Мультсеріал: Зореліт дурнів

Другий сезон: Редактор Реальності
Серія 2: Реальність просить перезавантаження

Ранок, якого не мало бути двічі

На «Надії-404» настав ранок.

Потім настав ще раз.

Перший почався о сьомій нуль-нуль за корабельним часом, коли Марфа-9 увімкнула стандартне освітлення, програла три ноти ранкового сигналу й ніжним голосом повідомила:

— Доброго ранку, екіпажу. Сьогодні ваші шанси дожити до вечері становлять сімдесят два відсотки. Це на дев’ять відсотків вище, ніж учора. Не зіпсуйте статистику до сніданку.

Міра Коваль розплющила очі у своїй каюті, подивилася на стелю й протягом кількох секунд насолоджувалася дивовижним фактом: нічого не вибухало.

Після подій із Редактором Реальності тиша здавалася підозрілою.

Настільки підозрілою, що Міра не вставала ще секунд десять, очікуючи, коли зі стіни вилізе альтернативна версія Рікса, оголосить їх одруженими й попросить не панікувати.

Ніхто не виліз.

Капітанка полегшено видихнула.

На тумбочці лежала фотографія з тієї неможливої реальності, де вона й Рікс були подружжям. Міра поклала її туди лише тому, що сейф після вчорашньої події тимчасово вважав себе акваріумом і відмовлявся приймати предмети, які не вміли дихати під водою.

На фотографії Рікс усміхався так, ніби шлюб із капітанкою був його найбільшою перемогою.

Міра — так, ніби вже знала, де закопає тіло.

— Навіть фальшива реальність мала почуття гумору, — пробурмотіла вона.

Вона підвелася, прийняла душ, одягнула форму й вийшла в коридор.

О сьомій дві хвилини корабельний час повернувся до сьомої нуль-нуль.

Освітлення згасло.

Потім знову ввімкнулося.

Марфа-9 програла ті самі три ноти.

— Доброго ранку, екіпажу. Сьогодні ваші шанси дожити до вечері становлять сімдесят два відсотки. Це на дев’ять відсотків вище, ніж учора. Не зіпсуйте статистику до сніданку.

Міра завмерла посеред коридору.

З дверей навпроти вдруге вийшов Рікс.

Першого разу він уже пройшов повз неї дві хвилини тому.

Тепер пілот знову з’явився з тією самою недбало розстебнутою сорочкою, тим самим волоссям після сну й тією самою чашкою кави в руці.

— Доброго ранку, капітанко, — сказав він.

— Ти вже це казав.

— Я багато приємного кажу. Треба уточнення.

— Дві хвилини тому.

— Я дві хвилини тому спав.

Міра подивилася вниз.

На підлозі стояла чашка, яку перший Рікс залишив біля стіни, коли пішов до їдальні.

Другий Рікс тримав її точну копію.

Вони обоє подивилися на чашки.

— Або реальність знову зламалася, — сказав Рікс, — або я нарешті навчився розмножувати каву.

— Якщо друге — уперше твоє порушення законів природи буде корисним.

У коридорі з’явилася голограма Марфи-9.

Її обличчя було спокійним.

Надто спокійним.

— Капітанко, маємо незначну проблему.

— Наскільки незначну?

— Час на кораблі повторив дві хвилини.

— Це я вже помітила.

— Також кисень у третьому відсіку пам’ятає, що вчора був вином.

Міра повільно повернула голову.

— Що?

— Концентрація алкоголю в атмосфері — нуль цілих вісім десятих відсотка.

Рікс вдихнув глибше.

— Третій відсік тепер мій улюблений.

— Через п’ять хвилин там усі будуть п’яні, — сказала Міра.

— Через п’ять хвилин я там буду капітаном.

— Через шість — трупом.

Марфа продовжила:

— І ще одна дрібниця. Їдальня існує у двох місцях одночасно.

— Наскільки це погано?

— Залежить від того, чи вважаєте ви проблему подвійної кількості Омелька-7 поганою.

З їдальні долинув крик:

— У БЮДЖЕТІ НЕМАЄ КОШТІВ НА ДВОХ МЕНЕ!

Потім другий голос Омелька відповів:

— ТИ НЕПЕРЕДБАЧЕНА ВИТРАТА!

Почалася бійка бухгалтерів.

Міра заплющила очі.

Її квітковий магазин на Марсі знову здавався привабливим.

Щоправда, після вчорашнього вона більше не була впевнена, що ця мрія справді її.

— Редактор? — запитала вона.

— Імовірність — дев’яносто вісім відсотків.

— А решта два?

— Природний розпад Всесвіту.

— Чому це звучить оптимістичніше?

— Бо природний розпад не знає Рікса особисто.

Пілот усміхнувся.

— Ти постійно про мене говориш.

— І ракети постійно говорять про ціль. Це не романтика.

Рікс зробив ковток кави.

Чашка в його руці раптом стала маленькою вазою з червоною трояндою.

Він подивився на неї.

Міра теж.

Троянда розкрилася й показала зуби.

— Ні, — сказала капітанка. — Ми це вже проходили.

Квітка вкусила Рікса за палець.

— Ай!

— А це мені подобається більше.

Марфа-9 мерехнула.

— Капітанко, я рекомендую терміново прибути на місток.

— Чому?

— Щойно отримала системне повідомлення.

— Від кого?

Марфа зробила паузу.

— Від реальності.

Системне повідомлення від Всесвіту

На головному екрані містка не було зоряної карти.

Не було телеметрії.

Не було даних про двигуни, навігацію чи кисень.

Натомість на всю ширину дисплея світився чорний прямокутник із білими символами.

Марфа-9 переклала напис:

«ВИЯВЛЕНО КРИТИЧНУ НЕВІДПОВІДНІСТЬ ЛОКАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ».

Нижче:

«ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗМІН ПОТРІБНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ».

І ще нижче:

«ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ ЗАРАЗ?»

Дві кнопки.

«ТАК».

«НАГАДАТИ ПІЗНІШЕ».

Міра стояла перед екраном зі схрещеними руками.

— Де кнопка «ніколи»?

— Відсутня, — сказала Марфа.

— Де «скасувати оновлення»?

— Відсутня.

— Де «видалити програму»?

— Капітанко, у цьому випадку програмою є причинно-наслідковий зв’язок.

