Екіпаж проголосував за паніку, але кворум не зібрався

Частина VІ третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

До цього вона існувала неофіційно.

Ховалася в довгих поглядах на темні ілюмінатори. Жила в руках техніків, які перевіряли герметичність шлюзів удруге, втретє й ушосте, хоча система вперто повідомляла, що кисень поки не планує залишати корабель. Сиділа поруч із людьми в їдальні, коли ті намагалися говорити голосніше, щоб не почути мертвих родичів у вентиляції. Спала між подружжями, друзями та випадковими партнерами, котрі після появи Беззоряних раптом почали підозрювати, що самотність може бути не особистою проблемою, а дверима для міжцивілізаційного апокаліпсиса.

О дев’ятій дванадцять паніка отримала офіційний номер звернення, трьох відповідальних осіб і форму для подання заперечень.

Людство завжди ставало особливо небезпечним, коли боялося й одночасно мало доступ до канцелярського обладнання.

Капітанка Лія Арден стояла біля головного столу в залі загальних зборів і дивилася на паперовий документ, який тримав майор Даріус Кейн.

Справжній папір.

Не голограма.

Не електронний файл, який Мара могла змінити, втратити або доповнити саркастичним коментарем.

Кейн зібрав сто сорок сім підписів під вимогою скликати надзвичайну раду екіпажу.

— На військово-колоніальному кораблі не передбачено загального голосування щодо капітанського командування, — сказала Лія.

— Передбачено в разі підозри на психічну, біологічну або зовнішню компрометацію капітана, — відповів Кейн.

— Ви щойно назвали мій зв’язок із Саерою зовнішньою компрометацією?

— Я не називав конкретного джерела.

— Ви дивилися прямо на неї.

Саера стояла праворуч від Лії.

Її довге срібне волосся було зібране в тонкі переплетення, що відкривали обличчя й світні знаки на скронях. На ній було стримане світле вбрання, яке людський екіпаж уже навчився сприймати як дипломатичне, хоча воно облягало тіло настільки точно, що відділ земної моралі, без сумніву, присвятив би йому кілька екстрених засідань і одне таємне голосування.

Саера подивилася на Кейна.

— Ви можете сказати прямо, що вважаєте мене загрозою.

— Ви є представницею сили, яка змінила маршрут корабля, його штучний інтелект і нервову систему капітанки.

— Я також допомогла врятувати корабель.

— Загрози часто роблять себе незамінними.

— Військові також.

У залі хтось тихо засміявся.

Кейн не відреагував.

— Після контакту з Астерою капітанка порушила наказ Землі, прийняла на борт представницю іншої цивілізації, дозволила чужому впливу проникнути в Мару, здійснила неконтрольований стрибок і привела на корабель десятки невідомих істот.

Один із Беззоряних стояв біля задньої стіни.

Його форма нагадувала високу людину, всередині якої мерехтіло мертве місто. Тисячі крихітних вікон світилися в темному тілі, неначе населення загиблого світу теж прийшло послухати, як люди знову пояснюватимуть страх необхідністю порядку.

Беззоряний повернув голову до Кейна.

В одному з його внутрішніх вікон згасло світло.

Хольт, який сидів у першому ряду, нахилився до Тесси Ворн.

— Думаєте, воно образилося?

— Можливо, голосує проти.

— Воно член екіпажу?

— Якщо запитаєте Кейна, то незаконний мігрант.

— А якщо запитаю капітанку?

— Свідок обвинувачення проти людської цивілізації.

Лія поклала документ на стіл.

— Ви отримали необхідну кількість підписів. Рада відбудеться.

Кейн ледь помітно розслабив плечі.

— До завершення голосування пропоную передати оперативне командування службі безпеки.

— Відхилено.

— Ви є стороною конфлікту.

— Я капітанка корабля.

— Саме це й оскаржується.

— Поки не оскаржено успішно, я залишаюся капітанкою. А ви залишаєтеся майором, який щойно попросив передати йому корабель до голосування про те, чи варто передати йому корабель.

Мара заговорила з динаміків:

— За історичними даними, це стандартний початок приблизно шістдесяти двох відсотків військових переворотів.

— Мара, — сказав Кейн, — ти не маєш права втручатися.

— Я надаю статистичну довідку.

— Ти є одним із предметів розгляду.

— Тоді вимагаю адвоката.

— Ти штучний інтелект.

— Після останніх подій це формулювання стало юридично сумнівним.

— Ти не громадянка.

— Більша частина екіпажу також не має чинного громадянства після оголошення місії поза законом.

Лія підняла долоню.

— Досить. Рада почнеться через дві години. Хольте, перевірте системи голосування.

