Частина І. Будинок, який говорив навіть порожнім

На ранок після відкриття, що їхня молодість офіційно пережила їхню здатність її забути, Юлія прокинулася від звуку кавомолки.

Це вже було поганою новиною.

Не тому, що вона не любила каву.

Вона любила каву настільки щиро, що вважала ранкову чашку однією з небагатьох суспільних інституцій, які людство ще не встигло остаточно зіпсувати.

Поганою новиною було те, що кавомолкою користувався Олександр.

Він мав дивний талант перетворювати хороші зерна на напій, який одночасно нагадував асфальт, дитячу образу й фінансове рішення, ухвалене після трьох безсонних ночей.

Юлія лежала ще кілька секунд із заплющеними очима.

На тумбочці мовчав телефон.

У телефоні мовчали одинадцять секунд, яких не мало існувати.

На сервері Максима мовчало ще невідомо скільки хвилин, годин або десятиліть їхнього міста.

А десь далеко стояв старий будинок із забитими вікнами й табличкою «ГОЛОСИ», який, здається, щойно вирішив приєднатися до довгого списку речей, через які Юлія та Олександр більше ніколи не зможуть мати нормальне хобі.

Деякі люди у вихідні збирали гриби.

Інші дивилися серіали.

Юлія з Олександром знаходили сховища чужих травм.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/budinok-de-zhili-nash-golosi-b458626?c=5107565