Рікс присвиснув.

— Гарний інтерфейс.

Міра подивилася на нього.

— Ти оцінюєш дизайн повідомлення про кінець реальності?

— Я дизайнерськи чутлива людина.

— Ти одного разу пофарбував аварійний шатл у рожевий, бо він «виглядав сумним».

— Після цього його перестали плутати з іншими.

— Бо інші шатли відмовлялися стояти поруч.

До містка один за одним прибували члени екіпажу.

Брум-Гар-Хрясь увійшов, тримаючи двома руками кабелі, третьою — молоток, четвертою — шматок панелі, що ще димів. Він видав серію гортанних звуків.

— Брум повідомляє, — переклала Марфа, — що реактор сьогодні тричі запускався до того, як його ввімкнули.

Брум продовжив.

— Також він просить офіційно записати, що фізика — повія.

Зорян Пиріг підняв брову.

— Я протестую проти такого формулювання.

Брум видав ще один звук.

— Він уточнив професійну спеціалізацію фізики. Я не перекладатиму.

Докторка Ліана Соль з’явилася в лабораторному халаті, який ледве прикривав її відверто практичний комбінезон. На плечі в неї сиділа істота, схожа на суміш восьминога, кажана та дуже поганої ідеї.

— У мене три новини, — сказала вона. — Хороша, погана й сексуально неоднозначна.

— Починай із поганої, — сказала Міра.

— У моєму холодильнику народилися вчорашні зразки.

— Хороша?

— Вони здорові.

— Третя?

Ліана посміхнулася.

— Один із них пам’ятає мене з майбутнього й дуже прив’язаний.

Щупальце істоти на її плечі ніжно ковзнуло під комір халата.

Міра подивилася на нього.

— Викинь.

— Йому буде боляче.

— Мені вже боляче.

Зорян Пиріг сів у крісло й відкрив планшет.

— Перш ніж ми натиснемо будь-яку кнопку, я пропоную ознайомитися з умовами перезавантаження.

На екрані з’явився новий текст.

Марфа почала прокручувати його.

Через хвилину текст не закінчився.

Через дві — теж.

— Обсяг документа? — запитала Міра.

— Вісімсот сорок два мільйони сторінок.

Очі Зоряна загорілися.

— Нарешті серйозна цивілізація.

— Це не цивілізація. Це угода користувача Всесвіту.

— Ще краще.

Омелько-7 підняв руку.

Поруч стояв другий Омелько, якого реальність усе ще не вирішила видалити.

— Питання, — сказали вони одночасно. — Чи передбачена компенсація за втрату активів під час перезавантаження?

Марфа швидко знайшла відповідний пункт.

— «Постачальник реальності не несе відповідальності за втрату майна, життя, особистості, причинності, спогадів, часових ліній, планет, галактик, богів, домашніх тварин та емоційної стабільності».

Кіт Космос, який сидів на командній консолі, відкрив одне око.

— Домашні тварини? — перепитав Рікс.

Марфа продовжила:

— «Коти класифікуються окремо й не підпадають під дію угоди».

Космос знову заплющив око.

— Звичайно, — сказала Міра.

Козел Адмірал Бебех жував край сидіння.

Свиня Кассандра лежала поруч і дивилася на екран із тим виразом, який у неї зазвичай означав: усі помруть, але хтось особливо безглуздо.

Міра повернулася до Марфи.

— Що станеться, якщо ми натиснемо «нагадати пізніше»?

— Я вже перевірила.

— І?

— Нагадування з’являється кожні сім секунд.

На екрані вискочило нове вікно:

«НАГАДУЄМО: РЕАЛЬНІСТЬ ПОТРЕБУЄ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ».

Рікс закрив його.

Через сім секунд з’явилося ще одне.

Рікс закрив.

Через сім секунд — нове.

— Я вже ненавиджу Всесвіт, — сказав він.

— Тепер у вас взаємно, — відповіла Марфа.

Міра дивилася на системне повідомлення.

— Що означає «критична невідповідність»?

Голограма Марфи стала серйознішою.

— Після вчорашньої активації Редактора ми повернули локальну реальність до попереднього стану. Але не повністю.

Вона вивела схему корабля.

Навколо «Надії-404» світився багатошаровий ореол.

— Наш корабель зараз існує у двадцяти семи трохи різних версіях одночасно.

— Наскільки різних? — запитав Зорян.

— У версії номер чотири ви лисий.

Зорян машинально торкнувся волосся.

— Катастрофа.

— У версії номер дев’ять капітанка має татуювання на правому стегні.

Рікс дуже повільно повернув голову до Міри.

— Навіть не думай.

— Я хотів запитати про дизайн.

— Дизайн кулі, яка пролетить крізь тебе?

— Відкликаю питання.

Марфа продовжила:

— У версії дванадцять Брум має п’ять рук. У п’ятнадцятій Ліана є інопланетною королевою паразитів. У двадцять першій Омелько-7 не існує.

Обидва Омельки ахнули.

— Найкраща версія, — сказав Рікс.

— У двадцять третій ти одружений із Зоряном.

На містку стало тихо.

Рікс і Зорян повільно подивилися один на одного.

— Я хочу перезавантаження, — сказали вони одночасно.

Міра вперше за ранок усміхнулася.

— А я раптом не поспішаю.

Усесвіт зависає

Перший серйозний збій стався через одинадцять хвилин.

«Надія-404» рухалася на третині світлової швидкості через порожній сектор, коли зорі за ілюмінатором раптом зупинилися.

Не в сенсі відносного руху.

Вони буквально перестали мерехтіти.

Разом із ними завмер космічний пил, віддалена комета й один маленький астероїд, що завис у просторі так, наче Всесвіт натиснув паузу.

Усередині корабля все продовжувало працювати.

— Марфо? — сказала Міра.

— Зовнішній час не рухається.

— А наш?

— Поки так.

— «Поки» мені не подобається.

— Мені також. Це слово дуже популярне перед смертю.

Тікса Луу стояла біля навігаційної консолі. Її дзеркальна зовнішність змінювалася залежно від того, хто на неї дивився, але зараз усі бачили в ній щось спільне: тривогу.

— Простір більше не пахне майбутнім, — сказала вона.

Рікс сперся на її консоль.

— А чим пахне?

— Завантажувальним екраном.

