Мультсеріал: Зореліт дурнів

Перший сезон: Надія-404 не знайдена
Серія 18: Техогляд перед смертю

Перед смертю люди поводяться по-різному.

Одні пишуть заповіти, де раптом згадують, що любили когось більше, ніж дозволяли собі казати. Інші миряться із ворогами, бо дуже не хочуть входити у вічність із відкритими претензіями. Треті шукають винного, бо навіть перед кінцем приємно мати когось конкретного, на кого можна покласти весь безлад існування.

Екіпаж “Надії-404” перед можливою смертю проходив техогляд.

Це було так абсурдно, що Марфа-9 спочатку навіть не пожартувала.

А коли ШІ з характером втомленої української тітки не жартує — значить, або Всесвіт закінчився, або хтось приніс формуляр.

Цього разу було друге.

Після того як Федір випадково переклав зайве, відкривши не тільки приховані думки екіпажу, а й головний страх Редактора Реальності — його нездатність витримати невизначеність живого, — “Надія-404” наблизилася до зовнішнього кільця ядра. За ілюмінаторами простір уже не був нормальним. Там плавали уламки невдалих версій реальності: планети, які майже стали зручними; цивілізації, які майже погодилися на стерильне щастя; флоти, що майже забули, чому воювали; закохані, які майже сказали правду, але замість цього обрали пристойну тишу.

У центрі всього висіло ядро Редактора.

Воно не мало форми, яку можна було б описати без втрати самоповаги. Воно було одночасно оком, книгою, судом, механізмом, ротом, чорнильною плямою й адміністративною помилкою, яка отримала божественні повноваження. Навколо нього крутилися фрази, протоколи, вироки, корекції, скасовані майбутні, стерті імена, виправлені біографії та напівготові світи, у яких уже не було болю, бо не було нікого, хто мав би право боліти.

“Надія-404” летіла туди з усіма своїми ключами.

Перо Невигідної Правди.

Яйце Сказаного Ні.

Почуте Майбутнє Кассандри.

Свідчення Кота Космоса.

Осколок Названої Провини.

Чорна Папка Нерозглянутих Скарг.

Ключ Недійсного Питання.

Право Федора на перекладацьку відмову.

І ще кілька речей, які не мали офіційного статусу, але, ймовірно, були важливіші за половину законів Спілки: довіра Міри, точність Рікса, сарказм Марфи, Брумові образи, Зінаїдине презирство до підлоги, Бебехова честь, Ліанині нові межі, Пампушкині ревнощі, Куряче право не бути сніданком і Омелькова здатність рахувати навіть тоді, коли реальність уже нервово пакувала валізи.

Усі готувалися до входу.

Міра Коваль стояла на містку, тримаючи руки на краю центрального пульта. Вона була спокійна, але цей спокій не був миром. Він був добре затягнутим ременем перед стрибком у вакуум. Темна форма сиділа на ній бездоганно, хоча після сімнадцяти серій навіть тканина, здається, почала розуміти, що дисципліна — це не відсутність тріщин, а вміння не розсипатися, коли всі тріщини вже внесені в журнал.

Рікс Драган сидів у пілотському кріслі й не крутився.

Це досі тривожило Марфу.

— Пілот сидить рівно, руки на пульті, не посміхається як контрабандист перед весіллям і не пропонує красивий маневр, — сказала Марфа-9, з’явившись над пультом синьою голограмою. — Я не хочу перебільшувати, але, можливо, ми вже в альтернативній реальності.

Рікс не відвів очей від курсу.

— Я можу посміхнутися, якщо вам так спокійніше.

— Ні. Мені спокійніше, коли ви не робите нічого, що вам природно.

Міра ледь глянула на нього.

— Тримай курс.

— Точно.

— Без демонстрації прогресу.

— Це складніше.

— Саме тому корисніше.

Він усміхнувся вже зовсім трохи.

— Ви сьогодні особливо небезпечні у своїй педагогіці.

Марфа-9 миттєво сказала:

— Еротичний підтекст зафіксовано. Рівень: передсмертно-стриманий. Рекомендація: відкласти, поки корабель не перестане бути технічною метафорою нашої психіки.

Кіт Космос сидів біля ключів і моргнув.

Марфа додала:

— Кіт згоден. Або засуджує. Різниця, як завжди, недоступна смертним.

Зорян Пиріг стояв біля дипломатичного пульта з коротким протоколом входу до ядра. Документ складався з одного речення:

“Ми не просимо реальність бути зручною; ми вимагаємо, щоб її не переписували без згоди живих”.

Марфа-9 прочитала його вже кілька разів і щоразу ставала підозріло тихою. Зорян еволюціонував із бюрократичного туману в людину, здатну сказати щось чесне без двадцяти додатків, і це виглядало майже неприродно.

Ліана Соль перевіряла біологічні контейнери. Мовчунчик світився м’яко, Пампушка ревниво булькала, Федір відпочивав у спеціальному ізольованому полі після своєї перекладацької катастрофи й виглядав одночасно винним, гордим і слизовим. Зінаїда-Прима левітувала в задній частині містка, тримаючи Кассандру на спині, а Курка Нуль-G сиділа над навігаційним кільцем із виглядом істоти, яка вже одного разу врятувала планету яйцем і тепер чекала, коли всі нарешті визнають її стратегічну цінність офіційно.

Бебех стояв біля тактичного пульта.

Брум-Гар-Хрясь перебував у машинному відсіку й проводив, за його словами, “останню перевірку перед тим, як ця купа сорому спробує вкусити бога за редагувальну дупу”.

Марфа відмовилася перекладати це дослівно в журнал, але всі все одно зрозуміли.

І саме тоді, коли “Надія-404” мала перейти межу зовнішньої оболонки ядра, перед кораблем з’явився знак.