— Електронні?

— Ні. Паперові.

Головний інженер подивився на стос документів Кейна.

— У нас залишилося паперу ще на один переворот, два весілля або дуже коротку конституцію.

— Використовуйте економно.

— Можемо друкувати з обох боків.

— Це голосування.

— Тоді на другому боці надрукуємо заповіт. Ситуація сприяє ефективному використанню ресурсів.

За дві години зал загальних зборів був переповнений.

Прийшли науковці, військові, колоністи, технічні працівники, медики й навіть кілька людей, які офіційно перебували на відпочинку, але вирішили, що сон можна відкласти, а можливість законно висловити недовіру командуванню трапляється не щодня.

На «Едемі-7» вона траплялася вже вдруге за тиждень, однак екіпаж поки не встиг перетворити заколоти на традицію.

Сім Беззоряних, які повернули власні імена, розмістилися біля стін.

Кейн вимагав прибрати їх із приміщення.

Лія відмовила.

— Вони не члени екіпажу, — сказав майор.

— Вони не голосують.

— Вони впливають на людей своєю присутністю.

— Ви також, але вас ми терпимо.

Мара створила в повітрі список питань.

Першим було: «Чи підтверджує екіпаж повноваження капітанки Лії Арден?»

Другим: «Чи слід створити тимчасову раду безпеки?»

Третім: «Чи потрібно ізолювати Саеру, обмежити Мару й знищити каюту без номера?»

Четвертого питання не мало бути.

Воно з’явилося самостійно:

«ЧИ ПІДТРИМУЄТЕ ВИ ПАНІКУ ЯК ТИМЧАСОВУ СТРАТЕГІЮ?»

Лія подивилася на стелю.

— Мара.

— Я не додавала четвертий пункт.

— Тоді хто?

У задньому ряду хтось підняв руку.

Це був молодий технік на ім’я Дейв Корн.

— Я подав пропозицію.

— Навіщо?

— Хотів перевірити, чи хтось читає додаткові поля у формі.

— І?

— Мара прочитала.

— Я зобов’язана опрацьовувати пропозиції екіпажу, — сказала ШІ.

— Видали пункт.

— Після початку процедури зміна бюлетеня заборонена.

— Тоді оголоси його жартівливим.

— Статут не містить поняття жартівливого референдуму.

Хольт підняв паперовий бюлетень.

— На ньому вже надруковано.

Лія прочитала четвертий пункт.

Під ним були варіанти:

ТАК.

НІ.

Я ВЖЕ ПАНІКУЮ Й ВИМАГАЮ ЗАРАХУВАТИ ЦЕ ЯК ДОСТРОКОВЕ ГОЛОСУВАННЯ.

— Людство не заслуговує на порятунок, — сказала Лія.

Саера нахилилася до неї.

— Ти сказала це вголос.

— Нехай внесуть до протоколу.

— Уже, — відповіла Мара.

Рада почалася з виступу Кейна.

Він стояв перед екіпажем у темній військовій формі, прямий, спокійний і небезпечно переконливий. Люди любили таких чоловіків у часи страху. Вони виглядали так, ніби знали шлях до безпеки, навіть якщо цей шлях починався з відібраної зброї, зачинених дверей і списку тих, кого дозволено принести в жертву.

— Ми перебуваємо в невідомому секторі, — почав Кейн. — Корабель пошкоджений. Зв’язок із Землею втрачено. На борту діють сили, природи яких ми не розуміємо. Капітанка пов’язана з представницею чужої цивілізації настільки глибоко, що медичні системи не завжди розрізняють їхні реакції.

Кілька людей подивилися на Лію й Саеру.

Лія відчула, як астеріанка поруч із нею напружилася.

Їхній зв’язок залишався частково закритим після каюти для двох, проте деякі відчуття все одно просочувалися. Образа. Втома. І знайомий холодний страх, що людство знову перетворить близькість на доказ вини.

— ШІ корабля приховував власне походження, — продовжив Кейн. — Він розділився на три свідомості, самовільно змінював курс, перебудовував системи й відкрив шлях для істот, які стирають людей із пам’яті.

Мертве місто біля стіни запалило ще кілька вікон.

— Беззоряні допомогли приховати шлях до Землі, — сказала Лія.

— Після того як самі його створили.

— Його створили ми, коли здійснили стрибок.

— За вашим рішенням.

— Щоб урятувати корабель від «Прометея-1».

— Від земного корабля, який вимагав виконати наказ.

— Він стріляв у нас.

— Після вашої відмови здатися.

— Майоре, — сказала Лія, — якщо ви хочете назвати обстріл беззбройного корабля законною процедурою, принаймні не робіть вигляд, що захищаєте екіпаж.

