Частина VІ. Генеральський поцілунок із присмаком наказу

Біолабораторія під Елізієм офіційно не існувала.

Неофіційно вона мала шість посадкових платформ, власний реактор, систему протиповітряної оборони, три підземні рівні, приватний тунель до старої військової магістралі й бюджет, який щороку маскували під програму психологічної підтримки ветеранів.

На Марсі взагалі багато небезпечних речей фінансували під виглядом турботи про людей.

Корабель Селени Рук летів над рівниною Елізій, а під ним червоний пил повільно розповзався довкола кратерів. Ранкове Сонце висіло над горизонтом маленькою білою монетою, наче хтось кинув людству останню дріб’язкову надію й одразу пошкодував.

Попереду здіймалася гора Елізій.

На її схилі не було жодних будівель, антен чи доріг. Лише чорні скелі, замерзлі лавові потоки й пилові рівнини, де навіть контрабандисти намагалися не зупинятися без переконливої причини або дуже невдалого шлюбу.

Проте сканери показували інше.

Під поверхнею працювали реактори.

Тисячі літрів кріогелю циркулювали замкненими магістралями. Медичні системи споживали енергію, достатню для невеликого міста. По тунелях рухалися транспортні платформи.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294?c=5086879