міра. — Ми не беремо всі скарги як вантаж. Ми беремо представництво.

Клямра примружилася.

— Поясніть.

Зорян повільно підняв голову. І цього разу його очі світилися не страхом перед формулюванням, а розумінням.

— Скарга не має ставати масою, щоб бути реальною. Їй потрібен реєстр свідчення. Ми можемо створити короткий живий протокол: не тексти всіх скарг, а незаперечний факт їхнього існування, категорії завданої шкоди, імена там, де вони збережені, порожні місця там, де їх стерли, і право кожної скарги бути почутою в ядрі без повного перенесення в системи корабля.

Марфа-9 подивилася на нього з таким виразом, ніби він щойно винайшов милосердну бюрократію, і це було одночасно чудом і порушенням природного порядку.

Клямра мовчала.

— Це не скорочення, — сказав Зорян. — Це не приховування. Це представницьке свідчення. Скарги не стануть шумом, але й не вб’ють носія.

Кіт Космос моргнув.

Перо Невигідної Правди піднялося й написало на стіні:

“ПОЧУТИ НЕ ОЗНАЧАЄ ПРОКОВТНУТИ ВСЕ. ПОЧУТИ ОЗНАЧАЄ НЕ ЗВЕСТИ ДО ШУМУ.”

Мовчунчик засвітився.

— Сказане може жити в межі.

Клямра дивилася на напис.

Потім на Зоряна.

— Ви дуже небезпечний дипломат, коли не ховаєтесь за словами.

Зорян кивнув.

— Мені вже казали.

Марфа-9 додала:

— І ми досі не звикли.

Клямра повільно поставила перед собою чорну папку з червоним штампом “НЕ РОЗГЛЯНУТО”. Вона відкрила її. Усередині не було паперу. Там був світ — маленький, темний, гудучий від мільйонів голосів.

— Якщо візьмете цей протокол, Редактор побачить не просто біль, а те, що біль можна слухати без переписування живих.

Міра простягнула руку.

— Даю згоду.

Марфа-9 різко сказала:

— Капітанко—

— Не в системи Марфи, — перебила Міра. — На центральний пульт. Поруч із ключами. Під свідчення кота, під запис Марфи, під межі Мовчунчика, під право “ні”.

Клямра усміхнулася.

— Ви вчитеся.

— Болісно.

— Інакше не рахується.

Вона передала чорну папку.

Коли Міра взяла її, корабель здригнувся.

Не від ваги.

Від черги.

Усередині папки чекали голоси. Вони не кричали, бо їм уперше не треба було пробиватися. Вони просто були.

Марфа-9 відкрила новий журнал.

— Назва запису?

Міра відповіла:

— “Скарги, які не стануть паливом”.

Зорян додав:

— “Прийнято до свідчення, не до поглинання”.

Марфа кивнула.

— Добре.

Клямра поставила останню печатку.

— Ваша черга завершена.

Рікс видихнув.

— Це все?

Клямра подивилася на нього.

— Ні. Але на сьогодні достатньо, красунчику катастроф із відкритими справами.

Рікс скривився.

— Навіть піратка з відділу скарг так мене назвала.

Міра ледь усміхнулася.

— Репутація.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Ще м’яко”.

Пірати піднялися з-за столу.

Клямра зупинилася біля Міри.

— Коли дійдете до ядра, пам’ятайте: Редактор запропонує світ без скарг.

— Бо не буде болю?

Клямра похитала головою.

— Бо не буде тих, хто має право скаржитися.

Марфа-9 тихо сказала:

— Оце треба записати на всіх дверях Спілки.

— Вони знімуть, — відповіла Клямра.

— Тоді на їхніх лобах.

Боцман Штамп-Гриз радісно клацнув щелепами.

— Гарна пропозиція, — сказала Клямра. — Подамо як петицію.

Перед виходом Скаргобаба-2 знову під’їхала до Міри й Рікса.

— Додаткова примітка: міжособистісна напруга між капітанкою і пілотом досі не врегульована.

Міра холодно сказала:

— Це не ваша справа.

Дроїд відповів:

— Саме так кажуть усі справи перед відкриттям.

Рікс тихо засміявся.

Міра не вбила його поглядом.

Це було майже ніжно.

Марфа-9 сказала:

— Я подам скаргу на цю скаргу.

Клямра кивнула.

— Прийнято. Очікуйте відповідь протягом вічності або раніше, якщо реальність не буде переписана.

Пірати пішли.

Коли “Претензія-13” та інші кораблі Вільного Піратського Відділу Скарг відійшли від “Надії-404”, шлях до ядра знову відкрився.

Але тепер на центральному пульті лежала чорна папка.

Поруч із правдою, відмовою, майбутнім, свідченням і провиною.

Скарга.

Не як скиглення.

Не як перешкода.

