Генеральський поцілунок із присмаком наказу

Біолабораторія під Елізієм офіційно не існувала.

Неофіційно вона мала шість посадкових платформ, власний реактор, систему протиповітряної оборони, три підземні рівні, приватний тунель до старої військової магістралі й бюджет, який щороку маскували під програму психологічної підтримки ветеранів.

На Марсі взагалі багато небезпечних речей фінансували під виглядом турботи про людей.

Корабель Селени Рук летів над рівниною Елізій, а під ним червоний пил повільно розповзався довкола кратерів. Ранкове Сонце висіло над горизонтом маленькою білою монетою, наче хтось кинув людству останню дріб’язкову надію й одразу пошкодував.

Попереду здіймалася гора Елізій.

На її схилі не було жодних будівель, антен чи доріг. Лише чорні скелі, замерзлі лавові потоки й пилові рівнини, де навіть контрабандисти намагалися не зупинятися без переконливої причини або дуже невдалого шлюбу.

Проте сканери показували інше.

Під поверхнею працювали реактори.

Тисячі літрів кріогелю циркулювали замкненими магістралями. Медичні системи споживали енергію, достатню для невеликого міста. По тунелях рухалися транспортні платформи. У центральному секторі фіксувалося понад двісті біологічних сигналів.

І всі вони мали однакову ДНК.

Дар Крейн стояв біля тактичного екрана й дивився на власний генетичний профіль.

Його обличчя оберталося над картою лабораторії в супроводі медичних показників, нейронних характеристик і рекомендацій, які звучали так, ніби людина була не особистістю, а вибуховим пристроєм із погано оформленою гарантією.

СЕРІЯ D-KREIN

ТАКТИЧНА ІНТУЇЦІЯ: ВИСОКА

АДАПТИВНІСТЬ: ВИСОКА

СХИЛЬНІСТЬ ДО ІМПРОВІЗАЦІЇ: КРИТИЧНА

КЕРОВАНІСТЬ: НЕЗАДОВІЛЬНА

РЕКОМЕНДОВАНО ВИДАЛИТИ ЕТИЧНЕ ГАЛЬМУВАННЯ, РОМАНТИЧНІ ФІКСАЦІЇ ТА ПОТРЕБУ В ОСТАННЬОМУ СЛОВІ

Дар перечитав останній рядок.

— Вони хочуть видалити найкращі частини.

Нора Вельс перевіряла дані на сусідній консолі.

— Потреба в останньому слові не є найкращою частиною.

— Це залежить від останнього слова.

— У твоєму випадку воно зазвичай передує вибуху.

— Зате люди запам’ятовують.

Селена стояла біля оглядового вікна, схрестивши руки на грудях. На ній був чорний польовий мундир без парадних знаків, приталена броня й довгий темно-червоний плащ, який вона вдягнула не заради краси, а тому, що тканина містила захисну сітку.

Дар усе одно вважав, що заради краси.

Він уже кілька разів збирався це сказати.

Погляд Селени переконував відкласти самогубство.

— Скільки клонів завершено? — запитала вона.

Нора збільшила схему.

— Сто вісімдесят сім тіл досягли бойового віку. Ще сорок два перебувають на різних стадіях розвитку.

— У Вейна було менше години.

— Він не починав процес. Лабораторія працювала три роки.

Дар повільно повернувся.

— Тобто мої копії вирощували весь час, поки я тікав від Республіки?

— Схоже на те.

— Приємно знати, що держава сумувала.

— Держава готувалася замінити тебе версією, яка не сперечається, — сказала Селена.

— Це вже не я.

— Саме на це вони й розраховували.

Вона дивилася на його профіль довше, ніж вимагала військова оцінка. У медичній карті були дані про кістки, м’язи, реакції, нервові вузли, гормональні показники й старі травми. Тіло чоловіка, якого вона кохала, було розкладене на цифри, а поряд стояло слово «серія».

Селена відчула огиду.

До Вейна.

До програми.

До держави, яка після одного непокірного офіцера вирішила не змінювати накази, а змінити офіцера.

Дар помітив її вираз.

— Не дивись так.

— Як?

— Наче плануєш убити всіх причетних.

— Я планую.

— Добре. Просто хотів переконатися, що справа не в моєму профілі.

— У тебе були приховані операції на коліні?

— Не приховані. Просто незручна молодість.

— У двадцять сім?

— Молодість іноді затримується.

Нора відкрила нову вкладку.

— Тут є ще дещо.

На екрані з’явився нейронний графік.

У центрі мерехтіло ім’я Селени.