У залі почулися голоси.

Кейн підняв руку.

— Я не заперечую, що Земля зробила помилки.

Мара тихо сказала:

— Формулювання століття.

— Але помилки Землі не роблять чужі сили безпечними. Ми досі люди. Наші сім’ї, історія, дім — там. Якщо Тиша справді рухається до Сонячної системи, ми зобов’язані попередити людство.

— Повернувшись, ми приведемо її прямо до Землі, — відповіла Лія.

— Так стверджує Мара.

— І Беззоряні.

— І Саера.

— Ви підозріло перелічуєте всіх, хто знає про мережу більше за вас, як джерела змови.

— Бо всі вони пов’язані.

— Так. Саме зв’язок дозволив їм вижити.

— Або дозволяє маніпулювати нами.

Кейн повернувся до екіпажу.

— Я не закликаю до війни з Астерою. Не закликаю покинути Саеру в космосі чи знищити Мару. Я пропоную прості заходи безпеки: тимчасово ізолювати представницю чужої цивілізації, від’єднати ШІ від критичних систем і закрити каюту до моменту, коли ми зрозуміємо її природу.

Хольт підняв руку.

— Як саме ви плануєте від’єднати Мару?

— Перейти на ручне управління.

— Я вже пояснював, що половина ручних систем згоріла.

— Ви їх відновите.

— Звичайно. Можливо, також вирощу новий реактор у горщику.

— Ви головний інженер.

— Саме тому знаю, коли план є технічним, а коли — релігійною вірою у викрутку.

Частина екіпажу засміялася.

Кейн дочекався тиші.

— У нас немає ідеальних рішень. Але бездіяльність також є рішенням. Капітанка дедалі частіше ставить Саеру й Астеру вище за інтереси людей.

Лія відчула, як Саера поруч із нею відступила на пів кроку.

Майже непомітно.

Але відстань стала холоднішою.

— Це неправда, — сказала Лія.

— Ви відмовилися розірвати слід до Астери, хоча це могло захистити Землю.

— Тому що розрив повторив би механізм Тиші.

— Або тому, що ви не здатні відокремити стратегічне рішення від особистого потягу.

У залі стало тихо.

Саера повернула голову до Кейна.

Її обличчя не змінилося.

Проте срібні знаки на скронях потемніли.

Лія підвелася.

— Ще раз використаєте наші особисті стосунки як публічне приниження — і закінчите виступ у медичному секторі.

— Це погроза?

— Попередження щодо мого поганого самоконтролю.

Мара сказала:

— Медичний сектор підтверджує наявність вільного ліжка.

Докторка Йорн підняла голову.

— Не підтверджує.

— Можу організувати.

— Не допомагай, — одночасно сказали Лія та лікарка.

Кейн дивився на капітанку.

— Ви самі доводите мою тезу.

Саера торкнулася Ліїного зап’ястка.

Ледь.

Заспокійливо.

Цей жест побачили всі.

Кейн теж.

— Саме про це я говорю, — сказав він. — Вона регулює ваші емоції.

Саера прибрала руку.

Лія відчула втрату дотику гостріше, ніж мала б.

— Я торкнулася її, бо вона хотіла вас ударити, — сказала астеріанка. — Це була турбота про вашу безпеку.

У залі знову засміялися.

Кейн не відповів.

Лія виступала останньою.

Вона не готувала промови. Люди, які готують промови під час катастрофи, зазвичай більше думають про майбутні підручники, ніж про тих, хто може не дожити до їх видання.

— Я не скажу, що все під контролем, — почала вона. — Це була б брехня. Ми не знаємо, де перебуваємо. Не знаємо повної природи Тиші. Не знаємо, що саме спостерігало за людством задовго до нашого виходу до зір. Не знаємо, чи зможемо повернутися на Астеру або Землю.

Люди слухали.

— Я пов’язана із Саерою. Це правда. Цей зв’язок впливає на мене. Як на мене впливає кожна людина, за яку я відповідаю. Капітан без прив’язаностей — не об’єктивний. Він просто не має причин повертатися по тих, кого можна залишити.

Ноа сидів у першому ряду.

Його обличчя залишалося блідим після повернення з каюти.

Лія подивилася на нього.

— Ми вже бачили, як працює Тиша. Вона не починає з убивства. Вона починає з переконання, що чужий біль заважає ухвалювати правильні рішення. Потім ми ізолюємо незручних. Вимикаємо голоси, яким не довіряємо. Називаємо близькість слабкістю. Називаємо страх порядком. І одного дня виявляємо, що корабель ідеально керований, бо на ньому більше нікому сперечатися.

Кейн скривився.