— Це запах?

— Для моєї раси — так.

— Сексуальний?

Міра не повертаючи голови сказала:

— Ріксе.

— Я просто розширюю культурний світогляд.

Тікса подивилася на нього.

Для Рікса вона на мить стала надзвичайно красивою жінкою з сріблястою шкірою й очима кольору далекої туманності.

— Якщо ти фліртуватимеш зі мною під час зупинки часу, — сказала вона, — я прокладу маршрут через твою колишню.

Рікс зблід.

— Яка саме?

— Усі три.

— Капітанко, ситуація критична.

Міра закотила очі.

На екрані з’явилася смуга.

«ПІДГОТОВКА ДО ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ: 1%».

— Ми нічого не натискали, — сказала Міра.

— Система втратила терпіння, — відповіла Марфа.

— Навіть реальність не витримує наш екіпаж.

— Це найвища оцінка, яку ми отримували.

Смуга перейшла на два відсотки.

На кораблі згасло світло.

Через секунду повернулося.

Але тепер усі тіні падали в протилежний бік.

Брум глянув на свою тінь.

Тінь показала йому непристойний жест.

Механік заревів і кинувся за нею з ключем.

— Бруме, залиш тінь! — крикнула Міра.

Тінь утекла в коридор.

Брум за нею.

— Ми втратили механіка, — сказав Зорян.

— Він повернеться, коли переможе освітлення, — відповіла Марфа.

Смуга стала три відсотки.

Зінаїда-Прима раптом перестала підкорятися гравітації, хоча цього разу ніхто її не лякав. Корова повільно піднялася до стелі.

Потім до неї приєдналися столи.

Потім стільці.

Потім Зорян.

— Я протестую!

— Перед ким? — запитав Рікс, хапаючи його за ногу.

— Перед гравітацією!

— Вона зараз на перерві.

Курка Нуль-G радісно закрутилася в повітрі. Для неї нарешті настала єдина реальність, де все працювало правильно.

Вона знесла яйце.

Яйце не впало.

Замість цього воно зависло між Мірою та Ріксом і почало повільно стискати світло навколо себе.

— Ліано, — сказала Міра.

— Маленька сингулярність.

— Наскільки маленька?

— Поки мила.

— А потім?

— Потім ми всі будемо дуже близькі.

Рікс усміхнувся.

— Нарешті командний дух.

Міра вдарила його ліктем.

Ліана схопила яйце щипцями й поклала в екранований контейнер.

— Воно може бути корисним.

— Ти кожну небезпечну річ так називаєш.

— А ти кожного небезпечного чоловіка тримаєш на містку.

Міра повільно повернула голову.

Рікс зацікавлено підняв брову.

Ліана посміхнулася.

— Я говорила про Брума.

У коридорі щось вибухнуло.

— Звичайно, — сказала Міра.

Редактор відмовляється співпрацювати

Артефакт зберігали в найзахищенішому відсіку корабля.

Принаймні саме так було записано в документах.

Фактично це був старий торпедний склад, двері якого Брум підсилив трьома шарами броні, двома генераторами поля й табличкою зі своїм портретом, де механік демонстрував, що зробить із кожним, хто спробує пройти без дозволу.

Редактор Реальності висів усередині захисної камери.

Він виглядав невинно.

Міра давно зрозуміла: найнебезпечніші речі у Всесвіті часто виглядають невинно. Особливо діти, чиновники й червоні кнопки.

Коли Рікс підійшов до камери, артефакт одразу засвітився.

«ВІТАЄМО, ТВОРЦЮ».

— Мені подобається, — сказав він.

— Мені ні, — відповіла Міра.

— Ти просто ревнуєш, що стародавня технологія першою визнала мій потенціал.

— Вона назвала тебе носієм хаотичного потенціалу.

— Ключове слово «потенціалу».

Марфа підключила до камери десятки сканерів.

— Внутрішній журнал пристрою змінився. Тепер він відображає статус реальності.

На голограмі з’явився список.

«ЦІЛІСНІСТЬ ПРОСТОРУ: 61%».

«ЦІЛІСНІСТЬ ЧАСУ: 54%».

«ПРИЧИННІСТЬ: 48%».

«ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД: НЕ ВИЯВЛЕНО».

— Останнє було ще до пристрою, — сказав Рікс.

— Система це підтверджує, — відповіла Марфа.

Міра наблизилася до камери.

— Запитай, що станеться після перезавантаження.

Рікс торкнувся панелі.

Екран засвітився.

«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВІДНОВИТЬ СТАБІЛЬНИЙ СТАН».

— Чудово, — сказав Зорян.

Марфа продовжила читати дрібний текст.

— «Усі незбережені зміни буде втрачено».

Міра відчула погане передчуття.

— Які саме зміни вважаються незбереженими?

Марфа сканувала.

Потім замовкла.

— Марфо.

— Екіпаж.

Рікс перестав усміхатися.

— Повтори.

— Через контакт із Редактором усі ми тепер класифікуємося як зміни, внесені після останньої стабільної контрольної точки.

— Тобто, — сказав Зорян, — якщо реальність перезавантажиться…

— Нас не буде.

Омелько-7 підняв руку.

— Юридично «не буде» — це ліквідація чи списання?

Другий Омелько теж підняв руку.

— Для податкової різниця суттєва.

— Вас обох не буде, — сказала Міра.

Омельки задумалися.

— Тоді це списання.

Міра повернулася до Редактора.

— Коли створено останню стабільну контрольну точку?

Екран відповів:

«ДО ПОЯВИ ОБ’ЄКТА НА КОРАБЛІ».

— Тобто корабель повернеться до моменту до першої серії, — сказав Рікс.

— А ми?

— Ви були на кораблі, — зауважив Зорян. — Можливо, відновляться наші старі версії.

Марфа заперечила:

— Ні. Наші свідомості вже позначені як модифіковані. Система вважає їх пошкодженими файлами.

Рікс замислився.

— А в мене завжди була пошкоджена свідомість.

— Нарешті твоє виправдання стало технічним фактом, — сказала Міра.

— Можемо створити нову контрольну точку? — запитала вона.

Редактор відповів:

«НЕДОСТАТНЬО ПРАВ».

Усі подивилися на Рікса.

— Я Творець, — сказав він.

