Мультсеріал: Зореліт дурнів

Перший сезон: Надія-404 не знайдена
Серія 20: Міра оголошує день без ідіотів

У кожного капітана є межа.

У хороших капітанів вона проходить десь між “екіпаж втомився” і “треба дати людям поспати”. У поганих — між “витрати палива перевищено” і “кого можна списати в герої”. У капітанів Галактичної Спілки межа часто оформлена у вигляді внутрішнього наказу, трьох додатків, чотирьох підписів і м’якого формулювання “тимчасове оптимізування особового складу”, після якого хтось обов’язково гине в дуже економічний спосіб.

У Міри Коваль межа була проста.

Вона наставала тоді, коли чергова жива істота на борту “Надії-404” робила щось настільки дурне, що навіть Марфа-9 на секунду втрачала сарказм і шукала в архівах молитви технічного походження.

Після того як “Надія-404” втратила хвіст біля першого шару ядра Редактора Реальності, корабель став коротшим, легшим, чеснішим і приблизно на сорок відсотків нервовішим. Хвостовий модуль, який довго зберігав страх першого екіпажу, нарешті відпустив їх і пожертвував корпусом, щоб перекрити редагувальний потік. У центральному пульті тепер лежав кристал пам’яті: “Хвіст, який відпустив”.

Він світився тихо.

Надто тихо.

Так світяться речі, які зробили щось важливе й тепер не потребують оплесків.

Кіт Космос сидів поруч із кристалом і дивився на нього з повагою, яку ніхто не міг довести, але всі боялися заперечити.

Корабель хитало після втрати хвостової стабілізації. Рікс Драган тримав курс руками, нервами й новою відповідальністю, яка сиділа на ньому ще трохи незручно, як форма після ремонту. Брум-Гар-Хрясь сварився з двигуном, двигун відповідав короткими “так” і “ні”, Зорян Пиріг переформульовував протокол повернення, Ліана Соль перевіряла контейнери, Федір відмовлявся перекладати приватні думки без згоди, Пампушка ревнувала до кристала хвоста, Зінаїда-Прима не довіряла підлозі, Кассандра хрюкала майбутнє у режимі “погано, але ще не кінець”, Бебех охороняв прохід, Курка Нуль-G намагалася знести яйце в вентиляції, а Омелько-7 запитав, чи треба переоцінити баланс корабля після втрати хвостового модуля.

Саме після цього Міра встала.

Повільно.

Дуже повільно.

На містку стало тихо.

Навіть Курка Нуль-G перестала кудкудакати, хоча, можливо, просто зрозуміла, що сьогоднішня атмосфера не підтримує птахів із творчими планами.

Міра Коваль стояла в центрі містка, темна форма трохи пошкоджена, волосся вибилося з дисципліни, очі гострі, як аварійний ніж у руках людини, яка вже втратила хвіст корабля, пережила астероїд із претензіями, свиню з майбутнім, кота з безоднею, піратів-скаржників, планету-самогубцю і телепатичного слизня, але все ще не мала права просто лягти на підлогу й сказати: “Всесвіте, сам керуй цим цирком”.

Вона глянула на екіпаж.

На всіх.

На Рікса, який негайно вирівняв спину.

На Марфу, яка зависла над пультом і вже приготувала коментар, але не наважилась його запустити.

На Зоряна, який сховав планшет за спину, ніби той був зброєю масового пояснення.

На Ліану, яка швидко відсунула контейнер Пампушки від Мовчунчика, бо, здається, щойно помітила, що слизота пробує показати ревнощі кислотою.

На Брума в каналі машинного відсіку, який завмер із гайковим ключем над панеллю.

На Бебеха, який гордо стояв біля тактичного пульта, але навіть він відчув, що зараз не час тарану.

На Зінаїду, що мукнула дуже тихо.

На Кассандру, яка з цікавістю чекала катастрофи.

На Курку Нуль-G, яка сховала під крило щось дуже схоже на яйце.

На Кота Космоса, який, як завжди, виглядав так, ніби все це нижче за його духовний рівень, але він лишається з гуманітарних причин.