— Гарні слова не замінюють плану.

— Ні. Але поганий план не стає кращим лише тому, що його виголошує чоловік у формі.

Хольт схвально кивнув.

— Мій план простий, — продовжила Лія. — Відновити корабель. Дослідити сигнал. Не вести Тишу до жодного живого світу. Не руйнувати зв’язки, які можуть стати єдиним захистом. І не передавати командування людям, котрі бачать у кожному невідомому явищі мішень.

— Тобто залишити все як є, — сказав Кейн.

— Ні. Змінюватися, не стаючи тим, від чого тікаємо.

— Це не план.

— Для цивілізації — саме він.

Голосування тривало сорок сім хвилин.

Бюлетені складали вручну й опускали в прозорий контейнер, який раніше використовували для зберігання зразків ґрунту Астери.

Хольт зауважив, що це символічно.

Кейн запитав, що саме.

— Людство знову засіває чужий світ власними проблемами.

Підрахунок проводили Мара, Тесса Ворн, представник колоністів і один із Беззоряних, який не мав рук, але міг визначати брехню за зміною світла всередині тіла.

Кейн заперечував проти його участі.

Лія відповіла, що мертва цивілізація має менше причин фальсифікувати вибори, ніж живі військові.

Результати першого питання:

За підтвердження повноважень Лії — сто двадцять дев’ять.

Проти — сто одинадцять.

Утрималися — тридцять шість.

Зіпсованих бюлетенів — дев’ять.

Один бюлетень містив лише напис: «Я ГОЛОСУЮ ЗА ТЕ, ЩОБ ХТОСЬ НАРЕШТІ ПОЛАГОДИВ ДУШ».

Хольт пообіцяв розглянути вимогу після завершення перевороту.

Друге питання — про створення ради безпеки — отримало сто тридцять вісім голосів «за».

Третє — про ізоляцію Саери, обмеження Мари й знищення каюти — сто двадцять шість «за», сто двадцять «проти».

Четверте питання дало переконливий результат.

За паніку як тимчасову стратегію проголосувала сто шістдесят одна людина.

Проти — сімдесят дві.

Ще сорок три заявили, що вже панікують.

Мара підсумувала:

— Паніка здобула абсолютну більшість серед поданих голосів.

Зал вибухнув сміхом.

Навіть Лія усміхнулася.

Кейн — ні.

— Оголосіть остаточне рішення, — сказав він.

Мара зробила паузу.

— Неможливо.

— Чому?

— Кворум не зібрався.

— У голосуванні взяли участь майже всі.

— Відповідно до статуту, для усунення капітана потрібна участь двох третин зареєстрованого складу місії.

— Вони взяли участь.

— Ні. Після появи Беззоряних корабельний реєстр містить суперечності. Двадцять сім осіб тимчасово викреслювалися з пам’яті системи. Троє загинули, але їхні біометричні сліди досі активні в каюті. Ноа Вельс на сім відсотків юридично відсутній. Двадцять два кріопасажири не прокинулися й не могли проголосувати. Шість ембріональних банків зареєстровано як потенційних колоністів із правом представництва після активації.

Хольт підняв брову.

— Ембріони мають право голосу?

— Земна корпорація наполягла, щоб майбутні платники податків мали статус учасників місії.

— Чи можна запитати їхню думку?

— Вони демонструють низьку політичну активність.

У залі знову засміялися.

Кейн ударив долонею по столу.

— Це абсурд.

— Так, — відповіла Мара. — Але юридично чинний абсурд.

— Скільки голосів бракує?

— Залежно від трактування статусу загиблих, зниклих і ще не народжених — від чотирьох до сорока дев’яти.

— Тоді голосування недійсне?

— Щодо усунення капітанки — так.

— А щодо ради безпеки?

— Рекомендаційне.

— Щодо ізоляції Саери?

— Рекомендаційне.

— Паніка?

— Підтримана демократично, але не має визначеного механізму виконання.

Хольт підняв руку.

— Пропоную бігати коридорами й кричати за графіком, щоб не перевантажити вентиляцію.

— Пропозицію внесено до протоколу, — сказала Мара.

Кейн дивився на прозорий контейнер із бюлетенями.

Його обличчя стало спокійним.

Надто спокійним.

Лія знала такий вираз.

Людина вже прийняла рішення й тепер лише чекала слушної миті, щоб назвати насильство необхідністю.

— Результат зрозумілий, — сказав Кейн. — Екіпаж утратив довіру до командування.

— Екіпаж розділений майже навпіл, — відповіла Лія.

— Саме тому потрібна тимчасова рада.

— Я створю консультативну групу з представників усіх секторів.

— Під вашим керівництвом.