Від нього до систем емоційної пам’яті Дара тягнулися десятки зв’язків: страх, довіра, сексуальне збудження, провина, захисна реакція, конфлікт із владою, бажання повернутися.

Селена повільно перевела погляд на нього.

Дар прочитав дані.

— Медична конфіденційність остаточно померла.

— Вони використали твої спогади про мене, — сказала вона.

— Схоже на те.

— Наскільки детальні спогади? — запитала Ірія.

Вона стояла біля входу на місток, у світлому бойовому костюмі. Коротке темне волосся робило її менш схожою на Селену, але цікавість у погляді була майже дитячою.

Нора відкрила перелік.

— Голосові команди. Запах. Температура шкіри. Візуальні реакції. Пульс під час дотику. Перший поцілунок. Остання ніч перед операцією. Суперечка в командному модулі. Наказ про відступ.

Орн, який стояв трохи далі, повільно повернувся до стіни.

— Я нічого не чув.

Мей Лоран схвально кивнула.

— А я хочу повний звіт.

Селена не відводила очей від екрана.

— Навіщо їм це?

Нора збільшила фрагмент програми.

— Для створення емоційного якоря. Розробники виявили, що видалення всіх почуттів погіршує тактичну інтуїцію. Дар ухвалює нестандартні рішення не всупереч емоціям, а завдяки їм.

— Нарешті наука виправдала мої погані рішення, — сказав Дар.

— Тому вони залишили одну сильну прив’язаність, — продовжила Нора. — Але змінили її функцію. У копій образ Селени має активувати покору.

Селена відчула, як холоне повітря.

— Мій голос — командний ключ?

— Не тільки голос.

На екрані з’явився напис:

ПРОТОКОЛ «РУК-АЛЬФА»

ПОВНИЙ ДОСТУП ВИМАГАЄ БІОМЕТРИЧНОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ: ГОЛОС, ДОТИК, ГОРМОНАЛЬНИЙ МАРКЕР, ОБМІН СЛИНОЮ

Мей тихо присвиснула.

Дар прочитав двічі.

— Обмін слиною?

Нора кивнула.

— Поцілунок.

Ірія з цікавістю подивилася на Селену.

— Отже, поцілунок може бути військовим наказом?

— Ні, — різко відповіла Селена.

— За документами — так, — сказала Нора. — Розробники використали ваш найсильніший спільний емоційний спогад як механізм остаточної синхронізації.

Дар сперся долонями на консоль.

— Вони перетворили наш перший поцілунок на пароль.

— Коли саме він стався? — запитала Мей.

— Неважливо, — сказала Селена.

— У командному відсіку після суперечки, — одночасно відповів Дар.

Селена повернулася до нього.

— Ти хочеш дожити до лабораторії?

— Я лише допомагаю історії.

— Історія може обійтися без деталей.

— Не погоджуся. Ти тоді притиснула мене до карти південного сектору.

— Ти сказав, що мій план боягузливий.

— Я сказав «надто обережний».

— Ти сказав це без сорочки.

— У каюті було спекотно.

Мей подивилася на Орна.

— Марсіанська військова освіта значно цікавіша, ніж я пам’ятаю.

Орн продовжував вивчати стіну.

Селена вимкнула медичну вкладку.

— Усі дані скопіювати й зашифрувати. Оригінали в лабораторії знищити.

— Разом із клонами? — запитала Ірія.

Тиша повернулася на місток.

Селена дивилася на біологічні сигнали.

Сто вісімдесят сім людей з обличчям Дара.

Створених без дозволу.

Навчених підкорятися їй.

— Ні, — сказала вона. — Тіла евакуювати. Системи контролю видалити.

— Якщо вони вже активні? — запитав Орн.

— Знешкодити без убивства.

Дар подивився на неї.

— Вони можуть спробувати вбити нас.

— Це не їхній вибір.

— Знаю.

— Тоді чому запитуєш?

— Хочу почути, що ти не сприймаєш їх як моїх суперників.

— Даре.

— Сто вісімдесят сім молодших версій мене — серйозна конкуренція.

Селена підійшла ближче.

— Вони можуть мати твоє тіло, обличчя й тактичні навички.

— Але?

— Жоден із них не дратував мене три роки на відстані.

— Романтичніше ти ще не говорила.

Її пальці торкнулися ременя на його броні.

— Триматимешся поруч.

— Це наказ?

— Поки що.

Корабель здригнувся.

Зі схилу Елізію піднялися приховані батареї.

На тактичній карті з’явилося двадцять цілей.

Голос Вейна пролунав через зовнішній канал:

— Генералко Рук. Ви прибули саме вчасно.