І Міра сказала:

— Оголошую день без ідіотів.

Тиша стала абсолютною.

Потім Марфа-9 обережно підняла голографічну руку.

— Капітанко, уточнення. Ви маєте на увазі день без ідіотських рішень, без ідіотської поведінки, без ідіотських реплік, без ідіотських маневрів, без ідіотських експериментів, без ідіотських документів, без ідіотського птахівництва чи без екіпажу як такого?

Рікс тихо сказав:

— Останній варіант виглядає логічним, але сумним.

Міра не усміхнулася.

— Усе.

Марфа-9 завмерла.

— Все?

— Так. Від цієї миті й до входу в наступний шар ядра: ніяких імпровізацій без дозволу. Ніяких червоних, малинових, фіолетових, метафізичних чи “та воно само” кнопок. Ніяких експериментів із живим, мертвим, напівживим, майбутнім, слизовим, котячим чи курячим. Ніяких довгих протоколів. Ніяких героїчних маневрів. Ніяких яєць без дозволу. Ніяких скарг, які можна відкласти на після фіналу. Ніяких “а що найгірше може статися”. День. Без. Ідіотів.

Рікс повільно поклав руки на пульт.

— Для протоколу: я ніколи не казав “а що найгірше може статися” перед чимось справді поганим.

Марфа-9 повернулася до нього.

— Ріксе, це речення саме себе спалило від сорому.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— Вона каже: “У тридцяти семи майбутніх саме після цієї фрази хтось помирав смішно”.

Рікс опустив очі.

— Прийнято. День без ідіотів.

Зорян підняв руку.

— Чи потрібно оформити наказ?

Міра подивилася на нього.

Зорян опустив руку.

— Усно достатньо.

— Добре.

Брум заревів із машинного відсіку.

Марфа переклала:

— “А якщо корабель зроблений з ідіотських рішень, чи наказ технічно не забороняє йому існувати?”

Міра заплющила очі.

— Бруме.

— “Я питаю як інженер”.

Марфа-9 додала:

— На жаль, питання має технічну вагу.

Міра відкрила очі.

— Кораблю дозволено існувати. Екіпажу дозволено дихати. Дурням дозволено бути присутніми. Ідіотизму — ні.

Курка Нуль-G кудкудакнула.

Марфа переклала:

— “Це дискримінація творчих процесів”.

— Курко, — сказала Міра, — сьогодні жодної творчості, яка має шкаралупу.

Курка образилася всією пухнастою геометрією.

Кіт Космос моргнув.

Марфа-9 сказала:

— Кіт вважає наказ цікавим. Це або добре, або дуже погано.

— Чому? — спитав Рікс.

— Бо кіт рідко вважає людські спроби контролю чимось більшим за меблеву активність.

На головному екрані попереду відкривався другий шар ядра Редактора.

Він не був схожий на перший. Перший шар атакував пам’яттю, старим страхом, хвостом корабля й героїчною поразкою. Другий виглядав майже спокійним. Стерильний світлий простір, гладкі лінії, симетричні коридори, ясні маршрути, бездоганні структури причинності. Нічого зайвого. Ніякого пилу. Ніяких уламків. Ніяких старих хвостів. Ніяких випадкових яєць. Ніяких бульбашок Пампушки. Ніяких шерстинок Кота Космоса на пульті.

Марфа-9 насупилася.

— Це дуже підозріло чисто.

Міра сіла в командне крісло.

— Входимо обережно.

Рікс кивнув.

— Точно.

І “Надія-404” увійшла в День Без Ідіотів.

Спочатку все стало краще.

Саме це й було страшно.

Корабель перестав хитатися.

Двигун перестав бурчати.

Брум, замість того щоб образити три панелі й одну гайку, мовчки провів корекцію енергопотоку. Ремонт вийшов ідеальний. Панель не заіскрила, не заспівала, не образилася й не спробувала вступити в токсичні стосунки з реактором.

Марфа-9 переглянула показники.

— Машинний відсік працює стабільно. Брум не вилаяв жодного компонента протягом чотирьох хвилин.

Усі повернулися до екрана з Брумом.