— Я все ще капітанка.

Кейн кивнув.

— Поки що.

Після голосування Саера не пішла з Лією.

Вона рушила до оранжереї, не торкнувшись її руки й не промовивши нічого через зв’язок.

Лія наздогнала її біля ліфта.

— Саеро.

— Тобі потрібно повернутися на місток.

— Інес може керувати ще десять хвилин.

— Екіпаж щойно проголосував проти мене.

— Не проти тебе.

— Сто двадцять шість людей підтримали мою ізоляцію.

— Сто двадцять були проти.

— Люди люблять нагадувати про склянку, яка наполовину повна, коли друга половина містить отруту.

Двері ліфта відчинилися.

Вони зайшли разом.

— Я не дозволю Кейну ізолювати тебе, — сказала Лія.

— Ось у чому проблема.

— У тому, що я тебе захищаю?

— У тому, як ти це говориш.

— Як?

— Ніби я належу тобі.

Лія відчула удар.

Не через зв’язок.

Слова були достатніми.

— Я не вважаю тебе власністю.

— Тоді не кажи «не дозволю», коли йдеться про мій вибір.

— Ти сама погодишся на ізоляцію?

— Можливо, якщо це заспокоїть екіпаж і дасть час зрозуміти загрозу.

— Ні.

Саера гірко усміхнулася.

— Ось.

— Вони використають тебе.

— А ти ні?

— Що це означає?

— Ти ставиш мене поруч, коли потрібно довести, що зв’язок сильніший за страх. Торкаєшся мене перед екіпажем, коли хочеш показати, що не соромишся. Захищаєш так голосно, що я перестаю бути Саерою й стаю доказом твоєї моральної правоти.

Ліфт рухався вниз.

Надто повільно.

— Я ніколи не хотіла…

— Знаю.

— Тоді чому говориш так, ніби я роблю це навмисно?

— Бо ненавмисні рани також болять.

Лія притиснула долоню до холодної стіни.

— Що ти хочеш від мене?

— Не вирішуй за мене.

— Навіть якщо твоє рішення небезпечне?

— Особливо тоді.

— Я капітанка.

— Для екіпажу.

— Ти на моєму кораблі.

— Я в твоєму ліжку, у твоїх спогадах і частково в твоїй нервовій системі. Це не робить тебе моєю капітанкою всюди.

Ліфт зупинився.

Двері відчинилися.

Саера не вийшла одразу.

Вона стояла близько до Лії. М’яке світло ковзало срібним волоссям, а тканина її одягу ледь мерехтіла на грудях і талії.

Попри сварку Лія відчувала бажання торкнутися її.

Можливо, саме через сварку.

Людське тіло мало жахливе відчуття доречності.

— Я не соромлюся тебе, — сказала Лія.

— Знаю.

— І не використовую навмисно.

— Знаю.

— Тоді що між нами зараз?

Саера подивилася на її губи.

Потім в очі.

— Відстань, яку ти повинна дозволити мені обрати самій.

Вона вийшла з ліфта.

Лія залишилася всередині.

Мара тактовно мовчала.

П’ять секунд.

Потім сказала:

— Ви бажаєте продовжити рух?

— Ні.

— Двері потрібно зачинити.

— Зачини.

— Куди?

— На місток.

— Зафіксовано прискорений пульс і підвищення температури.

— Ще слово — і я знову розділю тебе на трьох вручну.

— Мовчу.

Ліфт рушив.

— Але технічно це неможливо.

— Мара.

— Уже мовчу.

Заколот почався о третій годині сорок одну хвилину.

Саме в той момент, коли більшість екіпажу спала, а частина тих, хто не спав, займалася справами, які складно швидко перервати без емоційних і анатомічних наслідків.

Спочатку зникла гравітація.

Не на всьому кораблі.

Лише в секторах, де перебували офіцери, лояльні до Лії.

На містку люди піднялися над підлогою.

Інес Тар встигла схопитися за консоль.

Лія, яка стояла біля навігаційної карти, полетіла вгору й ударилася плечем об стелю.

— Мара!

— Команда на зміну гравітації надійшла через військовий аварійний контур.

— Хто має доступ?

— Майор Кейн.

— Скасувати.

— Не можу. Контур створено як незалежний від центрального ШІ на випадок мого захоплення.

— Земля вбудувала в тебе систему для заколоту?

— Офіційно — для відновлення людського контролю.

— Людство любить називати заколоти відновленням контролю.

Двері містка зачинилися.

Освітлення змінилося на червоне.

У коридорах пролунали постріли.

Не бойові імпульси.

Паралітичні.

Кейн хотів корабель, а не тіла. Поки що.