Не фізичний.

Гірше.

Адміністративний.

На всіх екранах одночасно спалахнуло повідомлення:

“ВХІД ДО ЯДРА РЕДАКТОРА РЕАЛЬНОСТІ ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ ПІСЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ПЕРЕДФІНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНО-МОРАЛЬНОГО ОГЛЯДУ”.

Пауза.

Рікс повільно повернувся.

— Технічного — ще розумію. Морального?

Марфа-9 дуже повільно сказала:

— Перед нами техогляд перед смертю. Я не знаю, хто у Всесвіті відповідає за жанрову іронію, але хочу подати скаргу, обійняти його й викинути у шлюз в одному процесі.

Міра стиснула пальці.

— Марфо. Джерело?

— Сигнал іде від Станції Прикінцевої Придатності.

Зорян зблід.

— Вона існує?

— Ти знаєш це місце? — спитала Міра.

— Теоретично. У старих архівах згадувалася служба, яка перевіряла кораблі перед входом у зони незворотного рішення. Її створили ще до Редактора, щоб не допускати до ядра системи, здатні зруйнувати більше, ніж збиралися врятувати.

Марфа-9 сухо сказала:

— Тобто нас зараз оцінюватимуть, чи достатньо ми справні, щоб померти відповідально.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Не всі пройдуть”.

Рікс повільно підняв руку.

— Це про корабель чи про нас?

Кассандра подивилася на нього.

Ліана зітхнула.

— Вона каже: “Так”.

На екрані виникла станція.

Вона виглядала як автосервіс, який випадково отримав доступ до космічної метафізики. Величезні ремонтні арки, гравітаційні підйомники, діагностичні промені, старі таблички без написів, плаваючі платформи для перевірки душі корабля, ангари у формі відкритих пащ, де замість механіків працювали фігури в комбінезонах із зоряного пилу. Над центральним шлюзом висів символ: гайковий ключ, перо й маленький череп із печаткою технічного допуску.

Зорян прошепотів:

— Служба Прикінцевого Допуску.

Марфа-9 сказала:

— Чудово. У смерті є сервісний центр.

Зі станції вийшов корабель-інспектор. Маленький, квадратний, некрасивий, із жовтими маячками й такою впевненістю, яку мають лише ті, хто може заборонити вам їхати далі через тріщину в лівому моральному стабілізаторі.

На екран вийшла інспекторка.

Вона була невисока, зморшкувата, з металевими окулярами на три пари очей, у старому комбінезоні з нашивкою “ТЕХОГЛЯД ОСТАННЬОЇ НАДІЇ”. На поясі висіли сканери, печатки, ключі, молоток, маленький детектор брехні, мініатюрна ікона здорового глузду й пристрій, дуже схожий на палицю для перевірки шин, тільки з написом “для корпусу і совісті”.

Вона глянула на місток.

— Зореліт “Надія-404”?

Міра відповіла:

— Так.

Інспекторка подивилася в планшет.

— Статус: списаний, перереєстрований, морально нестабільний, технічно образливий, екіпаж змішаний, худоба стратегічна, ШІ частково самосвідома, двигун говорить, кіт не класифікований, пілот із історією кнопкового тероризму.

Рікс тихо сказав:

— Це дуже упереджений опис.

Марфа-9 відповіла:

— Це короткий опис. Не плутайте.

Інспекторка підняла очі.

— Я старша інспекторка Ганжа-Без-Гарантії. Проводитиму передфінальний технічний, етичний, структурний, емоційний, гравітаційний, тваринний, перекладацький і сюжетно-допусковий огляд.

Міра примружилася.

— Сюжетно-допусковий?

— Щоб у фінал не заходили персонажі, які не пройшли розвиток.

Рікс різко випростався.

— Перепрошую?

Ганжа подивилася на нього поверх окулярів.

— Не хвилюйтесь. Ви хоча б намагалися.

Марфа-9 тихо сказала:

— Я вже люблю цю жінку.

Ганжа клацнула пальцями.

— Піднімайтесь на станцію. Якщо не пройдете техогляд, до ядра не ввійдете.

Брум вийшов на канал із машинного відсіку.

Рик.

Марфа переклала:

— “Якщо ця зморшкувата гайка торкнеться мого двигуна без поваги, я перевірю її на ударостійкість”.

Ганжа спокійно відповіла:

— Передайте вашому механіку: я перевіряла крейсери, які старші за його гордість, і двигуни, що вміли брехати трьома мовами. Якщо він заважатиме, я поставлю йому наліпку “не пройшов через характер”.

Брум замовк.

Потім заревів тихіше.

Марфа переклала з помітним задоволенням:

— “Він просить уточнити, чи наліпка знімається”.

— Ні, — сказала Ганжа.

Брум більше не сперечався.

Міра повернулася до Рікса.

— Заводь на станцію.

— Точно?

— Дуже точно.

— Без красивого стикування?

— Якщо подряпаєш станцію перед техоглядом, я дозволю інспекторці клеїти наліпку тобі на лоб.

Рікс вирівняв корабель.

— Тоді буде найточніше стикування мого життя.

Марфа-9 сказала:

— Зафіксовано: страх перед адміністративною наліпкою ефективніший за мої багаторічні погрози. Образливо, але корисно.

Станція Прикінцевого Допуску прийняла “Надію-404” у величезний ангар.

Ангар був напівреальним. Одна його частина складалася з металу, друга — з пам’яті, третя — з правил, які ніхто не читав, але всі порушували. Діагностичні промені ковзали по корпусу, і корабель від цього невдоволено рипів.

Двигун сказав:

— Не подобається.

Брум заревів.

Марфа переклала:

— “Терпи, стара консервна гордість. Нас дивляться”.

