Те, що ми дозволяємо одна одній вдихнути

Частина ІХ четвертої книжки «Її подих у невагомості»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

«Едем-7» падав на живу планету настільки некеровано, що навіть аварійна система перестала називати це посадкою.

Спершу вона повідомила про «позаштатне зниження».

Потім — про «незаплановане наближення до поверхні».

Ще за дев’ять секунд формулювання змінилося на:

«КОРПУС НЕЗАБАРОМ ВСТУПИТЬ У БЕЗПОСЕРЕДНЮ ДИПЛОМАТИЧНУ ВЗАЄМОДІЮ З ҐРУНТОМ».

Лія вчепилася в підлокітники капітанського крісла.

— Мара.

— Так, капітанко? — одночасно відповіли тілесна жінка біля навігаційної консолі та корабельний голос із динаміків.

— Прибери дипломатію з повідомлення про зіткнення.

— Це термін корабельної системи.

— Ти і є корабельна система.

— Саме тому знаю, наскільки важливо правильно оформити катастрофу.

За панорамними екранами срібні хмари Астери розходилися навколо корпусу. Внизу швидко наближався центральний сад — колись найсвященніше місце планети, тепер перетворене на величезну рану.

Посеред саду височіла чорна вежа.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/podih-u-nevagomost-b457298?c=5089592