Частина ІІ. Мертві говорять дуже невчасно

Катерина Савчук написала Юлії о третій сімнадцять ночі.

Повідомлення складалося з шести слів:

«Я передумала. Але без мене не слухайте».

Юлія прочитала його о третій двадцять.

Це стало першим доказом того, що журналістська професія назавжди зруйнувала в ній нормальну реакцію на нічні повідомлення. Звичайна людина о третій двадцять спить, проклинає сусідську сигналізацію або принаймні має достатньо самоповаги, щоб не відкривати месенджер.

Юлія лежала на боці, тримаючи телефон біля обличчя.

Поруч спав Олександр.

Точніше, спав до тієї миті, поки вона не змінила положення втретє.

— Що сталося?

Його голос був низьким, хрипким після сну й настільки близьким, що Юлія на секунду забула про повідомлення.

Потім згадала.

— Катерина передумала.

— Щодо чого?

— Хоче слухати запис Олени.

Олександр відкрив очі.

Темрява приховувала половину його обличчя.

— Зараз?

— Ні. Написала, що без неї не слухати.

— Ми й не збиралися.

— Я знаю.

Він помовчав.

— Тоді чому ти не спиш?

— Думаю.

— Це я вже діагностував.

Юлія повернула телефон екраном униз.

— Вона сказала, що не хоче знати.

— Учора.

— А сьогодні хоче.

— Це нормально.

— Нормально?

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/budinok-de-zhili-nash-golosi-b458626?c=5108629