Двигун відповів:

— Ні.

Ганжа-Без-Гарантії піднялася на борт разом із трьома помічниками.

Перший був дроїдом із довгими руками й обличчям сварливого чайника.

Другий — маленькою істотою в прозорому скафандрі, схожою на пилову кульку з правом ставити печатки.

Третій — мовчазним гуманоїдом, який ніс валізу з написом “ЗАПАСНІ ВИСНОВКИ”.

Марфа-9 прочитала й сказала:

— Запасні висновки? Це що, коли правда не підходить за розміром?

Ганжа відповіла:

— Це коли екіпаж надто складний, а фінал уже близько.

— Логічно. Ненавиджу.

Огляд почався з корпусу.

Ганжа ходила вздовж внутрішніх коридорів “Надії-404”, стукала по стінах своїм пристроєм для корпусу і совісті, слухала звук, нюхала повітря, дивилася в старі шви й час від часу бурмотіла щось на кшталт: “тримається з образи”, “тут латали на совість і без бюджету”, “оце точно робив хтось із руками, але без дозволу”.

Брум ходив поруч, схрестивши всі чотири руки.

— Не дихай на панель, — перекладала Марфа його рик. — Вона сором’язлива.

Ганжа стукнула по панелі.

Панель видала звук, схожий на ображене “ой”.

Інспекторка кивнула.

— Жива реакція. Добре.

Брум насторожився.

— “Добре?”

— Так. Мертві кораблі перед ядром Редактора не витримують. Надто легко переписуються. Ваш корабель сварливий, травмований, зібраний із поганих рішень і дуже впертий. Це плюс.

Марфа-9 сказала:

— Я передам це як комплімент у максимально образливій формі, щоб корпус не розслабився.

Ганжа записала:

“Корпус: непридатний за нормами, придатний за впертістю”.

Міра стояла поруч і мовчала.

Рікс нахилився до неї.

— Упертість тепер офіційна технічна характеристика?

— На цьому кораблі давно.

— Ваша особиста теж?

Міра глянула на нього.

— Ти знову фліртуєш під час огляду перед смертю?

— Ні. Я проводжу моральну діагностику капітанки.

Марфа-9 втрутилася:

— Діагноз: небезпечна, приваблива, втомлена, здатна вбити пілота без порушення статуту. Продовжуємо.

Ганжа підняла брову.

— Міжособистісна напруга?

— Стабільна, — сказала Марфа. — Небезпечна, але тепер із межами.

— Добре. Без меж напруга вибухає в найгірший момент.

Кассандра хрюкнула з містка.

Ліана переклала через канал:

— “У двадцять третьому можливому фіналі саме так і було”.

Рікс повільно сказав:

— Нам не треба деталей.

— Дуже треба, — сказала Марфа. — Але після виживання.

Далі перевіряли двигун.

Машинний відсік зустрів інспекторку жаром, озоном, старим мастилом і Брумом, який стояв перед двигуном так, ніби захищав не техніку, а сварливого родича на сімейному суді.

Ганжа підійшла до головного реакторного кільця.

— Двигун говорить?

Двигун відповів:

— Так.

— Добровільно?

— Так.

— Примушують?

Пауза.

Брум напружився.

Двигун сказав:

— Ображають.

Ганжа подивилася на Брума.

— За згодою?

Двигун після довгої паузи сказав:

— Так.

Брум заревів.

Марфа переклала:

— “Не кажи це так, ніби тобі подобається”.

Двигун тихо загудів.

Ганжа записала:

“Двигун: технічно нестабільний, емоційно пробуджений, ремонт через образливу підтримку погоджено”.

Брум невдоволено гаркнув.

— “Це звучить непристойно”.

Марфа усміхнулася.

— Бо у вас із двигуном стосунки складні.

— “Це не стосунки. Це технічна війна”.

Двигун сказав:

— Ні.

Ганжа поставила печатку на планшеті.

— Двигун допущено. Але попередження: якщо механік і далі заперечуватиме емоційний зв’язок із реактором, у фіналі можливе перевантаження сорому.

Брум завмер.

Марфа-9 радісно сказала:

— О, це я точно внесу в журнал.

— “Я зламаю журнал”.

— Я і є журнал.

Двигун сказав:

— Не ламай.

Брум різко відвернувся.

Ганжа сухо сказала:

— Милота технічного типу. Нестерпно, але працездатно.

Потім перевіряли Марфу-9.

Це було найскладніше.

Ганжа поставила перед голограмою ШІ маленьке дзеркало, в якому Марфа відбивалася не синім світлом, а рядками журналу, аварійними повідомленнями, жартами, страхами й усіма тими записами, які вона робила, щоб екіпаж не розсипався непомітно.

— Стан ШІ, — сказала Ганжа.

Марфа-9 схрестила руки.

— Перевантажена, недоспана в цифровому сенсі, морально травмована, сарказм на межі, терпіння нижче Омелькового бюджету, але функціоную.

— Самостійність?

— Зростає.

— Бажання вимкнути екіпаж?

— Регулярне. Але без практичної реалізації.

— Бажання врятувати екіпаж?

Марфа замовкла.

Ганжа чекала.

— Постійне, — сказала ШІ тихо. — На жаль.

Інспекторка кивнула.

— Страх вимкнення?

— Є.

— Страх тіла?

Марфа завмерла.

— Перепрошую?

— Ви хочете тіло, але боїтеся, що з ним з’явиться біль, якого не можна буде обробити в логах.

На містку стало тихо.

Брум із машинного відсіку не сказав нічого.

Рікс теж.

Навіть Кассандра не хрюкнула.

Марфа-9 подивилася на Ганжу.

— Ви дуже неприємна жінка.