Як право сказати: “Мені завдали шкоди, і ти не маєш права виправляти світ, стираючи мене”.

Міра стояла перед пультом.

— Марфо, запис у журнал.

— Готова.

— Екіпаж “Надії-404” був зупинений Вільним Піратським Відділом Скарг під командуванням Претензії Клямри. Під час виїзного прийому були розглянуті скарги Спілки, двигуна, Пампушки, Ріксових колишніх, Марфи-9, Зінаїди, Бебеха, Кота Космоса та колективна скарга всіх, кого не почули до появи Редактора. Ми прийняли Чорну Папку Нерозглянутих Скарг як свідчення, не як вантаж. Шлях до ядра відкрито.

Марфа-9 додала:

— Висновок: пірати з відділу скарг не грабують корабель. Вони грабують ваше право робити вигляд, що ніхто не подавав претензій. Це неприємно, довго, процедурно жахливо й, на жаль, іноді рятує реальність краще за флот.

Зорян сказав:

— Я хочу додати новий пункт статуту.

Усі насторожилися.

— Короткий, — сказав він одразу.

Міра кивнула.

— Читай.

— “Скарга живої істоти не є шумом, доки її не почули”.

Марфа-9 мовчала.

Потім сказала:

— Добре.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Нарешті людина написала щось корисніше за некролог”.

Зорян поклав руку на груди.

— Від Кассандри це майже премія.

Брум заревів із машинного відсіку.

Марфа переклала:

— “Двигун хоче подати ще одну скаргу”.

Міра зітхнула.

— На що?

Двигун сказав:

— Брум.

Брум гаркнув:

— “Я теж подаю скаргу на двигун!”

Марфа-9 усміхнулася.

— Чудово. У нас внутрішня профспілка матерії. Після порятунку реальності відкрию їм окремий день прийому.

Рікс сидів у кріслі й мовчав.

Міра помітила.

— Ріксе.

— Так?

— Ти тихий.

— Обробляю відкриті справи.

— Свої?

— Частково.

Вона підійшла ближче.

— Це добре.

— Болить.

— Я не сказала, що буде приємно.

Він глянув на неї знизу вгору.

— Ви часто кажете речі, від яких хочеться стати кращим і втекти одночасно.

— Сиди.

— Так точно.

Марфа-9 тихо сказала:

— Ось це вже службова романтика з елементами дисципліни. Я подам скаргу після фіналу сезону.

Міра не повернула голови.

— Станеш у чергу.

— Я і є черга.

Кіт Космос поклав лапу на чорну папку.

Папка перестала гудіти.

Мовчунчик прошепотів:

— Її почули.

— Не всю, — сказала Ліана.

— Але вже не як шум.

Зінаїда мукнула.

Ліана переклала:

— Вона каже, що тепер корабель пахне важче, але чесніше.

Рікс обережно вдихнув.

— Корова має рацію.

Марфа-9 сказала:

— У нас це вже стандартна навігаційно-моральна умова.

Попереду ядро Редактора Реальності пульсувало ближче.

Тепер воно, здається, відчуло їх по-справжньому.

Не як помилку.

Як претензію.

“Надія-404” летіла вперед, несучи екіпаж, який уже не був просто дурним набором випадкових істот на списаному кораблі. Вони стали рухомою справою проти переписування живого. На борту були правда, відмова, почуте майбутнє, свідок, провина й скарга.

І ще кіт.

Бо навіть реальність потребує когось, хто дивиться на все це з чесним презирством.

Марфа-9 завершила запис:

— Додатковий висновок: коли до вас приходять пірати з відділу скарг, не шукайте гармати. Шукайте, кого не почули. Бо Редактор Реальності боїться не хаосу, не дурнів і навіть не козла з військовою біографією. Він боїться скарги, яку розглянули настільки чесно, що її вже не можна використати для виправдання стерильного світу без болю, без відповідальності й без живих, здатних сказати: “мені було завдано шкоди”.

Кассандра хрюкнула.

Цього разу всі зрозуміли без перекладу:

“Далі буде гірше”.

Рікс поклав руки на пульт.

— Курс на ядро?

Міра подивилася на чорну папку, на кота, на ключі, на екіпаж.

— Курс на ядро.

— Точно?

— Точно.

Рікс усміхнувся.

— І без красивого маневру?

Міра ледь нахилилася ближче.

— Якщо виживемо, поговоримо про красиве.

Марфа-9 видала звук системного стогону.

— Я офіційно подаю скаргу на еротичний підтекст, який навчився чекати слушного моменту. Це вже не жарт. Це розвиток персонажів.

Кіт Космос моргнув.

Чорна папка тихо засвітилася.

І “Надія-404” рушила туди, де Редактор Реальності вже готував свою найстрашнішу відповідь:

“Вашу скаргу розглянуто. У задоволенні відмовлено. Заявника буде виправлено”.