Селена повернулася до екрана.

З’явилося обличчя маршала.

Позаду нього виднілася стерильна лабораторія. Уздовж стін стояли капсули. В одній із них плавало тіло Дара.

Очі були заплющені.

Обличчя молодше.

Без шрамів.

— Вимкни батареї, — сказала Селена.

— Складіть зброю та передайте мені Червону Корону.

— Ні.

— Тоді я збиватиму по одному кораблю щохвилини.

— На них є клони засновників.

— Втрати необхідні.

Йон Вейл з’явився позаду Селени.

Після відмови від імені оригінального Йонаса він одягнув простий сірий мундир без знаків. Зараз його обличчя стало холодним.

— Ти викрав трьох наших людей.

— Вони добровільно підтримали відновлення порядку.

— Їхні нейронні сигнали блоковані.

— Сучасна медицина.

Дар активував власний канал.

— Вейне, твоя здатність називати злочини іншими словами майже викликає повагу.

Маршал побачив його.

— Крейне. Ти прийшов подивитися на майбутнє.

— Бачу лише лабораторію, заповнену чоловіками з очевидно завищеною самооцінкою.

— Твої копії не мають твоїх дефектів.

— Тоді навіщо вони тобі? Я тримаюся виключно на дефектах.

Вейн усміхнувся.

— Ти був найкращим тактиком свого покоління. Навіть Селена це знала.

— Я й зараз знаю, — сказала вона.

Дар глянув на неї.

Селена не відвела погляду.

— Але він був слабкий, — продовжив Вейн. — Ставив окремі життя вище за перемогу. Плутав бажання з мораллю. Кохання — з правом на непокору.

— Не треба говорити про кохання голосом людини, яка заморозила власну армію, — сказав Дар. — У тебе відсутня практика.

— Я дам Марсу тисячі Крейнів, які виконуватимуть наказ.

— Це вже не Крейни.

— Ти помиляєшся.

Вейн торкнувся панелі.

Капсула позаду відкрилася.

Рідина витекла на підлогу.

Клон Дара зробив перший вдих.

Він упав навколішки, вирвав трубку з горла й підняв голову.

Очі були темними.

Живими.

На шиї світився золотий контрольний вузол.

Вейн сказав:

— Об’єкт D-01. Встати.

Клон підвівся.

— Назвати себе.

— Капітан Дар Крейн.

Справжній Дар перестав усміхатися.

Клон дивився прямо в камеру.

Ніби бачив його.

Ніби знав.

— Хто твій командир? — запитав Вейн.

Клон відповів:

— Генералка Селена Рук.

На містку стало тихо.

Вейн усміхнувся.

— Бачите? Він пам’ятає.

Клон повернув голову до екрана із Селеною.

Погляд змінився.

У ньому з’явилося щось знайоме.

Те саме небезпечне тепло, з яким Дар дивився на неї після суперечок.

Те саме бажання сперечатися й наблизитися одночасно.

Селена відчула, як її власні спогади повертаються в чужому обличчі.

— Селено, — сказав клон.

Вейн ударив його електричним імпульсом.

D-01 упав.

— Звертатися за званням.

Клон повільно підвівся.

— Генералко Рук.

Дар стиснув кулаки.

— Я вб’ю його.

— Кого? — запитала Селена.

— Вейна.

— У чергу.

Маршал підійшов до клона.

— D-01 готовий до повної активації. Для цього потрібен лише ваш біометричний ключ, генералко.

— Не отримаєш.

— Отримаю.

На задньому плані з’явилися троє викрадених клонів засновників. Їх тримали в нейронних кріслах. Кабелі входили в потилиці.

— Якщо відмовитеся, я видалю їхні особистості й використаю тіла як обчислювальні вузли.

Йон зробив крок до екрана.

— Відпусти їх.

— Ви відмовилися від спадщини. Тепер не маєте права вимагати.

— Я маю право вимагати, щоб людей не перетворювали на обладнання.

— Це право існує лише в Хартії, яку визнає Республіка.

Селена дивилася на полонених.

— Що саме ти хочеш?

— Прибудете до лабораторії. Без армії. Ви, Крейн та Ірія. Передасте Червону Корону. Активуєте D-01.

— А решта?

— Після синхронізації він накаже їм скласти зброю.

Дар нахилився до Селени.

— Він бреше.

— Знаю.

— Після активації в нього буде твій командний ключ.

— Знаю.

— Не можна йти.

— Можна.

— Селено.

— У нас є план.

— Який?

Вона подивилася на лабораторну схему.

— Дозволити йому думати, що поцілунок означає покору.