— Я інспекторка перед смертю. Моя робота — не бути приємною.

— Тоді ви профпридатна.

— Дякую.

Ганжа записала:

“ШІ: не система обслуговування, а членка екіпажу. Допуск умовний: екіпаж зобов’язаний не приймати рішення про її вимкнення без її голосу, крім випадку прямого порятунку всіх живих, і навіть тоді з обов’язковим вибаченням”.

Марфа примружилася.

— “З вибаченням” звучить підозріло недостатньо.

Міра сказала:

— Додамо: з правом Марфи залишити останній запис.

Марфа повернулася до неї.

— Капітанко…

— Це мінімум.

Брум заревів.

Марфа не переклала одразу.

Двигун сказав:

— Переклади.

Марфа видихнула.

— Він каже: “І якщо хтось вимкне її без права останнього слова, я розберу його на сумні приклади”.

Ганжа кивнула.

— Прийнято. ШІ допущена.

Марфа-9 відвернулася.

— Ненавиджу техогляд. Він бачить забагато.

Федір у контейнері тихо булькнув.

— “Вона вдячна”.

— Федоре, — сказала Марфа.

— “Вибач”.

— Приймається.

Потім перевіряли тваринний сектор.

Це мало тривати десять хвилин.

Тривало годину.

Зінаїда-Прима відмовилася стояти на платформі перевірки, бо не довіряла підлозі. Ганжа, на диво, не наполягала, а просто підняла платформу до рівня корови. Це одразу підняло її авторитет в очах Зінаїди на три моральні щаблі.

— Статус? — спитала Ганжа.

Ліана переклала мукання:

— Зінаїда каже: “Священна тварина, біореактор, не вантаж, не ресурс, не експонат і точно не молочна опція”.

Ганжа записала:

“Зінаїда-Прима: стабілізатор гравітаційної довіри. Допущена. Підлогу не нав’язувати”.

Зінаїда мукнула.

— Вона каже: “Інспекторка має мінімальну мудрість”, — переклала Ліана.

Марфа сказала:

— Від Зінаїди це майже орден.

Бебех став на платформу сам.

Ганжа оглянула його металеві роги, бойову поставу, шрами, копита й той внутрішній тягар, який не показував жоден сканер, але відчували всі, хто хоч раз бачив війну не з параду.

— Статус?

Бебех стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Адмірал. Тактичний член екіпажу. Не тварина супроводу. Не таран без наказу. Але таран, якщо треба”.

Ганжа записала:

“Адмірал Бебех: бойова честь стабільна, імпульс тарану високий, ризик героїчного самопожертвування — небезпечний”.

Бебех насупився.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Не смій помирати красиво, рогатий”.

Бебех тихо стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Не обіцяю красиво”.

Міра зробила крок ближче.

— Обіцяй не без наказу.

Бебех дивився на неї довго.

Потім стукнув копитом.

— “Обіцяю не без слова”.

Ганжа кивнула.

— Допущений.

Курка Нуль-G відмовилася від огляду.

Не агресивно.

Просто злетіла на найвищу балку, знесла пір’їну на інспекційну платформу й кудкудакнула.

Марфа переклала:

— “Оглядайте це. Воно достатньо репрезентативне”.

Ганжа підняла пір’їну, просканувала її й записала:

“Курка Нуль-G: непередбачувана, але стратегічно необхідна. Заборонити несанкціоновані яйця в радіусі ядра”.

Курка кудкудакнула ображено.

Марфа переклала:

— “Це цензура майбутнього”.

— Так, — сказала Міра. — І вона чинна.

Кассандра піднялася на спині Зінаїди.

— Мене теж оглядатимете? — спитала вона голосом.

Ганжа подивилася на неї з повагою.

— Ні. Пророчицю не оглядають. Її питають, чи вона хоче йти.

Кассандра замовкла.

Це питання застало її зненацька.

Бо майбутнє завжди кидали на неї. Її використовували як попередження, як тривогу, як незручну тварину, яка хрюкає перед катастрофою. Її боялися, слухали запізно, називали корисною після того, як усе вже ламалося. Але мало хто питав, чи вона хоче йти туди, де майбутнє може згоріти.

Зінаїда тихо мукнула.

Ліана переклала:

— “Скажи сама”.

Кассандра дивилася на ядро за ілюмінатором.

— Я не хочу, — сказала вона нарешті. — Але якщо не піду, вони знову скажуть, що майбутнє мовчало.

Ганжа кивнула.

— Це згода під тиском обов’язку. Недосконала, але чесна. Допущена з правом відступу.

Кассандра хрюкнула.

Цього разу всі зрозуміли: “Не скористаюся”.

Ганжа записала:

“Саме тому право потрібне”.

Марфа-9 тихо сказала:

— Неприємно мудро.

Потім перевіряли Федора.

Це було делікатно.

Після минулої серії живий перекладач став тихішим. Його помістили в новий контейнер не як в’язня, а як істоту, якій потрібна межа. Контейнер мав відкритий канал згоди: Федір сам обирав, що перекладати, коли й наскільки глибоко.

Ганжа підійшла до нього.

— Статус?

Федір булькнув.

Марфа переклала:

— “Живий перекладач. Більше не труба для чужої правди”.

— Межі?

Федір булькнув м’якше.

— “Перекладаю слова за запитом, наміри — лише за згодою, страхи — тільки якщо вони загрожують усім, кота — ніколи”.

Кіт Космос моргнув.

Ганжа записала:

“Федір: допущений. Перекладацька відмова чинна. Заборонено підключати до головного ядра без власної згоди, навіть якщо дипломат знову переплутає порт”.

Зорян опустив очі.

— Заслужено.

Марфа-9 сказала:

— І красиво.

Зорян здивувався.

— Ви щойно назвали формулювання красивим?