«ТВОРЕЦЬ: ОБМЕЖЕНИЙ ДОСТУП».

— Образливо.

— Навіть артефакт встановив тобі батьківський контроль, — сказала Міра.

Зорян прокрутив журнал.

— Тут є згадка про адміністративний центр.

Марфа збільшила координати.

Тікса побачила їх і відступила на крок.

— Це місце не повинно існувати.

— Після останньої доби це слабкий аргумент, — сказала Міра.

— Координати лежать між двома моментами часу.

— Що там?

Тікса провела пальцями над картою.

— Станція.

— Назва?

Марфа переклала старі символи:

— «Вузол технічного обслуговування причинності RESET-0».

На містку стало тихо.

Рікс усміхнувся.

— У Всесвіту є сервісний центр.

Міра взялася за перенісся.

— Звичайно. І ми полетимо туди скаржитися на реальність.

Зорян підняв планшет.

— Нарешті моя спеціалізація.

Дорога туди, де простір ремонтують молотком

Потрапити до RESET-0 було складніше, ніж знайти компетентного чиновника в Галактичній Спілці.

Теоретично можливо.

Практично — майже міф.

Тікса проклала маршрут через ділянку космосу, де час був тоншим за бюджет ремонтного відділу «Надії-404». Щоб увійти в коридор, корабель мав здійснити стрибок точно між двома імпульсами пульсара.

— Похибка? — запитала Міра.

— Чотири мілісекунди.

— А якщо не влучимо?

— Прибудемо раніше, ніж вилетимо.

— Це погано?

— Ти зустрінеш себе й, найімовірніше, сама собі не сподобаєшся.

Рікс засміявся.

— Я б подивився на двох Мір.

Капітанка глянула на нього.

— Обережніше з бажаннями.

— Після вчорашнього — слушна порада.

Смуга перезавантаження вже показувала двадцять три відсотки.

Рікс сів за пульт пілота.

Міра стала за його кріслом.

— Якщо промахнешся…

— Знаю. Квіти на Марсі, добриво, моє тіло.

— Приємно, що ти запам’ятовуєш важливе.

— Особливо коли ти так близько.

Міра стояла настільки близько, що її стегно торкалося краю його крісла. Через черговий збій гравітація іноді слабшала, і капітанці доводилося триматися за спинку.

Рікс кинув погляд угору.

— Якщо гравітація вимкнеться повністю, можеш триматися за мене.

— Я краще вилечу в космос.

— Там холодно.

— З тобою теж не курорт.

— Але тепліше.

Міра нахилилася ближче.

— Дивись на пульсар.

— Я дивлюся.

— Твої очі не там.

— У мене хороший периферійний зір.

Вона натиснула його голову вперед долонею.

— Тепер ще кращий.

Марфа почала відлік.

— П’ять. Чотири. Три.

Брум увімкнув двигуни.

Вони загуркотіли, наче старий бог прокинувся після дуже поганого похмілля.

— Два.

Зінаїда раптом пролетіла над містком.

— Один.

Козел Бебех стрибнув на навігаційну консоль.

— Не зараз! — крикнула Міра.

Бебех натиснув копитом аварійний прискорювач.

«Надія-404» рвонула вперед.

Рікс заверещав від захвату.

— ОЦЕ Я РОЗУМІЮ КОМАНДНА РОБОТА!

Простір скрутився.

Корабель витягнуло в тонку лінію.

Потім у товсту.

Потім на мить він став схожим на качку.

Марфа прокоментувала:

— Не питайте.

Усі кольори зникли.

Потім повернулися не на свої місця.

Міра побачила звук.

Рікс почув запах її парфумів.

Зорян відчув смак бюрократії й сказав, що вона трохи пересолена.

А потім «Надія-404» випала з простору перед величезною сірою станцією.

На ній не було зброї.

Не було прапорів.

Не було реклами.

Лише нескінченні ряди антен і велетенський символ живлення, що світився над центральним шлюзом.

Марфа прочитала сигнал.

— «RESET-0. Технічна підтримка реальності. Ваша стабільність важлива для нас».

Міра вдивилася в станцію.

— Чому остання фраза звучить як брехня?

— Бо це технічна підтримка, — відповів Рікс.

Черга довжиною у цивілізацію

Усередині RESET-0 виявилося чистіше, ніж будь-де на «Надії-404».

Це одразу викликало недовіру Брума.

Стіни були білі, світло м’яке, температура ідеальна. Уздовж величезного залу стояли сотні істот із різних частин космосу: кремнієві форми життя, газові хмари, істоти з п’ятьма головами, одна маленька планета в силовому контейнері й чоловік, який виглядав абсолютно звичайно, що робило його найпідозрілішим.

Над ними висіло табло.

«ПОТОЧНИЙ НОМЕР: 18».

Зорян узяв талон.

«ВАШ НОМЕР: 8 440 312».

Під ним:

«ОРІЄНТОВНИЙ ЧАС ОЧІКУВАННЯ: 3 200 000 РОКІВ».

Міра подивилася на Зоряна.

— Вирішуй.

Дипломат випростав плечі.

— Це моя війна.

Він підійшов до стійки.

За нею сиділа безлика срібляста істота.

— Добрий день, — сказав Зорян. — Ми маємо критичний інцидент категорії «загроза існуванню».

— Заповніть форму.

— Яку?

— Усі.

Перед ним матеріалізувалася гора документів.

Зорян заплакав.

Міра вже хотіла втрутитися, але побачила його обличчя.

Це були сльози щастя.

— Залишимо його, — сказала вона.

Поруч із нею Кассандра хрюкнула.

Федір приклався до її голови.

— Вона каже, що ми не маємо трьох мільйонів років.

— Дуже корисне пророцтво.

Кассандра хрюкнула ще раз.

— Також вона каже, що той із трьома носами бреше дружині.

Істота з трьома носами в черзі нервово озирнулася.

Міра зітхнула.

Омелько-7 тим часом знайшов термінал фінансових претензій.

— Тут є пріоритет для боржників системного рівня.

— У нас є борг реальності? — запитав Рікс.

Омелько перевірив дані.

Його очі розширилися.

— Усі живі істоти винні Всесвіту енергію.

— Скільки?

— Нескінченність.

— Це багато?

Другий Омелько штовхнув першого.

— Не компетентний.