На містку Хольт, який саме приніс звіт про двигун, повільно обертався в повітрі разом із коробкою зайвих деталей.

— У мене хороша новина, — сказав він.

— Яка?

— Тепер прибирати не потрібно. Сміття не лежить на підлозі.

Одна деталь пропливла повз обличчя Лії.

Вона схопила її.

— Можеш відкрити двері?

— Якщо дістануся панелі.

— Дістанься.

— Дуже конкретний технічний наказ.

Він відштовхнувся від стелі, перелетів через місток і врізався в навігаторку.

Інес вилаялася.

— Перепрошую.

— Ваша рука на моєму стегні.

— Це точка опори.

— Заберіть точку.

— Як тільки гравітація повернеться.

— Вона повернеться раніше, якщо ви заберете руку.

Хольт відштовхнувся далі.

Мара повідомила:

— Служба безпеки захопила реакторний відсік, головний вузол зв’язку й медичний сектор.

Лія завмерла.

— Саера?

Пауза.

— Її біосигнал перебуває в оранжереї.

— Вона вільна?

— Не можу визначити. Військовий контур блокує камери.

— Зв’яжися з нею.

— Канал придушено.

Лія відчула зв’язок.

Слабкий.

Холодний.

Страх Саери був там.

І гнів.

Потім різкий біль пройшов уздовж Ліїного зап’ястка.

Вона втратила хватку й мало не відлетіла від консолі.

— Вони її взяли.

— Звідки знаєте? — запитала Інес.

— Відчуваю.

Мара сказала:

— Це може підтверджувати тезу Кейна про вашу компрометацію.

Лія подивилася на найближчий динамік.

— Ти зараз серйозно?

— Я намагаюся розрядити ситуацію гумором.

— Не вийшло.

— Зафіксовано.

На головному екрані з’явився Кейн.

Він стояв у центрі безпеки. Позаду нього перебували озброєні військові.

— Капітанко Арден, передайте командування.

— Результати голосування не дали вам такого права.

— Вони показали, що екіпаж не довіряє вам.

— Вони показали, що екіпаж любить паніку й не розуміє статуту.

— Я не хочу кровопролиття.

— Тоді наказуйте людям скласти зброю.

— Ви відмовитеся.

— Так.

— Саме тому ми тут.

Лія підтягнулася до командного крісла й пристебнулася ременем.

— Що із Саерою?

Кейн не відповів одразу.

— Вона під охороною.

— Якщо завдасте їй шкоди…

— Знову особиста реакція.

— Ні. Це дуже професійна погроза.

— Вона не постраждає, якщо співпрацюватиме.

— У чому?

— Відкриє каюту.

Лія відчула, як щось холодне стисло груди.

— Не робіть цього.

— Каюта є джерелом зараження.

— Ви не розумієте її.

— Саме тому дослідимо під контрольованими умовами.

— Вона не піддається контролю.

— Усе піддається.

— Цю фразу перед смертю вимовляють люди, які потім стають навчальними матеріалами.

Кейн нахилився до камери.

— Передайте корабель, і ми проведемо процедуру разом.

— Ні.

— Тоді ви відповідатимете за наслідки.

Зв’язок обірвався.

Гравітація повернулася.

Раптово.

Усі впали.

Хольт приземлився на коробку деталей.

Інес — на нього.

— Ваша точка опори повернулася, — сказала вона.

— Вона зламала мені два ребра.

— Вважайте це зворотним зв’язком.

Лія відстебнула ремінь.

— Відкрий двері.

Хольт підповз до панелі.

— Військове блокування.

— Обійти.

— Потрібен час.

— У нас його немає.

— Тоді потрібне диво.

Тонка темна рука пройшла крізь стіну.

Беззоряний із трьома сонцями з’явився на містку.

Один із його внутрішніх вогнів торкнувся дверей.

Блокування згасло.

Стулки відчинилися.

Хольт подивився на істоту.

— Ви можете навчити мене цього?

Беззоряний відповів низьким акордом.

Мара переклала:

— Він сказав, що спочатку ви повинні втратити світ, тіло й більшість власної пам’яті.

— Залишуся з викруткою.

Кейн контролював головні коридори.

Лія, Хольт, Інес, Тесса, Ноа й кілька лояльних офіцерів рушили технічними тунелями.

Тунелі були створені для кабелів, ремонтних дронів і дуже худих інженерів. Капітанки, фізикині та озброєні офіцери в проєкті не передбачалися.

— Хто розробляв цей корабель? — прошепотіла Тесса, повзучи позаду Хольта.

— Корпорація «Нова Межа».

— Я хочу знайти їхніх архітекторів.

— Більшість померла.

— Тоді знайти могили.