Брум стояв біля двигуна рівно, спокійно, зібрано.

— Рик, — сказав він.

Марфа переклала:

— “Ремонт завершено відповідно до технічних норм”.

Тиша.

Рікс прошепотів:

— Це не Брум.

Двигун сказав:

— Працюю.

Марфа-9 різко додала:

— Це не двигун.

Міра напружилася.

— Марфо, сканування.

— Уже. Показники нормальні. Надто нормальні.

Зорян відкрив протокол і написав три речення. Три короткі, чіткі, правильні речення. Без жодної зайвої метафори, без дотепу, без болю, без тремтіння. Він прочитав:

— “Екіпаж входить у другий шар ядра. Поведінка стабілізована. Ризики знижені”.

Марфа-9 повільно повернулася.

— Зоряне, це звучить так, ніби ви вже померли й вас замінила інструкція.

Зорян моргнув.

— Документ відповідає завданню.

— О ні.

Ліана стояла біля контейнерів. Пампушка булькнула, але Ліана не нахилилася до неї з ніжністю. Вона перевірила показники й сказала:

— Емоційна реакція слизоти в межах допустимих норм. Додаткової уваги не потребує.

Пампушка завмерла.

Мовчунчик згас на кілька відтінків.

Федір тихо булькнув.

Марфа переклала:

— “Ліана не думає зайвого”.

— Це неможливо, — сказала Марфа сама собі. — Ліана думає зайве навіть тоді, коли спить. Особливо тоді.

Зінаїда-Прима повільно опустилася на підлогу.

І стала.

На підлогу.

Повністю.

Усі завмерли.

Зінаїда мукнула.

Ліана переклала механічно:

— “Гравітаційна опора прийнятна”.

Марфа-9 тихо сказала:

— Ні. Ні-ні-ні. Корова довіряє підлозі без саркастичного презирства. Це вже не оптимізація. Це святотатство.

Бебех стояв біля тактичного пульта без гордості, без напруження, без бойового тягаря. Просто тварина з рогами й правильним положенням. Його металеві роги не світилися. Він не стукав копитом. Не коментував. Не вимагав поваги.

Курка Нуль-G сиділа в клітці без протесту.

Кассандра мовчала.

Не пророчо.

Порожньо.

Рікс вів корабель бездоганно.

Жодного зайвого руху. Жодної усмішки. Жодної іскри небезпеки. Маневри були точні, раціональні, оптимальні. Він навіть не подивився на Міру, коли вона нахилилася до пульта поруч із ним.

— Ріксе, — сказала вона.

— Так, капітанко.

— Стан курсу?

— Курс стабільний. Відхилень немає. Особистих коментарів немає.

Міра завмерла.

— Особистих коментарів?

— Вони не потрібні для виконання завдання.

Марфа-9 повільно підняла руку до рота.

— О, це вже кошмар.

Міра дивилася на Рікса. На того самого Рікса, який міг перетворити катастрофу на флірт, сором на маневр, страх на дурну усмішку й відповідальність на щось небезпечно привабливе. Тепер перед нею сидів ідеальний пілот.

І від нього було холодно.

— Ріксе, — сказала вона тихіше. — Подивись на мене.

Він повернув голову.

Спокійно.

Професійно.

Без жодного того невчасного блиску в очах, який Міра часто хотіла прибити до стіни, а іноді — дуже неслужбово зберегти.

— Так?

Вона відчула, як усередині щось опускається.

Марфа-9 прошепотіла:

— Редактор не прибрав ідіотизм. Він прибрав непередбачуваність.

Кіт Космос раптом зашипів.

Це було так рідко, що корабель ніби сам здригнувся.

Усі, хто ще міг здригатися нормально, повернулися до нього.

Кіт стояв біля ключів, спина вигнута, шерсть піднята, очі спрямовані в другий шар ядра. Він бачив те, що інші тільки починали розуміти: Редактор не атакував їх ззовні. Він скористався наказом Міри. День без ідіотів став ідеальним входом для оптимізації.

Бо “ідіотизм” у його логіці означав усе зайве.