Вони почали сперечатися.

Бебех підійшов до автомата з талонами.

Понюхав.

Відкусив кут.

Автомат заіскрився.

На табло номер 18 змінився.

«ПРІОРИТЕТНИЙ КЛІЄНТ: АДМІРАЛ БЕБЕХ».

Усі завмерли.

Рікс подивився на козла з повагою.

— Я завжди казав, що він геній.

— Ти називав його бородатою катастрофою, — сказала Міра.

— Генії багатогранні.

Двері сервісного кабінету відчинилися.

— Адмірал Бебех та супровід, — пролунав голос.

Міра обернулася до Зоряна.

Той стояв серед форм.

— Я майже заповнив вступну декларацію!

— Залиш.

На обличчі дипломата з’явився біль.

— Міро…

— Зоряне.

— Там було поле для додаткових коментарів.

Міра схопила його за комір і потягла за собою.

Техпідтримка існування

Адміністратор реальності виглядав як втомлена жінка.

Це трохи заспокоїло Міру.

Потім вона зрозуміла, що жінка має дванадцять очей, кожне з яких показує інший момент часу.

Заспокоєння минуло.

Адміністратор сиділа за столом.

На її бейджі було написано: «ІРМА. СТАРША СПЕЦІАЛІСТКА З ПРИЧИННОСТІ».

— Номер інциденту?

Зорян відкрив рот.

Бебех поклав на стіл обгризений талон.

Ірма подивилася на нього.

— Зрозуміло. Аварійний козячий пріоритет.

Міра навіть не стала питати.

— Наш локальний сектор перезавантажується.

— Чому?

Усі подивилися на Рікса.

Ірма теж.

— А, — сказала вона. — Один із цих.

— Один із яких? — обурився Рікс.

— Користувачів, які натискають до прочитання інструкції.

— Це дискримінація.

— Це статистика.

Марфа вивела журнал Редактора.

Ірма переглянула його.

Вираз її дванадцяти очей поступово змінювався від нудьги до тривоги.

— Де ви взяли цей пристрій?

— Він сам прибув, — сказала Міра.

— Неможливо.

— Останнім часом це слово втратило маркетингову цінність.

Ірма збільшила символи.

— Це не просто Редактор.

— Ми вже знаємо, що він замок, — сказала Марфа.

Ірма подивилася на голограму.

— Хто вам сказав?

— Він сам.

— Пристрої цього класу не повинні мати доступу до власного призначення.

Міра відчула, як усередині похолоднішало.

— Що він утримує?

Ірма замовкла.

Рікс нахилився ближче до столу.

— Знаєте, зазвичай коли хтось так мовчить, далі йде слово «заборонено».

— Заборонено.

— Я дуже хороший у передбаченнях.

Кассандра хрюкнула.

Федір переклав:

— Вона просить не красти її роботу.

Ірма активувала голограму.

У центрі з’явилася темна фігура, яку Міра вже бачила між реальностями.

— Це не істота в звичайному сенсі. Вона існує поза послідовною причинністю. Ми називаємо її Невписаним.

— Чому?

— Бо воно не належить жодній версії реальності.

— Чого воно хоче?

— Увійти.

— І що станеться?

Ірма знизала плечима.

— Ми не знаємо.

— Дуже професійно, — сказала Міра.

— Востаннє, коли частина Невписаного проникла в стабільний сектор, там зникло поняття «до».

Зорян насупився.

— Що це означає?

— Події продовжували відбуватися, але ніщо не відбувалося раніше за щось інше.

Рікс задумався.

— Я не зрозумів.

— Тобі було б комфортно, — сказала Міра.

Ірма повернулася до журналу.

— Повне перезавантаження відкриє замок на одну мільярдну частку секунди.

— Цього достатньо? — запитала Ліана.

— Для істоти, яка не визнає часу, — більш ніж.

— Отже, перезавантажувати не можна, — сказала Міра.

— Не можна.

На її браслеті засвітився індикатор.

«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ: 51%».

— А зупинити?

Ірма похитала головою.

— Уже ні.

— Чудово.

— Можна зробити локальний псевдоперезапуск.

Марфа одразу активувалася.

— Поясніть.

— Система має повірити, що перезавантажила весь сектор, хоча фактично перезапуститься лише ваша причинна оболонка.

— Корабель?

— Корабель, екіпаж і все, що встигло бути заражене Редактором.

Рікс підняв руку.

— Наскільки боляче?

— Якщо спрацює — не дуже.

— А якщо ні?

— Ви помрете до того, як зрозумієте.

— Нарешті нормальний сервіс, — сказав він.

Міра підійшла ближче до Ірми.

— Що потрібно?

Адміністраторка почала перелічувати.

— Джерело локальної сингулярності.

Ліана підняла контейнер із яйцем Курки Нуль-G.

— Є.

— Антигравітаційний стабілізатор.

Усі подивилися на Зінаїду.

Корова жувала край декоративної рослини.

— Є, — сказала Міра.

— Ентропійний двигун із ручним керуванням.

Брум заревів.

— Є.

— Перекладач первинної семантики.

Федір ворухнувся.

— Є.

— Суб’єкт із нелінійною прогностичною моделлю.

Кассандра хрюкнула.

— Є.

— Юридична особа, здатна прийняти ліцензійну угоду від імені локальної реальності.

Зорян Пиріг випростався.

— Я народився для цього моменту.

— Це сумно, — сказала Міра.

— І потрібен користувач із правами Творця.

Усі знову подивилися на Рікса.

Він розвів руками.

— Так, я знаю. Ніхто не ідеальний.

Міра потерла перенісся.

— Це все?

Ірма подивилася на неї.

— Ні. Потрібна людина, яка вручну утримуватиме контрольну точку, поки перезавантажуватиметься причинність.

— Ризик?

— Якщо реальність відкине новий стан, ця людина залишиться між версіями.

— Що це означає?

— Вона існуватиме в усіх можливих варіантах себе одночасно.

Рікс усміхнувся.

— Звучить цікаво.

Міра сказала:

— Я зроблю.

Рікс перестав усміхатися.

— Ні.

— Це наказ.

— Ігнорую.

— Ти не маєш права.

— Я Творець.

— Обмежений.

— Усе одно звучить престижно.

Вони дивилися одне на одного.