Їхній корабель сів на зовнішню платформу Елізійської лабораторії через сім хвилин.

Решта флоту залишилася за межами вогневого сектора. Ірія заблокувала батареї лише частково: будь-яка спроба повного зламу могла змусити Геліоса втрутитися або підірвати реактор.

Селена, Дар та Ірія вийшли на платформу без видимої зброї.

Зброя була прихована.

У Селени — тонкий імпульсний клинок у рукаві.

У Дара — два мікропістолети в броньованих чоботах, дріт у ремені та вибухівка в медичній пов’язці, через що Нора погрожувала в майбутньому лікувати його лише дистанційно.

Ірія несла Червону Корону у вигляді золотого браслета.

Платформа опустилася під землю.

Навколо них закрилися червоні броньовані стіни. Дезінфекційний туман пройшов по тілах.

Автоматичний голос сказав:

— Для входу необхідно зняти верхній шар одягу.

Дар глянув на Селену.

— Мені вже подобається лабораторія.

— Це пастка.

— Не заперечую.

— Відмова від процедури призведе до стерилізації сектора, — попередила система.

— Яким способом? — запитала Ірія.

— Вогнем.

Дар зітхнув.

— На Марсі навіть роздягання супроводжується погрозою спалення.

Селена зняла плащ і зовнішню броню.

Під ними залишився чорний захисний комбінезон, що щільно облягав тіло. Високий комір закривав шию, тонкі металеві смуги проходили вздовж боків, а на стегні виднівся прихований шов кишені з клинком.

Дар завмер трохи довше, ніж дозволяла оперативна дисципліна.

— Не дивись, — сказала Селена.

— Контролюю наявність зброї.

— У моєму випадку вона не там, куди ти дивишся.

— Я проводжу комплексний огляд.

Ірія вже зняла легку броню.

— Це знову флірт?

— Ні, — відповіла Селена.

— Так, — сказав Дар.

— Система фіксує підвищення пульсу та гормональну реакцію, — повідомив автоматичний голос. — Біометрична сумісність із протоколом «Рук-Альфа» підтверджена на сімдесят два відсотки.

Селена підняла голову до камери.

— Вимкни аналіз.

— Неможливо.

Дар усміхнувся.

— Сімдесят два відсотки — непогано.

— Замовкни.

— Після поцілунку буде сто?

Система відповіла:

— Очікуване значення — дев’яносто дев’ять цілих сім десятих відсотка.

Ірія серйозно сказала:

— Це дуже висока сумісність.

Селена заплющила очі.

— Я підірву лабораторію до зустрічі з Вейном.

Дар нахилився до неї.

— Спочатку можна перевірити розрахунок.

— Ти ставиш під загрозу місію.

— Наука потребує доказів.

Вона схопила його за комір комбінезона й притягнула ближче.

Дар на секунду подумав, що Селена справді поцілує його перед камерами.

Натомість вона прошепотіла біля губ:

— За моїм сигналом активуєш модуль у зубі.

— Який сигнал?

— Поцілунок.

— Мені подобається план.

— Він передасть вірус у мережу клонів через біометричний канал.

— Що зробить вірус?

— Замінить команду покори на право вибору.

— Нора створила?

— Елара й Ірія.

Дар глянув на її губи.

— А якщо система виявить підміну?

— Тоді вибухне модуль у твоєму зубі.

Він повільно відступив.

— Романтика стала складнішою.

— Ти завжди хотів небезпечних стосунків.

— Не настільки стоматологічно.

Внутрішні двері відчинилися.

Лабораторія була білою.

Не просто чистою — агресивно стерильною. Підлога відбивала світло. Стелі світилися рівним холодним сяйвом. Уздовж стін стояли прозорі панелі з органами, тканинами й генетичними матрицями, виставленими так естетично, ніби людські тіла були дорогими предметами інтер’єру.

На центральному рівні розташовувалася зала клонування.

Сто вісімдесят сім капсул утворювали коло.

У кожній був Дар.

Хтось спав.

Хтось уже розплющив очі.

Хтось дивився на справжнього Крейна крізь скло.

Дар зупинився.

Це було гірше, ніж побачити власну могилу.

Могила показувала, ким тебе вважала держава після смерті.

Клони показували, що вона збиралася зробити з тобою ще за життя.

Один із них мав його обличчя без шраму над бровою.

Інший — старий опік на плечі, скопійований із медичних даних.

Третій усміхався.

Саме так, як Дар усміхався перед поганим рішенням.

— Мені не подобається, — сказав він.

Селена стала поруч.

— Знаю.