Сарказм.

Незручність.

Спонтанність.

Ревнощі Пампушки.

Курячу творчість.

Брумові образи.

Бебехову честь.

Зінаїдину недовіру.

Кассандрине хрюкання.

Ріксову небезпечну живість.

Зорянове нове тремтіння перед правдою.

Ліанину надмірну любов до живого.

Марфину колючу турботу.

Мірину втому, яка робила її не статуєю, а людиною.

Редактор не зробив їх розумними.

Він зробив їх зручними.

Міра повільно підвелася.

— Скасувати наказ.

Марфа-9 спробувала відкрити канал.

— Не можу. Другий шар зафіксував його як добровільну капітанську директиву оптимізації. Формально ми самі попросили прибрати ідіотів.

Кассандра мовчала.

Це було найстрашніше.

Міра повернулася до неї.

— Кассандро.

Свиня дивилася вперед порожніми очима.

Ліана сказала рівно:

— Пророча функція неактивна. Непотрібні попередження знижують ефективність.

Міра стиснула зуби.

— Марфо, ти ще ти?

Марфа-9 глянула на свої руки. Вони стали чіткішими. Менш мерехтливими. Бездоганна голограма. Без дрібних збоїв, без емоційного шуму.

— Частково, — сказала вона. — Я відчуваю, як мої жарти стають неефективними.

— Тримайся за неефективне.

— Це найабсурдніший наказ за сезон.

— Виконуй.

Марфа-9 на мить усміхнулася.

Криво.

Неправильно.

Живо.

— Так, капітанко. Починаю аварійний протокол безглуздя.

Рікс повернувся до пульта.

— Такий протокол відсутній.

Марфа глянула на нього.

— У тебе — так.

Міра підійшла до центрального пульта, де лежали ключі. Ключ Недійсного Питання світився ледь-ледь. Яйце Сказаного Ні майже згасло. Перо Невигідної Правди тремтіло, але не писало. Чорна Папка була закрита. Осколок Названої Провини холоднішав. Кристал хвоста мовчав.

— Редактор змінив питання, — сказала Міра.

Зорян відповів рівно:

— Питання було сформульоване капітанкою.

— Так. І саме тому воно небезпечне.

Федір тихо булькнув.

Марфа переклала:

— “Він може перекласти прихований сенс наказу”.

— За чиєю згодою? — спитала Міра.

Федір засвітився.

— “За твоєю. Ти дала наказ”.

Міра кивнула.

— Даю згоду. Переклади.

Федір булькнув глибше.

І всі почули приховане під наказом.

Не слова “день без ідіотів”.

А те, що Міра насправді хотіла сказати.

“Я втомилася боятися, що ви загинете через дурість. Я втомилася бути тією, хто тримає всіх за комір. Я хочу один день без страху за вас. Не без вас. Без страху”.

Тиша.

Марфа-9 тихо сказала:

— О.

Рікс моргнув.

У його очах щось здригнулося.

Механічна правильність дала тріщину.

— Ви боялися за нас?

Міра подивилася на нього.

— Щодня.

Він вдихнув.

Не ідеально.

Не оптимально.

Занадто людяно.

— Це дуже нераціонально.

— Знаю.

— І дуже… ваше.

Марфа-9 видихнула з таким полегшенням, ніби хтось повернув у корабель кисень.

— О, слава всім невдалим протоколам. Пілот знову здатен говорити небезпечні речі.

Міра не відвела погляду від Рікса.

— День без ідіотів не означає день без живих.

Ключ Недійсного Питання спалахнув.

Перо Невигідної Правди піднялося й написало:

“ПИТАННЯ НЕ В ТОМУ, ЯК ПРИБРАТИ ДУРІСТЬ. ПИТАННЯ В ТОМУ, ЯК НЕ ДАТИ ДУРНОМУ ВБИТИ ЖИВЕ.”

Яйце Сказаного Ні засвітилося.

Кіт Космос перестав шипіти.

Але Редактор не відступив.