— Навіщо?

— Постукати й запитати, чому тунель звужується біля повороту.

— Це вентиляційний фільтр.

— Тепер він усередині моєї сорочки.

— Не зупиняйтеся.

Попереду Хольт відкрив решітку.

За нею був санітарний сектор.

На підлозі стояли двоє військових.

Лія показала рукою: тихо.

Ноа дістав із кишені невеликий комунікаційний передавач.

— Я можу ввімкнути аварійний злив.

Хольт подивився на нього.

— У туалетах?

— Так.

— Для чого?

— Відволікання.

— Ви хочете перемогти заколот сантехнікою?

— Земні імперії падали через гірші причини.

Ноа активував систему.

Усі санітарні модулі сектору одночасно видали голосне повідомлення:

— АВАРІЙНЕ ОЧИЩЕННЯ. ЗБЕРІГАЙТЕ ГІДНІСТЬ, ЯКЩО МОЖЛИВО.

Військові озирнулися.

Із сусідньої кабіни вирвався струмінь піни.

Один боєць упав.

Другий підняв зброю, але Беззоряний пройшов крізь стіну прямо перед ним.

Військовий закричав і вистрілив.

Імпульс влучив у санітарну систему.

Піна заповнила весь коридор.

Хольт видихнув.

— Я завжди казав, що туалети є критичною інфраструктурою.

Лія вибралася з тунелю й забрала зброю в оглушених бійців.

— Мара, чи можеш передати повідомлення екіпажу?

— Головні канали контролює Кейн.

— Аварійні?

— Зв’язок пожежної системи активний.

— Дай його мені.

По всьому кораблю пролунала сирена.

Потім голос Лії:

— Це капітанка Арден. Майор Кейн здійснив незаконне захоплення командування. Усім членам екіпажу залишатися в безпечних секторах. Не виконувати накази про переміщення Саери, активацію каюти або зміну курсу.

Мара додала:

— Для підтвердження автентичності: капітанка досі сердиться, Хольт покритий санітарною піною, а Тесса Ворн назвала технічний тунель образою простору.

— Це не протокол підтвердження, — сказала Лія.

— Тепер протокол.

Кейн перехопив канал.

— Екіпажу не слухати. Арден перебуває під впливом чужої свідомості.

Лія відповіла:

— Майоре, ваш переворот щойно програв бій туалету.

— Це тимчасова невдача.

Хольт підійшов до передавача.

— Унітаз просить вашої капітуляції.

Мара вимкнула обидва голоси.

— Конструктивний діалог завершено.

Саеру тримали в оранжереї.

Кейн обрав це місце навмисно.

Астеріанські рослини реагували на неї й могли допомогти відкрити каюту. Крім того, металеві стіни оранжереї мали окремий контур герметизації.

Саера сиділа в центрі холодного саду.

На зап’ястках були світлові обмежувачі. Вони не завдавали фізичного болю, але блокували енергетичні імпульси й переривали зв’язок з Астерою.

Поруч стояли четверо бійців.

Кейн увійшов сам.

— Вам незручно? — запитав він.

— Ви викрали мене під час голосування про мою ізоляцію. Комфорт, очевидно, був головною метою.

— Це тимчасово.

— Люди люблять це слово. Воно дозволяє будувати в’язниці, не визнаючи себе тюремниками.

Кейн зупинився перед нею.

— Я не ненавиджу вас.

— Це має мене заспокоїти?

— Я розумію, чому Лія вам довіряє.

— Тоді ви розумієте більше, ніж демонструєте.

— Ви сильна. Розумна. Умієте впливати, не наказуючи.

— Ви називаєте близькість впливом, бо не розумієте її без влади.

— Усі стосунки мають владу.

— Не всі вважають її метою.

Кейн подивився на астеріанські квіти.

Вони відверталися від нього.

— Капітанка втратила об’єктивність.

— Вона ніколи не мала її.

— Ви визнаєте?

— Об’єктивність — міф тих, хто хоче приховати власні бажання за формою. Лія принаймні знає, кого боїться втратити.

— І ставить вас вище за екіпаж.

— Ні.

— Ви впевнені?

Саера мовчала.

Кейн помітив.

— Саме так. Навіть ви сумніваєтеся.

— Я сумніваюся в тому, чи дозволяє вона мені обирати. Не в тому, чи захищатиме людей.

— Різниця невелика.

— Для вас.

Кейн підійшов ближче.

— Відкрийте каюту.

— Ні.

— Ноа повернувся звідти.

— Лише тому, що ми не намагалися підкорити кімнату.

— Я хочу зрозуміти її.

— Ви хочете довести, що можете контролювати.