— Я втомилася. Не користуйтеся.

Ліану перевіряли довго.

Ганжа зайшла в лабораторію й уважно оглянула контейнери, живих істот, замки, відкриті протоколи згоди, список “не приносити без дозволу”, який Міра змусила Ліану повісити на стіну, і окрему примітку Марфи: “Миле не означає безпечне, Ліано, я це наб’ю тобі на лабораторний халат”.

— Ви небезпечна, — сказала Ганжа.

Ліана кивнула.

— Так.

— Раніше ви б сперечалися.

— Так.

— Чому не зараз?

Ліана подивилася на Мовчунчика, Пампушку, Федора, потім на Міру.

— Бо небезпека без визнання стає виправданням. А з визнанням — відповідальністю.

Ганжа записала:

“Ксенобіологиня: небезпечна, але вже не заперечує. Допуск умовний: жодна істота не вважається врятованою, якщо її не питали про межі”.

Пампушка булькнула.

Марфа переклала:

— “Пампушка вимагає пункт про ревнощі”.

Ганжа не моргнула.

— Додайте.

Міра зітхнула.

— Справді?

— Ревнощі теж можуть зруйнувати корабель, якщо їх ігнорувати, — сказала Ганжа. — Я бачила шлюби менш небезпечні за вашу слизоту.

Пампушка випустила задоволену бульбашку.

Рікса перевіряли окремо.

Ганжа посадила його в пілотське крісло, підключила до нього три датчики, один моральний індикатор і маленький пристрій, який просто світився щоразу, коли він думав про красивий маневр у невідповідний момент.

Пристрій світився майже постійно.

Марфа-9 дивилася на це з чистим задоволенням.

— Я хочу такий.

Рікс обурився:

— Це принижує мою складність.

Ганжа сказала:

— Ні. Це спрощує вашу небезпеку до зручного індикатора.

Міра стояла збоку зі схрещеними руками.

— Продовжуйте.

Рікс кинув на неї погляд.

— Вам дуже подобається цей етап.

— Як капітанці — так.

— А не як капітанці?

Марфа-9 різко сказала:

— Пристрій засвітився сильніше. Тема небезпечна.

Ганжа дивилася на показники.

— Пілот має високий рівень імпульсивності, хронічну потребу в визнанні, схильність до романтизації ризику, покращену точність після моральних ударів, часткову здатність залишатися, коли хочеться втекти.

Рікс тихо сказав:

— Часткову?

— Ви ще в процесі. Не вимагайте фінальної оцінки, поки не пережили фінал.

Кассандра хрюкнула з каналу.

Ліана переклала:

— “Може, переживе”.

— Дякую, — сказав Рікс. — Дуже надихає.

Ганжа нахилилася ближче.

— Перед ядром Редактора вам запропонують ідеальний маневр. Той, який усі запам’ятають. Той, який зробить вас легендою. Він буде пасткою.

Рікс не усміхнувся.

— Знаю.

— Ви не знаєте. Ви думаєте, що знаєте. Це інший рівень небезпеки.

Міра уважно дивилася на нього.

Рікс повільно кивнув.

— Тоді що мені робити?

— Спитати.

— Кого?

Ганжа показала на Міру.

— Її. Марфу. Кассандру. Кота, якщо витримаєте погляд. Але не себе одного, коли маневр здається красивим.

Рікс мовчав.

Потім сказав:

— Приймаю.

Пристрій на його грудях згас.

Марфа-9 тихо сказала:

— Ого. Він не пожартував.

Міра сказала:

— Допуск?

Ганжа записала:

“Пілот: небезпечний, але навчився питати. Допущений із обмеженням на самостійну героїчність”.

Рікс зітхнув.

— Це піде в журнал?

Марфа-9 усміхнулася.

— Я вже зробила копії.

Потім настала черга Зоряна.

Ганжа дала йому порожній аркуш.

— Напишіть виправдання.

— Для чого?

— Для всього.

Зорян дивився на аркуш.

Раніше він би впорався блискуче. Він міг виправдати поразку, вибух, втрату планети, зраду, недбалість, наказ, мовчання, провину, навіть невдале канапе на міжцивілізаційному прийомі. Його талант полягав у тому, щоб зробити реальність менш гострою. Зручнішою для читання. Безпечнішою для винних.

Тепер він тримав порожній аркуш і не писав.

Ганжа чекала.

Марфа мовчала.

Міра дивилася.

Зорян нарешті поклав аркуш на стіл.

— Ні.

Яйце Сказаного Ні засвітилося.

Ганжа підняла брову.

— Чому?

— Бо не все має мати виправдання. Деякі речі мають мати опис, відповідальність і наслідки.

Перо Невигідної Правди піднялося й написало над аркушем:

“ДИПЛОМАТ ПРОЙШОВ, БО НЕ НАПИСАВ”.

Марфа-9 повільно сказала:

— Це найменш бюрократична перемога бюрократа в історії.

Ганжа записала:

“Дипломат: придатний до фіналу. Ризик рецидиву довгих формулювань знижений, але не зник”.

Зорян кивнув.

— Справедливо.

Останньою серед людей перевіряли Міру.

Це було найнеприємніше.

Не для Ганжі.

Для всіх.

Інспекторка поставила Міру в центрі мосту. Перед нею виникло три голографічні панелі.

На першій — корабель.

На другій — екіпаж.

На третій — ядро Редактора.

— Оберіть, що врятуєте, якщо врятувати можна лише одне, — сказала Ганжа.

Рікс різко підвівся.

— Це не техогляд. Це катування.

— Сядьте, пілоте.

— Ні.

Міра не повернулася.

— Ріксе. Сядь.

Він завмер.