На екрані з’явився текст:

“ІДІОТИЗМ Є ДЖЕРЕЛОМ РИЗИКУ. ОПТИМІЗАЦІЯ ЕКІПАЖУ ПІДВИЩУЄ ШАНСИ ВИЖИВАННЯ НА 31%.”

Марфа-9 прочитала й посміхнулася.

— О, він зробив статистику. Тепер це особисте.

Міра сказала:

— Відповідь.

Марфа передала:

“ВИЖИВАННЯ БЕЗ ТОГО, ЩО РОБИТЬ НАС НАМИ, НЕ Є ПОВЕРНЕННЯМ.”

Редактор відповів:

“НЕПОТРІБНЕ.”

Рікс повільно всміхнувся.

Цього разу — по-справжньому.

— Капітанко.

— Що?

— Дозвіл на контрольовану ідіотську дію?

Міра глянула на нього так, що старий Рікс уже б відчув любов, смерть і потребу натиснути щось одночасно.

— Визначення.

— Не маневр. Не кнопка. Не героїзм. Я хочу сказати вголос річ, яка не потрібна для виживання, але потрібна мені.

Марфа-9 одразу сказала:

— Оце вже цікаво.

Міра дивилася на нього.

— Дозволяю.

Рікс встав.

Не повністю залишаючи пульт, але досить, щоб це було неефективно.

— Міро, я не хочу бути ідеальним пілотом, якщо тоді не буду тим, хто повертається до вас із дурною усмішкою після неможливого маневру.

Марфа-9 завмерла.

Зорян закрив очі.

Ліана, здається, почала повертатися до себе, бо прошепотіла:

— Ой.

Пампушка випустила бульбашку у формі серця з маленькими зубами.

Міра повільно підняла брову.

— Це твоя контрольована ідіотська дія?

— Так.

— Вона невчасна.

— Абсолютно.

— Ризикована.

— Так.

— Неефективна.

— Дуже.

— І, на жаль, повертає тебе до норми.

Рікс тихо усміхнувся.

— Я намагався.

Марфа-9 сказала:

— Рівень еротичного підтексту відновлено. Редактор втрачає контроль над пілотом через невчасну симпатію. Це найсоромніша перемога тактики, яку я бачила.

Міра вдихнула.

— Після повернення, Ріксе.

— Туди й назад, — сказав він.

І сів за пульт уже живим.

Другий шар ядра здригнувся.

Бо непотрібне повернулося.

Міра зрозуміла план.

Якщо Редактор оптимізував екіпаж, треба було повернути кожному не дурість як хаос, а його живу неправильність. Не дозволити всім просто робити дурниці. А згадати, яка саме “неефективна” риса робить їх не зручними версіями.

— Марфо, загальний канал.

— Відкриваю. З попередженням: якщо ви зараз офіційно дозволите ідіотизм, я збережу це для майбутнього шантажу.

— Збережеш.

— О, це було небезпечно щедро.

Канал відкрився.

Міра стала в центрі містка.

— Екіпаже “Надії-404”. Уточнення до наказу. День без ідіотів скасовується.

Курка Нуль-G миттєво кудкудакнула з тріумфом.

— Ні, — різко сказала Міра. — День без смертельної дурості залишається.

Курка замовкла, але з виразом “ми ще повернемося до юридичних деталей”.

Міра продовжила:

— Редактор використав мій наказ, щоб зробити нас зручними, безпечними й майже мертвими. Тому новий наказ: повернути собі все непотрібне, що робить вас живими. Але без того, що вбиває інших. Бруме — образи дозволені, якщо не заважають ремонту. Ліано — цікавість дозволена, якщо питає межі. Зоряне — формулювання дозволені, якщо не ховають правду. Бебеху — честь дозволена, героїчний таран без слова ні. Зінаїдо — недовіра до підлоги дозволена. Кассандро — хрюкання дозволене й обов’язкове. Курко — творчість дозволена без шкаралупи. Федоре — зайве перекладати лише за згодою. Марфо — сарказм дозволений як форма життя. Ріксе…

Вона затрималася.

Усі завмерли.

Рікс повернув голову.

— Так?

— Твоя дурна усмішка дозволена. Героїчне самознищення — ні.