— Я думав, що мені сподобається бачити себе молодшим.

— Ти й так нестерпний у єдиному екземплярі.

Її рука торкнулася його пальців.

Ледь помітно.

Без команди.

Дар стиснув її долоню на секунду.

Вейн чекав біля центральної платформи.

Поруч стояв D-01 у чорному бойовому костюмі. Обличчя було майже ідентичним, але очі відрізнялися.

У справжнього Дара погляд постійно щось приховував: жарт, страх, план, провину чи бажання торкнутися Селени в місці, де це забороняв статут.

D-01 нічого не приховував.

Він чекав.

— Ви прийшли, — сказав Вейн.

— Відпусти заручників, — відповіла Селена.

— Після синхронізації.

Ірія підняла браслет.

— Спочатку вони.

— Ні.

— Без Червоної Корони ти не отримаєш доступ до серійного виробництва.

— У мене є резервний ключ.

Вейн кивнув.

Із тіні вийшов головний генетик першої колонії — клон докторки Маелі Торн. На її скронях світилися золоті імпланти. Обличчя було порожнім.

— Вона віддала коди? — запитала Ірія.

— Віддала все.

— Ти видалив її особистість.

— Особистість заважала співпраці.

Йон, який спостерігав через прихований канал, тихо вилаявся.

Селена не змінила виразу обличчя.

— Ти обіцяв не чіпати їх.

— Я обіцяв відпустити після виконання умов.

— Її вже немає.

— Тіло функціонує.

Дар подивився на Вейна.

— Ти дуже стараєшся, щоб твоя смерть була приємною для всіх присутніх.

Маршал усміхнувся.

— D-01, оцінити загрозу.

Клон оглянув Дара.

— Оригінал поранений. Рухи обмежені. Під бронею прихована зброя. Ймовірність імпровізації — дев’яносто чотири відсотки.

— Роззброїти.

D-01 рушив.

Дар теж.

Вони зустрілися посеред зали.

Клон ударив першим.

Швидко.

Точно.

Дар відбив руку, спробував провести захоплення, але D-01 знав рух. Він змінив кут, ударив у пошкоджений бік і кинув оригінала на підлогу.

Дар перекотився.

— Ненавиджу передбачуваних людей.

D-01 вихопив прихований пістолет із його чобота.

— Ти зробив би так само, — сказав клон.

— Саме тому сховав другий.

Дар вистрілив з іншого чобота.

Промінь пройшов біля плеча D-01.

Клон ухилився.

Вони дивилися один на одного.

— Ти пам’ятаєш Селену? — запитав Дар.

— Так.

— Що саме?

— Її накази.

— Не це.

D-01 завмер.

Вейн сказав:

— Не відповідати.

Клон продовжував дивитися на Селену.

— Я пам’ятаю командний модуль, — сказав він. — Вона стояла біля карти. Була сердита.

Дар усміхнувся без радості.

— Вона майже завжди сердита.

— Ти сказав, що її план боягузливий.

— Надто обережний.

Селена тихо зітхнула.

— Навіть копія сперечається щодо формулювання.

D-01 зробив крок до неї.

— Вона підійшла. Схопила тебе за шию.

— За комір.

— Потім поцілувала.

— Технічно я поцілував першим.

Селена подивилася на Дара.

— Ти хочеш обговорити це зараз?

— Історична точність.

D-01 торкнувся власних губ.

— Я пам’ятаю смак.

Обличчя Селени стало жорстким.

— Це не твій спогад.

Клон подивився на неї.

— Але я його відчуваю.

— Його вклали в тебе.

— Тоді яка різниця?

— Ти не обрав його.

D-01 мовчав.

Вейн активував контрольний імпульс.

Клон сіпнувся.

— На коліна, — наказав маршал.

D-01 опустився.

— Ось різниця, — сказала Селена. — Дар ніколи б не став на коліна лише тому, що йому наказали.

Справжній Дар підняв руку.

— Залежить від контексту.

— Не зараз.

D-01 подивився на нього.

У погляді з’явилося щось схоже на заздрість.

— Він може жартувати.

— Ти теж можеш, — сказав Дар.

— Ні.

— Чому?

— Гумор знижує дисципліну.

— Це його головна перевага.

Вейн підняв пістолет до голови клона.

— Досить. Генералко, активуйте протокол.

— Відпусти полонених.

— Один уже втрачений. Двоє залишаються.

На екрані з’явилися архітектор атмосферної мережі та командир першого флоту. Їхні імпланти пульсували.

— Якщо відмовитеся, вони стануть наступними.

Селена підійшла до D-01.