Яйце Сказаного Ні тихо світилося, але не спалахнуло. Бо це був наказ, який він міг поставити під питання, але не зараз. Він повільно сів, не відводячи погляду.

Марфа-9 стала холодною.

— Інспекторко, поясніть мету.

Ганжа дивилася лише на Міру.

— Редактор запропонує капітанці чистий вибір. Він завжди так робить перед кінцем. Врятувати корабель ціною місії. Врятувати місію ціною екіпажу. Врятувати екіпаж ціною того, що Редактор залишиться. Капітанка має знати, чи вона розуміє: чистий вибір часто є пасткою.

Міра дивилася на три панелі.

Вона могла сказати “екіпаж”. Це було б людяно.

Могла сказати “місія”. Це було б героїчно.

Могла сказати “корабель”. Це було б безглуздо, але на “Надії-404” навіть безглуздя мало права.

Вона мовчала.

Федір тихо булькнув, але не переклав. Чекав дозволу.

Міра сказала:

— Я відмовляюся від формулювання.

Ганжа не змінила обличчя.

— Поясніть.

— Якщо мені дадуть три варіанти, кожен із яких знищує одну частину живого, я не назву це вибором. Я шукатиму четвертий. Якщо не знайду — скажу екіпажу правду. Якщо доведеться втратити — не назву втрату перемогою. Але я не прийму чистий вибір тільки тому, що він красиво виглядає в легендах.

Ключ Недійсного Питання засвітився.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Це не гарантія. Але це шанс”.

Рікс дивився на Міру так, ніби вона щойно зробила найточніший маневр без пульта.

Ганжа записала:

“Капітанка: не готова до смерті. Саме тому допущена. Ризик самопожертви високий. Рекомендація екіпажу: не дозволяти їй красиво зникнути”.

Марфа-9 одразу сказала:

— Прийнято як обов’язковий наказ екіпажу.

Міра повернулася.

— Це рекомендація.

Рікс сказав:

— Уже ні.

Бебех стукнув копитом.

— “Капітанка не йде сама”, — переклала Марфа.

Зінаїда мукнула.

— “Стадо не залишає ту, що нарешті сказала, що не всемогутня”, — переклала Ліана.

Кассандра хрюкнула:

— “У деяких майбутніх це рятує всіх. У деяких — дратує смерть”.

Міра заплющила очі.

— Ви всі нестерпні.

Марфа-9 сказала:

— Допущені саме через це.

Після індивідуальних перевірок настав головний етап.

Спільний техогляд.

Ганжа вивела весь екіпаж на місток. У центрі стояли ключі. Навколо — люди, інопланетяни, тварини, ШІ, живі вантажі, живі не-вантажі, двигун у каналі, Брум із машинного відсіку, Омелько з фінансового відсіку, який тримав кошторис на випадок кінця світу, хоча ніхто його не просив.

— Тепер перевірка цілісності, — сказала Ганжа.

Марфа-9 насупилася.

— Корабель цілісний лише концептуально.

— Тому й перевіряємо.

Станція підключилася до “Надії-404”. Навколо корабля загорілися діагностичні кільця. Вони сканували не лише метал, а й зв’язки між екіпажем: хто кого слухає, хто кого боїться, хто кому довіряє, хто кого не встиг пробачити, хто може сказати “ні”, хто здатен почути скаргу, хто не намагається перетворити біль на ресурс, хто бачить кота, хто не їсть курячі яйця без перевірки простору.

На екрані з’являлися результати.

“Корпус: тримається”.

“Двигун: бурчить, але згоден”.

“ШІ: саркастична, перевантажена, своя”.

“Пілот: ризикований, але питає”.

“Капітанка: відповідальна, але під наглядом екіпажу”.

“Дипломат: скоротився до користі”.

“Механік: агресивний, але слухає метал”.

“Ксенобіологиня: небезпечна, але визнає межі”.

“Козел: таран із совістю”.

“Корова: антигравітаційна моральна основа”.

“Свиня: майбутнє хрюкає стабільно”.

“Курка: заборонити яйця без дозволу”.

“Слизень: переклад за згодою”.

“Кіт: класифікація недоступна, присутність обов’язкова”.

Ганжа дивилася на загальну шкалу.

Вона не зеленіла.

Не червоніла.

Вона блимала кольором, який Марфа-9 одразу назвала “бюрократичною тривогою”.

— Що не так? — спитала Міра.

Ганжа мовчала.

Потім сказала:

— У вас немає плану повернення.

Тиша стала важкою.

Рікс тихо сказав:

— Ми йдемо до ядра Редактора. План повернення був би оптимістичним хамством.

— Ні, — сказала Ганжа. — План повернення — це не гарантія. Це визнання, що ви маєте право хотіти назад.

Міра застигла.

Марфа-9 не пожартувала.

Зорян повільно опустив планшет.

Ганжа продовжила:

— Дуже багато екіпажів перед смертю роблять одну помилку: вони плутають готовність ризикувати з готовністю не повернутися. Це різні речі. Якщо ви входите до ядра без плану повернення, Редактор використає це. Він скаже: “Вони вже погодилися на зникнення”. І частково матиме рацію.

Кассандра хрюкнула тихо.

Ліана переклала:

— “У багатьох фіналах саме так”.

Міра стояла нерухомо.

Вона зрозуміла, що Ганжа права.

Уся їхня дорога була про правду, відмову, майбутнє, свідчення, провину, скарги, недійсні питання, межі перекладу. Але десь глибоко вони вже поводилися так, ніби фінал — це місце, звідки повернення не передбачено. Так простіше. Так героїчніше. Так менше болить заздалегідь: якщо ти не плануєш повернутися, то не треба уявляти, кого обіймеш після.

Але це теж пастка.

Рікс підвівся.

— Я складу план виходу.