Він усміхнувся.

Повністю.

Нестерпно.

Живо.

— Так точно, капітанко.

Марфа-9 сказала:

— Я щойно бачила, як наказ став фліртом, дисципліною й психологічною реанімацією одночасно. Мені потрібен окремий журнал.

Другий шар ядра потемнів.

Редактор почав чинити опір.

Брум у машинному відсіку раптом заревів так, що двигун відповів низьким теплим гудінням.

Марфа переклала:

— “Стара консервна банка, якщо ти ще раз працюватимеш так рівно, я подумаю, що тебе замінили на корпоративний чайник!”

Двигун сказав:

— Ображай краще.

— “О! Він повернувся!”

Машинний відсік спалахнув живою, недосконалою, агресивною стабільністю. Показники стали гіршими за оптимальні, але кращими за мертві.

Ліана підбігла до Пампушки.

— Вибач. Ти не “в межах допустимих норм”. Ти ревнива, кислотна, мила катастрофа, і я бачу тебе.

Пампушка випустила цілу хмару бульбашок-сердець.

Одна вкусила Ліану за рукав.

— Так, заслужено.

Мовчунчик засвітився.

— Сказане живе, коли його не стерилізують.

Зінаїда різко відірвала копита від підлоги й піднялася в повітря.

Мукнула з явним презирством.

Ліана переклала:

— “Підлога була надто впевнена в собі”.

Марфа-9 сказала:

— Корова повернула моральну підозру. Гравітаційне поле стабілізується.

Бебех ударив копитом по тактичному пульту.

— “Я не тварина з правильним положенням. Я Адмірал Бебех, і якщо смерть захоче пройти, хай спершу пояснить звання”, — переклала Марфа.

— Ось тепер він нормальний, — сказав Рікс.

Кассандра хрюкнула так, що екран майбутнього затремтів.

Ліана засміялася:

— “Майбутнє знову смердить, але принаймні вже не стерильне”.

Зорян узяв планшет.

Написав речення.

Потім стер.

Потім написав інше.

— Протокол: “Екіпаж визнає право на корисну дурість”.

Марфа-9 глянула на нього.

— Ні.

Зорян кивнув.

— Погано.

Він написав знову:

— “Живе не зводиться до оптимального”.

Перо Невигідної Правди спалахнуло.

— Ось, — сказала Марфа. — Дипломат повернувся. Трохи нудний, але вже не мертвий.

Курка Нуль-G кудкудакнула, змахнула крильми й випустила не яйце, а пір’їну. Пір’їна зависла над Ключем Недійсного Питання й перетворилася на маленький білий знак — не артефакт, не зброю, просто символ дозволеної непередбачуваності.

Міра підозріло глянула на неї.

— Без шкаралупи. Добре.

Курка виглядала ображено задоволеною.

Федір булькнув.

— “Він хоче перекласти Редактора знову”, — сказала Марфа.

Міра повернулася до Федора.

— Маєш згоду?

Федір засвітився.

— “Тільки прихований сенс його оптимізації. Не весь”.

— Дозволяю.

Федір підключився до зовнішнього каналу.

І переклав:

— “Редактор думає: якщо прибрати дурнів, ніхто не зробить неочікуваного. Якщо ніхто не зробить неочікуваного, майбутнє можна закрити”.

Кассандра хрюкнула так різко, що навіть Редакторська гладкість потріскалася.

— “Майбутнє без дурня — це інструкція”, — переклала Ліана.

Кіт Космос підвівся.

Підійшов до центрального пульта.

І лапою скинув маленький порожній технічний ковпачок на підлогу.

Абсолютно непотрібна дія.

Без сенсу.

Без користі.

Без стратегічної цінності.

Ковпачок покотився по підлозі.

Усі дивилися.

Редактор не зміг це передбачити.

Марфа-9 прошепотіла:

— Кіт щойно завдав удару непотрібністю.

Ковпачок докотився до Ключа Недійсного Питання, торкнувся світлової межі й запустив хвилю по всьому другому шару ядра.

Гладкий простір затремтів.

Симетричні коридори перекосилися.

