Частина ІІІ. Ніна Семенівна не визнає вашу етику

У нічному поїзді Юлія зрозуміла дві речі.

Перша: українська залізниця має унікальну здатність створювати романтичну атмосферу навіть тоді, коли романтика взагалі не входила до вартості квитка.

Друга: людина, яка погодилася добровільно їхати через пів країни до сімдесятип’ятирічної звукооператорки, котра вже двічі образила її професійну етику через відеозв’язок, не має морального права скаржитися на скрип верхньої полиці.

Юлія лежала на нижній, загорнувшись у ковдру, яка пахла пральним порошком, вагоном і дивною державною формою надії.

Олександр сидів навпроти біля вікна.

За склом пливла темрява.

Іноді далеко з’являлися вогники сіл, станцій, окремих будинків. Вони спалахували на кілька секунд і зникали, ніби хтось переглядав чужу пам’ять надто швидко.

На столику лежали ноутбук, папка з роздрукованими правилами «Фонотеки живого міста» й пакет із бутербродами, який мама Юлії вручила їм перед від’їздом зі словами:

— Архів архівом, а голодною людина етично мислити не здатна.

Олександр тоді серйозно кивнув.

Юлія звинуватила їх у змові.

Мама відповіла, що шлюб у них іще не оформлений, тому змова поки що побутова.

Тему юридичного статусу стосунків Олександр, звісно, запам’ятав.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/budinok-de-zhili-nash-golosi-b458626?c=5109491