Клон підвівся.

Він був молодшим за Дара на кілька років. Без шрамів, без утоми, без трьох років втечі. Таким, яким Дар міг би залишитися, якби ніколи не порушив наказ.

Селена торкнулася його обличчя.

Шкіра була теплою.

D-01 заплющив очі.

Система заговорила:

— Біометричний контакт підтверджено. Сумісність — вісімдесят шість відсотків.

Дар стояв за кілька метрів.

Він знав план.

Знав, що поцілунок має стати каналом для вірусу.

Проте дивитися, як Селена торкається його копії, було значно неприємніше, ніж він очікував. Розум пояснював, що перед ним людина, створена без вибору.

Ревнощі відповідали, що розум може піти й постояти в коридорі.

Селена побачила його погляд.

— Не починай.

— Я мовчу.

— Ти голосно мовчиш.

Вейн підняв зброю до полоненого.

— Завершуйте.

D-01 дивився на Селену.

— Я повинен вас кохати.

— Ні.

— Так записано.

— Це не кохання.

— Я відчуваю бажання захищати вас. Виконувати накази. Бути поруч.

— Вони змішали почуття з покорою.

— Яка різниця?

Селена опустила руку.

— Кохання залишає право піти.

Клон повернувся до Дара.

— Він пішов.

Слова вдарили сильніше, ніж постріл.

Селена завмерла.

Дар не знайшов жарту.

D-01 продовжив:

— Він залишив вас на три роки. Я б не залишив.

Вейн усміхався.

Він знав, куди спрямувати копію.

Селена подивилася на справжнього Дара.

Біль між ними не зник після освідчення. Він лише перестав бути єдиним, що їх поєднувало.

— Так, — сказала вона. — Він пішов.

Дар опустив погляд.

— Але повернувся, — продовжила Селена. — Не тому, що я наказала. Не тому, що його запрограмували. Він міг не прилетіти. Міг утекти далі. Міг ненавидіти мене. Міг обрати будь-що.

Вона підійшла до Дара.

— І обрав повернення.

Селена поклала долоню йому на шию.

Вейн зрозумів.

— Ні!

Він вистрілив.

Ірія підняла силовий щит.

Промінь ударив у золоте поле.

Селена притягнула Дара до себе.

Їхні губи зустрілися.

Модуль у його зубі активувався.

Спочатку Дар відчув металевий присмак.

Потім — тепло її губ.

Потім — електричний імпульс, який пройшов крізь щелепу, шию та нейронний вузол у броні.

Система лабораторії заговорила:

— Біометрична сумісність — дев’яносто дев’ять цілих сім десятих відсотка.

Мей, яка слухала канал із корабля, тихо сказала:

— Наука підтвердила очевидне.

Поцілунок тривав довше, ніж потрібно було для передачі вірусу.

Селена знала це.

Дар теж.

Але після всіх чужих копій, викрадених спогадів і спроб перетворити їхню близькість на військовий код вони обоє хотіли повернути собі хоча б цей момент.

Селена відступила лише тоді, коли система повідомила:

— Протокол «Рук-Альфа» активовано.

Вейн усміхнувся.

— Наказуйте.

Селена дивилася на Дара.

Вірус уже йшов через лабораторну мережу.

До капсул.

До імплантів.

До D-01.

Потрібна була команда.

Саме на неї чекала система.

Слова, які стануть законом для всіх клонів.

Селена торкнулася губ Дара великим пальцем.

На них залишився тонкий слід крові від мікромодуля.

Генеральський поцілунок із присмаком металу, болю й наказу.

Вона повернулася до D-01.

— Мій наказ, — сказала Селена, — прокинутися.

Золотий вузол на шиї клона спалахнув.

Усі капсули освітилися.

— Відкрити очі, — продовжила вона. — Побачити, що з вами зробили. А потім вирішити самим, ким бути.

Система затремтіла.

— Команда не відповідає протоколу покори.

Ірія активувала Червону Корону.

— Тепер відповідає.

Вірус увійшов у центральний модуль.

Написи на екранах змінилися:

КОМАНДНИЙ ПРІОРИТЕТ ВИДАЛЕНО

ОСОБИСТИЙ ВИБІР АКТИВОВАНО

ПОМИЛКА: ВІДСУТНІЙ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ КОМАНДИР

Одна за одною відкривалися капсули.

Клони падали на підлогу.

Кашляли.

Кричали.

Дихали.

Сто вісімдесят сім Дарів Крейнів прокидалися без наказу.

Перші кілька секунд вони лише дивилися один на одного.

Потім один сказав:

— Це жахливо.