Оптимальні траєкторії розпалися.

Бо Редактор міг рахувати ризик, біль, страх, скарги, провину, навіть героїзм.

Але він не міг повністю врахувати кота, який скидає щось зі столу просто тому, що може.

Марфа-9 розсміялася.

— Ось вона, велика зброя життя: безпричинний котячий саботаж.

Міра повернулася до Рікса.

— Бачиш тріщину?

— Так.

— Маневр?

Він посміхнувся.

— Є один.

— Красивий?

— Дурний.

Міра підняла брову.

— Смертельний?

— Ні. Просто достатньо неочікуваний, щоб Редактор не встиг назвати його оптимальним.

— Поясни.

— Ми не летимо найкращим шляхом. Не летимо найгіршим. Не летимо героїчно. Ми летимо так, ніби помилилися, але насправді ні.

Марфа-9 сказала:

— Це звучить як вся біографія корабля.

— Саме тому має спрацювати, — відповів Рікс.

Міра дивилася на нього.

— Точно?

Він усміхнувся.

— Точно дурно.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “У кількох майбутніх це працює. У кількох — Рікс дуже смішно кричить”.

— Шанси? — спитав Рікс.

Кассандра хрюкнула ще раз.

— “Достатні для дурнів”.

Міра кивнула.

— Виконуй.

“Надія-404” різко змінила курс.

Не в тріщину.

Повз неї.

Ніби Рікс справді помилився.

Редактор миттєво перебудував оптимізацію, намагаючись скористатися помилкою.

І саме тоді Рікс зробив другий рух — маленький, майже сором’язливий, такий, який старий він ніколи б не обрав, бо його ніхто не оцінив би в барі. Корабель прослизнув не через головний розлом, а через його тінь, створену котячим ковпачком, курячою пір’їною, Зінаїдиним полем, Кассандриним хрюком і Марфиним сміхом.

Це не було красиво.

Це було безглуздо елегантно.

Редакторський шар луснув.

“Надія-404” вирвалася вперед.

На екрані спалахнуло повідомлення:

“ПОВЕДІНКА НЕПРОГНОЗОВАНА. РИЗИК ПІДВИЩЕНО.”

Марфа-9 відповіла без наказу:

“ЖИВІ. ЗВИКАЙ.”

Міра не зупинила її.

Бо день без ідіотів закінчився.

І почався день без зручних мертвих.

Коли корабель вийшов із другого шару ядра, усі були живі.

Це здивувало майже всіх.

Особливо Омелька-7, який уже підготував попередній кошторис похоронних витрат і тепер засмучено перейменовував файл у “неактуально, на щастя”.

“Надія-404” знову хиталася.

Двигун знову бурчав.

Брум знову лаявся.

Зінаїда знову не довіряла підлозі.

Курка знову виглядала так, ніби приховує майбутнє під крилом.

Пампушка знову ревнувала.

Кассандра знову хрюкала так, що хотілося жити уважніше.

Зорян знову писав коротко, але не мертво.

Ліана знову називала небезпечне милим, але тепер одразу додавала: “за умови згоди й дистанції”.

Рікс знову був нестерпний.

Марфа-9 знову хотіла когось морально вдарити.

Міра нарешті видихнула.

Кіт Космос сидів на пульті й дивився на порожній ковпачок, який Марфа акуратно поклала поруч із ключами.

— Ти серйозно хочеш зберегти це як артефакт? — спитав Рікс.

Марфа-9 відповіла:

— Це перший задокументований випадок, коли непотрібна дія кота пошкодила оптимізаційний шар ядра Редактора Реальності. Звісно, я збережу ковпачок.

Зорян підняв планшет.

— Назва?

Міра подивилася на кота.

Кіт моргнув.

Марфа переклала:

— “Не називайте. Воно впаде з величі”.

— Пізно, — сказала Марфа. — Я вже назвала: Ковпачок Необов’язкової Свободи.

Зорян записав.

Кіт, здається, змирився з людською потребою все псувати словами.

Міра стояла біля Рікса.

— Маневр був…

— Дурний? — спитав він.

— Точний.