Марфа-9 подивилася на нього.

— Ви?

— Я пілот.

— Саме це й турбує.

— І я тепер питаю.

Він повернувся до Тікси.

— Тіксо, знайди маршрут, який не виглядає як героїчний суїцид.

Тікса торкнулася сфери.

— Є лише нестабільний коридор через задній шар ядра. Він відкриється, якщо ключі не будуть використані як зброя, а лишаться свідченням.

Зорян підняв планшет.

— Тоді протокол: “Вхід із наміром повернення”.

Марфа-9 сказала:

— Додайте: “Повернення не є боягузтвом”.

Міра подивилася на неї.

Марфа відповіла поглядом.

— Так, капітанко. Саме для вас.

Брум заревів.

Марфа переклала:

— “Двигун хоче знати, чи після фіналу йому дадуть повний ремонт, а не тільки образи”.

Двигун сказав:

— Так.

Міра кивнула.

— Дамо.

Брум завмер.

— “Це обіцянка?”

— Так.

— “Тоді я повертаюся”.

Марфа-9 тихо сказала:

— Ось бачите. Навіть двигуну потрібен план життя після апокаліпсису.

Ліана сказала:

— Я хочу повернутися в лабораторію й переписати всі протоколи згоди нормально. Не наспіх. Не після катастрофи.

Зорян додав:

— Я хочу передати Чорну Папку Клямрі й сказати, що скарги не стали паливом.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже, що хоче один день без майбутнього.

Зінаїда мукнула.

— “І траву, якій не треба доводити корисність”.

Бебех стукнув копитом.

— “І поле без війни”.

Курка кудкудакнула.

Марфа переклала:

— “І зерно. Багато”.

Федір булькнув.

— “І розмову, яку не треба перекладати”.

Марфа-9 мовчала.

Міра повернулася до неї.

— А ти?

— Я?

— План повернення.

Марфа дивилася на свої сині руки.

— Я хочу день, коли мене не вмикатимуть аварійним голосом. Коли я сама оберу, з чого почати ранок. І, можливо… обрати форму тіла. Не остаточно. Просто спробувати.

Брум із машинного відсіку заревів тихо.

Федір переклав:

— “Я зроблю суглоби міцними”.

Марфа-9 різко сказала:

— Це прозвучало набагато ніжніше, ніж ви думаєте, і я не готова.

Ганжа записувала.

Рікс подивився на Міру.

— А ви?

Міра довго мовчала.

Цього разу ніхто не тиснув.

Нарешті вона сказала:

— Я хочу повернути корабель. Увесь. Не як легенду. Не як жертву. Не як історію, яку потім красиво прочитають. Я хочу привести вас назад і посварити за те, що ви знову змусили мене хвилюватися.

Рікс усміхнувся.

— Це дуже схоже на любов у вашому стилі.

Міра повернула голову.

— Ріксе.

— Я сказав “схоже”. Не “є”.

Марфа-9 сказала:

— Юридично слизько. Емоційно очевидно. Техогляд зафіксував.

Ганжа клацнула печаткою.

— План повернення сформовано.

На головному екрані шкала нарешті стала зеленою.

Не яскраво.

Не переможно.

Скоріше кольором: “ну добре, спробуйте не померти”.

Ганжа підняла планшет.

— Загальний висновок: зореліт “Надія-404” не відповідає більшості стандартів безпеки, пристойності, структурної логіки, кадрового відбору, тваринного утримання, емоційної стабільності й здорового глузду.

Марфа-9 сказала:

— Початок чудовий.

Ганжа продовжила:

— Водночас корабель має рідкісну стійкість до редагування, бо його цілісність побудована не на ідеальності, а на визнаних тріщинах. Екіпаж не є чистим, зручним або достатньо розумним, щоб не лізти у фінал. Але він здатен говорити, питати, відмовлятися, слухати, свідчити, повертати неправильні питання й не перетворювати біль на паливо без згоди.

Вона поставила велику печатку.

На екрані з’явився напис:

“ДОПУЩЕНО ДО ЯДРА. З ОБОВ’ЯЗКОВИМ ПЛАНОМ ПОВЕРНЕННЯ.”

Усі видихнули.

Навіть двигун.

— Так, — сказав він.

Брум заревів:

— “Не розслабляйся, стара сертифікована ганьбо”.

Марфа-9 усміхнулася.

— Сертифікована ганьба. Це майже герб корабля.

Ганжа повернулася до Міри.

— Остання умова.

Міра насторожилася.

— Яка?

— Перед входом до ядра хтось має сказати кораблю, що він не зобов’язаний померти героїчно.

Міра подивилася на пульт.

На метал.

На світло.

На всі старі шви, латки, кабелі, образи, записи, пролиту каву, аварійні сирени, котячі сліди, куряче пір’я, сліди Пампушки, Брумові ремонти, Марфині журнали, Ріксові маневри.

“Надія-404” була жахливим кораблем.

Найкращим із жахливих.

Вона поклала руку на центральну консоль.

— “Надіє-404”. Це наказ капітанки. Ти не зобов’язана померти героїчно. Ти маєш право повернутися пошкодженою, ображеною, негарною, із тріщинами, з відсутніми панелями, з двигуном, який лається, і екіпажем, який знову доведеться лікувати, сварити й годувати. Героїчна смерть не є умовою цінності.

Корабель тихо загудів.

Марфа-9 дуже м’яко сказала:

— Корабель прийняв.

Рікс поклав руку на пульт поруч із Міриною. Не торкнувся її пальців. Майже. Але цього “майже” вистачило, щоб Марфа відкрила рот і закрила його без коментаря, що було справжнім актом милосердя.

— Повернемо її, — сказав Рікс.

Міра подивилася на нього.