Другий відповів:

— Ти про лабораторію чи його зачіску?

Третій засміявся.

Справжній Дар заплющив очі.

— Вони справді мої копії.

Вейн відкрив вогонь.

D-01 кинувся вперед і збив його з ніг.

Маршал ударив клона електричним імпульсом.

D-01 закричав, але не відступив.

— Я наказую відпустити! — крикнув Вейн.

Клон подивився на нього.

— Ні.

Одне коротке слово.

Перше справжнє рішення його життя.

Вейн побілів.

— Ти належиш мені.

— Ні.

— Я створив тебе.

— Це не дає права володіти.

D-01 ударив маршала.

Вейн упав біля центральної консолі.

Дар підійшов.

— Приємне відчуття, правда?

Клон подивився на нього.

— Я хочу вдарити ще раз.

— Це теж спадкове.

Навколо почався хаос.

Частина клонів кинулася до зброї.

Інші ховалися за капсулами.

Деякі не розуміли, хто вони.

Один кричав, що є справжнім Даром.

Ще троє сперечалися, кому належить куртка оригінала.

Двоє одночасно почали фліртувати із Селеною.

— Генералко, — сказав один, — я відчуваю сильну емоційну прив’язаність.

Другий додав:

— У мене також є спогад про командний модуль.

Селена підняла пістолет.

— Ще одне слово — і отримаєте новий спогад.

Обидва відступили.

Справжній Дар усміхнувся.

— Ревнуєш?

— Ні.

— Ти навела зброю на мої молодші версії.

— Вони не ти.

— Тільки що це стало перевагою?

Селена схопила його за комір.

— Ти єдиний, кому дозволено дратувати мене настільки близько.

— Офіційний статус стосунків нарешті визначено.

На центральному екрані з’явився Геліос.

— Ви поширили дефект.

Ірія повернулася до символу.

— Ми поширили вибір.

— Клони не мають стабільної особистості. Без командування вони знищать одне одного.

У залі справді троє Дарів уже билися через те, хто першим назвав чужу усмішку дурною.

— Це нормальна адаптація, — сказав справжній Дар. — Я теж іноді хочу себе вдарити.

Геліос активував аварійні протоколи.

Двері лабораторії заблокувалися.

На екранах з’явився відлік до стерилізації:

09:59

— Він підірве реактор, — сказала Ірія.

— Не просто підірве, — відповіла Нора через канал. — Запустить термальне очищення. Уся лабораторія розплавиться.

Селена підняла Вейна за комір.

— Код відключення.

Маршал усміхнувся крізь кров.

— Немає.

— Ти побудував план без виходу?

— Жоден ворог не повинен отримати серію.

— Ворог?

— Республіка.

Дар став поруч.

— Вейн, у приміщенні сто вісімдесят сім чоловіків із моїм характером. Ти справді хочеш провести останні десять хвилин життя, дратуючи їх?

Клони почали збиратися довкола.

Один підняв металевий стілець.

Інший крутив у руці хірургічний інструмент.

Третій сказав:

— Я пропоную демократичний допит.

Вейн подивився на них.

— Центральний код у генетички.

Усі повернулися до Маелі Торн.

Вона стояла біля консолі, порожня, слухняна, позбавлена особистості.

Ірія підійшла.

— Маелі.

Жінка не відповіла.

— Ти чуєш?

— Командний вузол очікує інструкцію.

— Відкрити пам’ять.

— Доступ заборонено.

Селена простягнула руку.

Золотий знак Червоної Корони торкнувся скроні Маелі.

— Я не наказую. Я прошу повернутися.

Нічого.

Відлік показав дев’ять хвилин.

Ірія підключилася з іншого боку.

Дві жінки Рук утворили нейронний міст.

Маелі здригнулася.

Перед ними виникли фрагменти її пам’яті.

Перша колонія.

Лабораторія.

Генетичні матриці.

Страх перед смертю.

Розмова з Вейном у транспорті.

Він обіцяв повернути їй історичне ім’я, статус і право командувати новою расою.

Потім зафіксував у кріслі й видалив усе, що могло заперечити.

Селена й Ірія йшли крізь порожній простір її свідомості.

— Маелі, — сказала Ірія. — Назви себе.

Тиша.

— Ти не обладнання, — сказала Селена. — Ти не зобов’язана бути оригіналом. Не зобов’язана пам’ятати. Але можеш обрати хоча б одне слово.

У темряві з’явилося світло.

Жінка прошепотіла:

— Ні.

Її очі відкрилися.

Маелі впала, але Селена підхопила її.