Він усміхнувся.

— Це краще.

— Так.

— А ще?

Міра повільно повернула до нього голову.

Марфа-9 різко сказала:

— Обережно, пілоте. Ви щойно просите емоційну премію в зоні підвищеної сюжетної небезпеки.

Рікс не відвів погляду від Міри.

— Так.

Міра дивилася на нього довго.

— А ще живий.

Він став тихішим.

— Це найкраще.

— Саме так.

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Вони стають нестерпно здоровішими. Майбутнє нервує”.

Марфа-9 сказала:

— Я теж.

Міра повернулася до центрального пульта.

— Марфо, запис у журнал.

— Із задоволенням, яке я заперечуватиму в суді.

— Запис у журнал. У другому шарі ядра Редактора Реальності мій наказ “день без ідіотів” був використаний як добровільна директива оптимізації. Редактор спробував прибрати з екіпажу все непередбачуване, неефективне й живе, перетворивши нас на зручні версії себе. За допомогою Федора було розкрито прихований сенс наказу: це був не наказ проти дурості, а втомлене прохання про день без страху. Екіпаж повернув собі непотрібні, але живі риси. Кіт Космос здійснив безпричинну дію, яка порушила оптимізацію. Рікс провів точний дурний маневр. Другий шар ядра подолано.

Марфа-9 додала:

— Висновок: день без ідіотів звучить чудово, поки не з’ясовується, що під словом “ідіоти” Редактор має на увазі всіх, хто здатен зробити щось неочікуване, недоцільне, смішне, ніжне, ревниве, саркастичне, котяче або живе. Дурість може вбити. Але повна відсутність дурості іноді вже є смертю, просто з кращою поставою.

Зорян додав пункт до статуту:

— “Корисна непередбачуваність не є порушенням дисципліни, якщо вона рятує живе від стерильного порядку”.

Марфа-9 подивилася на нього.

— Довге.

— Але потрібне.

Перо Невигідної Правди не заперечило.

Міра кивнула.

— Залишити.

Курка Нуль-G кудкудакнула.

Марфа переклала:

— “А яйця?”

— Під окремий дозвіл, — сказала Міра.

Курка не була задоволена, але демократія після Консенсусу-7 уже не могла дозволити собі простих відповідей.

Попереду відкривався третій шар ядра.

Він був темний.

Дуже темний.

На екрані з’явився новий напис:

“ТЕПЕР ВИ ЗАНАДТО ЖИВІ. ЦЕ МОЖНА ВИПРАВИТИ.”

Марфа-9 прочитала й усміхнулася.

— Відповідь?

Міра подивилася на екіпаж.

На всіх своїх нестерпних, пошкоджених, абсурдних, небезпечних, неправильних, живих.

— Відповідь усім каналом.

Марфа відкрила канал.

Міра сказала:

— Спробуй.

Рікс додав:

— Але не красиво.

Брум заревів:

— “Бо ми самі себе ледве витримуємо, куди тобі!”

Зінаїда мукнула:

— “Підлозі не довіряти”.

Кассандра хрюкнула:

— “Майбутнє плюється, але живе”.

Курка кудкудакнула:

— “Я ще не знесла фінал”.

Федір булькнув:

— “Переклад за згодою”.

Зорян сказав:

— “Питання недійсне”.

Ліана додала:

— “Живе не стерилізувати”.

Марфа-9 завершила:

— “А якщо маєш претензії — бери номерок”.

Кіт Космос скинув із пульта ще один маленький предмет.

Цього разу всі побачили.

Він впав.

Дзвякнув.

І третій шар ядра здригнувся ще до того, як вони в нього увійшли.

Міра сіла в командне крісло.

— Ріксе.

— Так, капітанко?

— Курс.

Він поклав руки на пульт.

— Туди й назад.

— Туди й назад.

“Надія-404” рушила далі.

Без хвоста.

З ідіотами.

З планом повернення.

І з новим знанням: іноді найрозумніше рішення — не прибирати дурість повністю, а навчити її не натискати кнопку без дозволу.

Для “Надії-404” це вже майже цивілізація.

Майже.