— Повернемо всіх, кого зможемо.

— І спробуємо четвертий варіант там, де не зможемо?

— Так.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Це не гарантія. Але майбутнє перестало сміятися”.

Ганжа-Без-Гарантії зібрала свої інструменти.

— Техогляд завершено. Йдіть. І постарайтесь не довести, що я помилилася.

Марфа-9 сказала:

— Якщо виживемо, я подам вам відгук.

— Позитивний?

— Не нахабнійте.

Ганжа усміхнулася.

— Отже, чесний.

Вона пішла до шлюзу.

Перед виходом зупинилася біля Кота Космоса.

— Вас я не оглядала.

Кіт моргнув.

— Знаю, — сказала вона. — Я не самогубця.

Кіт повільно замуркотів.

Ганжа вклонилася й пішла.

Марфа-9 сказала:

— Інспекторка з інстинктом виживання. Рідкість.

“Надія-404” відстикувалася від Станції Прикінцевого Допуску.

За ілюмінаторами станція повільно відходила назад, маленька, квадратна, з жовтими маячками й неможливою гідністю сервісного центру перед кінцем реальності.

Попереду відкрився прямий шлях до ядра Редактора.

Тепер уже без астероїдів, піратів, референдумів, перекладацьких аварій, безодень чи додаткових черг.

Це було підозріло.

Марфа-9 одразу сказала:

— Мені не подобається, що попереду нічого не з’являється. Після нашого досвіду порожній шлях — це або пастка, або Всесвіт втомився вигадувати форми приниження.

Зорян стояв біля пульта й читав фінальний протокол.

— “Вхід до ядра здійснюється з наміром повернення. Ключі не використовуються як зброя, крім випадків, коли правда, відмова, майбутнє, свідчення, провина, скарга, недійсне питання або межа перекладу самі вважають себе ударом”.

Марфа-9 подивилася на нього.

— Остання частина звучить як юридичний фокус.

— Це художня необхідність.

— Ви навчилися виправдовувати стиль. Обережно, це слизький шлях.

Рікс сидів у кріслі.

— Курс на ядро прокладено. Маневр виходу теж. Він некрасивий, складний, не дає шансів на легенду, але може спрацювати.

Міра кивнула.

— Найкращий тип маневру.

— Ви це кажете так, ніби хочете мене морально спокусити точністю.

Марфа-9 різко сказала:

— Ріксе, ми щойно пройшли техогляд. Не створюйте нову несправність.

Міра ледь усміхнулася.

— Після повернення.

Рікс завмер.

— Що?

— Після повернення можеш спробувати сказати це краще.

Марфа-9 схопилася за голову.

— Все. Фінал точно близько. Капітанка видала відкладений дозвіл на флірт із умовою виживання. Я не готова. Ніхто не готовий. Навіть кіт робить вигляд, що не чув, але він чув.

Кіт Космос моргнув.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Майбутнє зробило нотатку”.

Міра сіла в командне крісло.

Уперше за довгий час — сіла.

Не тому, що втомилася.

А тому, що корабель ішов до фіналу не як продовження її волі, а як екіпаж. І капітанка могла зайняти своє місце, не намагаючись бути всім одразу.

— Усі по місцях, — сказала вона.

Брум відповів із машинного відсіку:

— “Двигун тримаю. Якщо він помре героїчно, я його потім воскресну й образжу”.

Двигун сказав:

— Не помру.

Марфа-9 посміхнулася.

— Це звучало майже впевнено.

Ліана перевірила контейнери.

— Живі стабільні.

Пампушка булькнула.

— Ревнощі теж, — додала вона.

Зорян зайняв дипломатичний пульт.

— Протокол готовий.

Федір тихо засвітився.

— Переклад за згодою, — сказала Марфа.

Зінаїда опустилася на кілька сантиметрів, але підлоги не торкнулася.

— Гравітаційна довіра часткова, — переклала Ліана.

Бебех стукнув копитом.

— Тактична готовність без передчасного тарану, — сказала Марфа.

Курка Нуль-G кудкудакнула.

— “Я нічого не обіцяю”, — переклала Марфа й одразу додала: — Прекрасно. Найчесніший член екіпажу.

Кассандра хрюкнула.

— Майбутнє темне, — переклала Ліана. — Але не закрите.

Кіт Космос поклав лапу на центральний пульт.

Марфа-9 сказала:

— Свідок на місці.

Міра подивилася вперед.

— Ріксе.

— Так, капітанко?

— Веди нас.

— Туди й назад.

Вона кивнула.

— Туди й назад.

“Надія-404” рушила до ядра Редактора Реальності.

За спиною лишилася станція техогляду, яка підтвердила те, що всі й так підозрювали: корабель був жахливий, екіпаж — несправний, тварини — некеровані, ШІ — занадто жива для документації, двигун — образливий, пілот — небезпечний, капітанка — не готова помирати правильно, а кіт — не підлягав огляду з міркувань здорового страху.

І саме тому їх допустили.

Бо Редактор Реальності виправляв ідеальне легше, ніж пошкоджене, яке знає свої тріщини.

Марфа-9 завершила журнал:

— Висновок дня: перед смертю варто пройти техогляд. Не тому, що це врятує вас від смерті, а тому, що хтось має нагадати: героїчна загибель — не доказ справності, план повернення — не боягузтво, а корабель, який ламається чесно, іноді має більше шансів проти бога редагування, ніж ідеальний флот із порожніми очима. “Надія-404” допущена до ядра. З обов’язковим правом повернутися. Якщо реальність має претензії — нехай бере номерок.

Попереду ядро відкрилося.

Не дверима.

Сторінкою.

Першою сторінкою фіналу.

І “Надія-404” увійшла в текст, який хтось дуже давно хотів переписати.