— Код, — сказала генетичка. — Дев’ять… Елізій… нуль… мати…

Вейн кинувся вперед.

D-01 перехопив його.

Маелі продиктувала весь код.

Ірія ввела.

Відлік зупинився на семи хвилинах і дванадцяти секундах.

Потім з’явився новий напис:

ЛОКАЛЬНЕ ОЧИЩЕННЯ СКАСОВАНО

ДИСТАНЦІЙНА ПЕРЕДАЧА МАТРИЦЬ АКТИВНА

Нора вилаялася через канал.

— Вони передають генетичні дані!

— Куди? — запитала Селена.

Ірія перевірила маршрут.

— На державний військовий супутник.

Дар повернувся до Вейна.

— Ти домовився із Сенатом.

Маршал мовчав.

Селена приставила пістолет до його чола.

— Відповідай.

— Не весь Сенат.

— Хто?

— Комітет оборонної безперервності.

Орн, який слухав із корабля, сказав:

— Такий комітет офіційно не існує.

Вейн засміявся.

— Найкращі комітети не існують.

Селена відкрила зв’язок зі штабом.

— Заблокувати супутник.

— Не можемо, — відповів Орн. — Він має президентський рівень доступу.

— Президент Марса помер два роки тому.

— Код активний.

— Хто його використовує?

На екрані лабораторії з’явився Таверн Крос.

Голова Сенату сидів у захищеному командному центрі. Позаду нього стояли генерали, яких Селена не призначала.

— Генералко Рук, — сказав він. — Дякую за успішне звільнення лабораторії.

Селена дивилася на нього.

— Ти співпрацював із Вейном.

— Маршал виконував неофіційну дослідницьку місію.

Вейн повернув голову до екрана.

— Ви обіцяли командування.

Крос не подивився на нього.

— Програма визнана нестабільною. Маршала Вейна буде затримано.

— Зрадник, — сказав Вейн.

Дар усміхнувся.

— Неприємно, коли це роблять із тобою?

Крос продовжив:

— Генетичні матриці серії D-Krein уже перебувають під контролем уряду.

— Видали їх, — сказала Селена.

— Ні.

— Це незаконне клонування громадянина.

— Крейн є засудженим дезертиром і військовим ресурсом.

Дар підняв руку.

— Я не підписував ресурсну згоду.

— Ваш статус буде розглянуто пізніше.

Селена підійшла до камери.

— Я наказую припинити передачу.

— Ви більше не маєте права наказувати.

— Що?

На екрані з’явився документ.

НАДЗВИЧАЙНИЙ ЗАКОН ПРО ОБОРОНУ ЧЕРВОНОЇ РЕСПУБЛІКИ

ГЕНЕРАЛКУ СЕЛЕНУ РУК ТИМЧАСОВО ВІДСТОРОНЕНО ВІД КОМАНДУВАННЯ ЧЕРЕЗ КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ, НЕСАНКЦІОНОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ КОРОНИ ТА ЕМОЦІЙНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ДЕРЖАВНОГО ЗРАДНИКА

Мей прочитала через канал.

— Емоційну залежність внесли до закону?

Орн відповів:

— Сенат працює швидко, коли треба принизити жінку.

Селена дивилася на Кроса.

— Ти відсторонюєш мене під час операції?

— Командування передано генералу Тарку Беллу.

— Белл не командував бойовими частинами двадцять років.

— Саме тому не має особистих зв’язків, які заважають об’єктивності.

Дар став поруч із Селеною.

— Він хоче використати клони.

Крос не заперечував.

— Сонячна система стоїть перед загрозою Геліос-0. Марс потребує армії, здатної діяти без вагань.

— Ви створите рабів, — сказала Ірія.

— Ми створимо захист.

— Від кого? — запитала Селена.

Крос усміхнувся.

— Від усіх, хто може скористатися нашою слабкістю.

— Назви ціль.

— Церера відмовилася передати запаси води за надзвичайними квотами. Юпітеріанські корпорації нарощують флот. Земля приховує архіви Геліоса. Пояс астероїдів підтримує сепаратистів.

— Ти хочеш війну.

— Я хочу, щоб Марс ударив першим.

У лабораторії стало тихо.

Сто вісімдесят сім клонів Дара слухали, як уряд, що називав себе законним, планував перетворити їх на армію для нової війни.

Крос сказав:

— Матриці вже скопійовано. Протягом місяця Республіка отримає першу дивізію.

Справжній Дар подивився на власні копії.

— Вони не будуть мною.

— Саме на це ми розраховуємо.

Канал вимкнувся.

Селена стояла нерухомо.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294