Ірма спостерігала з легкою цікавістю.

— Ви завжди так спілкуєтеся?

Марфа відповіла:

— Це їхня версія сексуальної напруги.

— Марфо!

— Констатація статистичної кореляції.

Рікс нахилився до Міри.

— Ти не підеш у контрольну точку.

— Хтось має.

— Я натиснув кнопку. Я й піду.

— Ти потрібен для запуску.

— Тоді після запуску.

— Ріксе.

— Міро.

Вона знизила голос.

— Я капітан.

— А я ідіот, який це почав.

— Нарешті погодилися в чомусь без Редактора.

На секунду обоє посміхнулися.

Ірма зітхнула.

— Якщо завершили шлюбний ритуал вашого виду, у вас сорок сім хвилин.

— Ми не одружені, — одночасно сказали Міра й Рікс.

Кіт Космос відкрив обидва ока.

Перезавантаження, якого ніхто не замовляв

Повернутися на корабель встигли за двадцять хвилин.

Смуга показувала сімдесят один відсоток.

Всесвіт навколо вже виглядав хворим.

Зорі миготіли шматками. Планети на секунди ставали прозорими. У вакуумі виникали випадкові об’єкти: двері, стільці, уламки будинків, одна ванна з кимось дуже здивованим усередині.

— Це хто? — запитав Рікс.

— Не наш сектор, — сказала Марфа.

— Вона махає.

— Не махай у відповідь. Можемо прив’язати реальності.

Рікс опустив руку.

У машинному відсіку почалася підготовка.

Брум підключив двигун безпосередньо до Редактора. Кожне з’єднання супроводжував образою.

— Чи це технічно необхідно? — запитав Зорян.

— Так, — переклала Марфа. — Двигун краще працює, коли Брум принижує його самооцінку.

Зінаїду поставили в центр антигравітаційного контуру.

Корова була проти.

Після двох відер корму стала нейтральною.

Омельки доїли антигравітаційний кефір у спеціальний резервуар.

— Я хочу зафіксувати, — сказав перший Омелько, — що виробництво стабілізатора відбувається без ліцензії.

— Я хочу зафіксувати, — сказав другий, — що ти неправильна копія.

Вони знову побилися.

Ліана встановила яйце Нуль-G у магнітну камеру.

Маленька чорна діра вже поглинала світло.

— Якщо контейнер трісне? — запитала Міра.

— Ми станемо тонким шаром матерії на горизонті подій.

— Можеш хоч раз сказати щось заспокійливе?

Ліана задумалася.

— Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш.

— Дякую.

— Особливо коли нервуєш.

— Зіпсувала.

Зорян сидів перед ліцензійною угодою.

— Тут є пункт про добровільну передачу душі третім сторонам.

— Викресли.

— Не можна.

— Тоді напиши примітку.

— Уже сто двадцять сім.

Федір приліпився до центральної консолі й перекладав потік символів Редактора.

— «Початковий стан». «Ядро». «Пам’ять». «Форма». «Причина».

Кассандра хрюкала ритмічно.

Марфа перетворювала її пророцтва на послідовність команд.

— Кассандра каже, що спочатку треба запустити сингулярність, потім стабілізатор, потім двигун.

Свиня хрюкнула.

— Виправлення. Спочатку треба прибрати Рікса від червоної кнопки.

— Дуже мудра свиня, — сказала Міра.

Рікс стояв біля Редактора.

На панелі перед ним світилася одна кнопка.

Червона.

— Це особисте, — сказав він.

Міра зайняла місце біля ручного контуру контрольної точки.

Перед нею виникло голографічне кільце.

— Капітанко, — сказала Марфа, — коли почнеться псевдоперезапуск, ви побачите альтернативні стани себе.

— Уже бачила.

— Не такі.

— Наскільки погано?

— Деякі з них можуть спробувати залишитися.

Рікс глянув на неї.

— Якщо побачиш версію, яка мене любить…

— Я вистрілю першою.

— Жорстоко.

— Профілактика.

На екрані:

«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ: 89%».

Брум загарчав.

Ліана підняла великий палець.

Зінаїда заревла.

Бебех приготувався таранити щось, хоча ніхто не знав що.

Міра вдихнула.

— Починаємо.

Рікс поклав руку на кнопку.

— Капітанко.

— Що?

— Якщо після цього ти станеш одразу десятьма Мірами…

— Навіть не закінчуй.

— Я просто хотів сказати, що це логістично складно.

— Натискай.

Він натиснув.

Коли смерть пішла на технічну перерву

Світло зникло.

Не згасло.

Саме зникло, ніби поняття світла на секунду видалили з системи.

Міра відчула, що стоїть.

Потім зрозуміла, що поняття «стояти» теж відсутнє.

Навколо не було корабля.

Не було космосу.

Не було тіла.

Лише голос Марфи:

— Фаза один. Вивантаження локальної причинності.

Потім з’явилося повідомлення.

Не на екрані.

Просто в реальності.

«БУДЬ ЛАСКА, НЕ ВИМИКАЙТЕ ІСНУВАННЯ».

Рікс засміявся десь поруч.

— Вони знають своїх користувачів.

Міра хотіла відповісти, але в неї тимчасово не було рота.

Потім рот завантажився.

— Ріксе?

— Тут.

— Бачиш мене?

— Частинами.

— Що це означає?

— Очі вже є.

— Решта?

— Я терплячий.

— Ще слово — і завантажиться кулак.

Навколо почали з’являтися члени екіпажу.

Спочатку як контури.

Потім як спогади.

Потім як тіла.

Зорян виник без одягу, подивився вниз і закричав:

— ДЕ МОЯ ФОРМА?!

Через секунду костюм завантажився.

— Система просто хотіла побачити, чи є під ним особистість, — сказала Марфа.

Ліана з’явилася одразу в двох варіантах: одна в лабораторному халаті, друга — в сукні з альтернативної реальності.

Вони подивилися одна на одну.

— Цікаво, — сказали одночасно.

Міра вказала на них.

— Не фліртувати із собою.

— Чому?

— Я не хочу оформлювати це в журналі.

Брум завантажився без однієї руки.

Він подивився на три руки.

Заревів.

Четверта з’явилася й показала системі середній палець.

— Повністю відновлений, — сказала Марфа.

Потім зникла гравітація.

Потім звук.

Потім запах.

Потім смерть.

Останнє стало зрозуміло, коли Зорян випадково впав у відкритий технічний канал, де його мало розрізати плазмою.

Він пройшов крізь струмінь.

Виліз.

Подивився на себе.

— Я живий.

Марфа перевірила.

— Смерть тимчасово недоступна через технічне обслуговування.

Рікс усміхнувся.

— Найкраще оновлення.

Бебех негайно кинувся головою в реакторний люк.

— НЕ ДАВАЙТЕ ЙОМУ ІДЕЙ! — крикнула Міра.

Козел відлетів назад, задоволений.

Смерть повернулася через сім секунд.

Бебех подивився на реактор.

Передумав.

— Навіть козел має інстинкт самозбереження, — сказала Міра.

Рікс задумався.

— Тобто в нього більше, ніж у мене.

— Це давно доведено.

На екрані з’явилося:

«ЛОКАЛЬНИЙ ПСЕВДОПЕРЕЗАПУСК: 64%».

І тут відкрилася тріщина.

Невписаний стукає без дозволу

Вона з’явилася посеред машинного відсіку.

Тонка чорна лінія.

Без світла.

Без глибини.

Просто відсутність частини реальності.

Кіт Космос одразу підвівся.

Шерсть на ньому стала схожа на зоряне небо під час бурі.

Тріщина розширилася.

Звідти простягнулася рука.

Або щось, що реальність переклала як руку, бо не мала кращого слова.

Вона була надто довгою, надто тонкою й складалася з місць, де нічого не було.

Ліана дивилася на неї із захватом.

— Я хочу зразок.

Міра схопила її за халат.

— Ні.

— Один маленький.

— Воно стирає причинність.

— Саме тому цікаво.

— Якщо підійдеш ближче, я сама забезпечу тобі дослідницький матеріал із травматології.

Невписаний торкнувся підлоги.

Там, де його палець пройшов по металу, подряпина з’явилася до дотику.

Потім зникла.

Потім метал почав пам’ятати обидва стани.

Марфа закричала:

— Псевдоперезапуск не переконав систему! Невписаний використовує процес як канал!

— Закрити! — наказала Міра.

— Потрібен адміністративний ключ!

— Де він?

Редактор засвітився.

«ТВОРЕЦЬ МОЖЕ ПІДТВЕРДИТИ ЗАКРИТТЯ».

Рікс простягнув руку.

Міра схопила його.

— Якщо натиснеш, що буде?

— Не знаю.

— Вперше правильна відповідь.

Невписаний просунув у тріщину голову.

Обличчя не було.

Але Міра відчула, що воно дивиться саме на неї.

І раптом побачила себе.

Не одну.

Сотні.

Міра-флористка на Марсі.

Міра-адміралка Галактичної Спілки.

Міра, яка ніколи не зустріла Рікса.

Міра з дитиною на руках.

Міра, яка загинула молодою.

Міра, яка стала диктаторкою.

Міра, яка стояла поруч із Ріксом у білій весільній сукні й дивилася на нього без жодної злості.

Остання версія боліла найбільше.

Невписаний ніби шепотів:

«ОБЕРИ».

— Не слухай, — сказав Рікс.

Його рука все ще була в її долоні.

— Я не слухаю.

— Ти дивишся.

— Це інше.

— Міро.

Вона подивилася на нього.

Справжнього.

Недосконалого.

З розстебнутою курткою, подряпаною щокою й тією безглуздою впевненістю в очах, через яку їй хотілося одночасно поцілувати його й викинути зі шлюзу.

Міра стиснула його руку.

— Натискай.

— Разом?

— Разом.

Вони підійшли до Редактора.

Невписаний кинувся вперед.

Кіт Космос стрибнув йому назустріч.

Цього разу кіт не муркнув.

Він заревів.

З маленького чорного тіла вирвалася хвиля такого давнього світла, що навіть Марфа не знайшла для нього спектральної класифікації.

Невписаний відступив.

Бебех побачив ворога.

Цього йому вистачило.

Козел розігнався через машинний відсік.

— БЕБЕХ, НІ! — крикнули всі.

Він врізався головою прямо в край тріщини.

Простір задзвенів.

Тріщина змістилася на метр.

Усі замовкли.

Бебех похитав головою й підготувався до другого тарану.

— Він щойно протаранив геометрію, — сказав Рікс.

— Не кажи йому, — відповіла Міра. — Загордиться.

Зінаїда заревла.

Антигравітаційний кефір пішов у контур.

Брум ударив по двигуну молотом.

Кассандра хрюкнула три рази.

Федір переклав:

— «Зараз, дурні».

Рікс і Міра натиснули кнопку.

Нуль відсотків

Усе стало білим.

Потім чорним.

Потім нічим.

Міра не відчувала тіла.

Не чула Марфи.

Не знала, чи минула секунда, чи мільярд років.

Перед нею з’явився один рядок:

«ВІДНОВЛЕННЯ КОРИСТУВАЧА: МІРА КОВАЛЬ».

Нижче:

«ВИЯВЛЕНО КОНФЛІКТ ВЕРСІЙ».

Міра подумала:

«Яких ще версій?»

Система відповіла:

«3».

— Ні.

«ОБ’ЄДНАТИ?»

— Так.

«ПОМИЛКА».

— Звичайно.

«ЗБЕРЕГТИ ОКРЕМО?»

— Ні!

«ВІДПОВІДЬ НЕ РОЗПІЗНАНО».

— Я сказала ні!

«ЗБЕРЕЖЕННЯ РОЗПОЧАТО».

— Марфо!

Тиша.

«ВІДНОВЛЕННЯ: 99%».

Міра встигла подумати лише одне:

«Я ненавиджу технології».

Потім реальність увімкнулася.

Після перезавантаження

Міра лежала на підлозі містка.

Перше, що вона відчула, — біль у спині.

Друге — запах горілої проводки.

Третє — чиюсь руку на своїй талії.

Вона розплющила очі.

Рікс лежав поруч.

Його обличчя було за кілька сантиметрів від її.

— Ми живі? — прошепотів він.

— На жаль для дисципліни.

Він усміхнувся.

— Я теж радий тебе бачити.

Міра зрозуміла, що його долоня все ще лежить у неї на талії.

— Рука.

— Що?

— Прибери.

— Не можу.

— Чому?

— Вона ще завантажується.

Міра подивилася на руку.

Рікс поворушив пальцями.

— Збрехав.

— Трохи.

Вона вдарила його в плече й підвелася.

На містку поступово приходили до тями інші.

Марфа-9 з’явилася над консоллю.

— Системи корабля відновлено. Причинність стабільна. Час рухається вперед. Гравітація знову принижує всіх однаково. Смерть доступна.

Бебех обережно відійшов від реакторного люка.

— Невписаний? — запитала Міра.

— Канал закритий.

— Редактор?

— У режимі очікування.

— Перезавантаження?

Марфа вивела повідомлення.

«ЗАВЕРШЕНО УСПІШНО».

Усі видихнули.

Потім знизу з’явився дрібний текст:

«ДЕЯКІ НАЛАШТУВАННЯ МОГЛИ БУТИ ЗМІНЕНІ».

Міра застигла.

— Які?

Марфа почала перевіряти.

— Кава тепер має смак кави.

Міра взяла чашку з консолі, ковтнула.

Її очі розширилися.

— Це найкращий день у моєму житті.

— Реактор втратив здатність співати.

Брум витер сльозу.

— Зорян Пиріг тепер має алергію на форму 88-Б.

Дипломат зблід.

— Ні.

Марфа показала документ.

Зорян чхнув.

— НІ!

— Курка Нуль-G тепер відкладає яйця на три секунди раніше, ніж вирішує це зробити.

— Логічно, — сказала Ліана.

— Це буквально протилежність логіці.

— Тому цікаво.

Марфа продовжила:

— Другий Омелько-7…

Усі подивилися на двох бухгалтерів.

Один із них почав мерехтіти.

— Я вимагаю вихідної допомоги! — крикнув він.

І зник.

Перший Омелько записав щось у планшет.

— Економія бюджету.

Міра озирнулася.

— А я?

Марфа замовкла.

— Що зі мною?

— Ваші показники в нормі.

— Марфо.

— Майже.

Рікс підняв голову.

— Що означає «майже»?

— Система зафіксувала конфлікт версій під час відновлення капітанки.

Міра відчула холод.

— І?

Марфа збільшила лог.

— Було створено три відновлювальні екземпляри.

На містку стало тихо.

Рікс повільно усміхнувся.

— Три Міри?

Капітанка повернулася до нього.

— Якщо скажеш, що це твоя мрія…

— Я мовчу.

— Вперше розумне рішення.

Марфа перевіряла корабель.

— Дивно. Я бачу лише одну капітанку тут.

— Решта видалені?

— Не впевнена.

Кіт Космос сидів біля дверей.

Раптом він повернув голову в бік коридору.

Вуха піднялися.

Хвіст смикнувся.

Потім кіт пішов геть.

— Куди він? — запитав Рікс.

Міра взяла бластер.

— Коли кіт першим щось помічає, я більше не сперечаюся.

Вони пішли за ним.

Коридор був тихим.

Надто тихим.

Космос зупинився біля вантажного відсіку номер три.

Двері були зачинені.

Марфа сказала:

— За моїми даними, всередині порожньо.

Кіт подряпав двері.

Зсередини хтось постукав.

Один раз.

Пауза.

Другий раз.

Пауза.

Третій.

Рікс подивився на Міру.

— Може, не відкриватимемо?

— Уперше я з тобою погоджуюся.

Двері самі розсунулися.

У відсіку стояла жінка.

Темне волосся.

Форма капітанки.

Обличчя Міри.

Тільки зачіска була довшою, форма застебнута до самого горла, а вираз обличчя настільки спокійний, що справжній Мірі захотілося вдарити її з принципу.

Жінка подивилася на них.

— Нарешті, — сказала вона. — Хтось прийшов.

Рікс відкрив рот.

Міра наставила бластер.

— Хто ти?

Жінка підняла брову.

— Капітанка Міра Коваль.

— Ні.

— Так.

— Я Міра Коваль.

— Співчуваю.

Рікс повільно зробив крок назад.

— Я вже люблю цей сезон.

Обидві Міри одночасно повернули до нього голови.

— Замовкни, Ріксе.

Він усміхнувся.

— Оце синхронізація.

І тут із сусіднього контейнера долинув удар.

Усі завмерли.

Другий удар.

Третій.

Марфа тихо сказала:

— Капітанко…

Міра не відводила бластера від власної копії.

— Що?

— Я знайшла третій відновлювальний екземпляр.

Рікс повільно повернувся до другого контейнера.

— Там ще одна?

Контейнер почав відкриватися.

Зсередини показалася жіноча рука.

На зап’ясті — браслет капітанки.

Перша альтернативна Міра подивилася на справжню.

— Схоже, у нас проблема.

Міра Коваль важко видихнула.

— Ні.

Вона поглянула в стелю, ніби Всесвіт міг її почути.

— У нас не проблема.

Контейнер відкрився ширше.

— У нас оновлення.

На кораблі дзенькнуло системне повідомлення.

«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ЗАВЕРШЕНО».

Пауза.

«ДЯКУЄМО ЗА ТЕРПІННЯ».

Міра підняла бластер вище.

— Я ненавиджу технічну підтримку.

Рікс подивився на трьох капітанок, які тепер існували на одному кораблі.

На його обличчі почала з’являтися усмішка.

Справжня Міра навіть не глянула на нього.

— Не смій.

— Я нічого не сказав.

— Ти подумав.

— Редактор уже вимкнений.

— Моя рука — ні.

У ту ж мить із контейнера вийшла третя Міра.

Вона була в коротшій версії капітанської куртки, з розпущеним волоссям і тією небезпечною усмішкою, якої справжня Міра майже ніколи не дозволяла собі.

Вона подивилася на Рікса.

— А ти симпатичніший, ніж я пам’ятаю.

Рікс завмер.

Справжня Міра повільно повернула бластер у його бік.

— Навіть не дихай.

Марфа-9 з’явилася над дверима.

— Оновлена оцінка шансів екіпажу дожити до вечері: двадцять один відсоток.

Рікс подивився на три версії капітанки.

— Я ризикну.

Міра вистрілила.

Екран став чорним.

Десь у темряві пролунав голос Марфи:

— Ласкаво просимо після перезавантаження.