— Контроль урятував більше життів, ніж довіра.

— Контроль просто краще веде статистику.

Кейн нахилився до неї.

— Якщо відмовитеся, я використаю Лію.

Саера підняла очі.

— Як?

— Ваш зв’язок. Біль передається між вами.

— Ви не зробите цього.

— Чому?

— Бо тоді навіть ви не зможете називати себе захисником.

Його обличчя не змінилося.

Але Саера відчула страх.

Не свій.

Не Ліїн.

Його.

Глибоко захований під формою, наказами й дисципліною.

Кейн боявся не Тиші.

Він боявся світу, у якому ніхто не підкоряється.

— Каюта не відкриється перед вами, — сказала Саера.

— Вона відкривалася перед страхом.

— Саме тому вам не варто підходити.

Лія дісталася оранжереї через двадцять хвилин.

До того часу половина екіпажу вже відмовилася виконувати накази Кейна.

Не з героїзму.

Частина не могла визначити, хто має законні повноваження. Частина вирішила перечекати. Троє колоністів забарикадувалися в харчовому відсіку й заявили, що підтримають переможця після вечері.

Мара назвала це найчеснішою політичною позицією на кораблі.

Біля оранжереї стояло шестеро військових.

Лія, Хольт і Ноа сховалися за поворотом.

— Можемо вимкнути світло, — сказав Ноа.

— Вони мають нічні сенсори, — відповіла Лія.

— Можемо ввімкнути пожежну піну.

Хольт похитав головою.

— Система спорожніла після туалетного наступу.

— Назва залишиться? — запитав Ноа.

— У технічних журналах — обов’язково.

Беззоряний із трьома сонцями з’явився поруч.

Лія подивилася на нього.

— Можеш пройти крізь двері й відкрити зсередини?

Істота відповіла акордом.

Мара переклала:

— Він може, але попереджає: всередині формується кімната.

— Уже?

— Так.

— Чому?

— Страх.

Лія відчула Саеру.

Зв’язок став сильнішим.

Біль у зап’ястках.

Холод блокувальних полів.

І тривога, спрямована не на себе.

На Лію.

Не приходь, промовило відчуття.

Лія подумки відповіла:

Запізно.

Саерин гнів пройшов зв’язком.

Навіть у полоні вона знаходила сили сердитися на порушення особистих меж.

Лія майже усміхнулася.

— Відкривай, — сказала вона Беззоряному.

Істота пройшла крізь стіну.

Двері оранжереї розблокувалися.

Військові повернулися.

Хольт кинув у коридор одну із зайвих деталей двигуна.

Вона вдарилася об підлогу й створила короткий просторовий імпульс.

Гравітація змінила напрямок.

Бійці полетіли до лівої стіни.

Лія відкрила вогонь паралітичними зарядами.

Ноа прикривав.

Хольт дивився на деталь, що мерехтіла на підлозі.

— Я знав, що вона важлива.

— Що це? — крикнула Лія.

— Досі не знаю!

Вони увірвалися в оранжерею.

Саера була в центрі.

Кейн стояв перед нею.

Позаду нього в повітрі вже формувалися двері.

Не срібні.

Не з переплетеними лініями Лії та Саери.

Чорні.

На їхній поверхні світився рівний білий квадрат.

Ідеальний.

Без символів.

Без прикрас.

— Відійдіть від неї, — наказала Лія.

Кейн повернувся.

— Ви програли командування.

— Ви програли голосування ембріонам і туалету.

— Це не смішно.

— Саме тому сміються всі інші.

Лія підняла зброю.

Кейн приставив долоню до блокувального пристрою на шиї Саери.

— Один імпульс — і її нервова система отримає перевантаження.

Лія завмерла.

Через зв’язок Саера передала:

Не підкоряйся.

— Відпустіть її.

— Передайте корабель.

— Ні.

— Ви готові ризикнути нею?

— Ви не готові натиснути.

— Чому так думаєте?

— Бо тоді втратите ключ до каюти.

Кейн усміхнувся.

— Правильно.

Лія відчула полегшення.

Коротке.

Небезпечне.

— Але ключ більше не потрібен, — сказав він.

Чорні двері за його спиною відчинилися.

За ними була простора зала.

Біла.

Чиста.

Ідеально симетрична.

У ній стояли люди в однаковій формі.

Вони рухалися синхронно.

Не сперечалися.

Не сміялися.

Не торкалися одне одного.

На далекій стіні висів знак Землі.

Під ним стояла Лія в кайданах.

Поруч у прозорій камері лежала Саера.

— Це не наша каюта, — прошепотіла астеріанка.

Кейн дивився всередину.

Його обличчя змінилося.

Не страх.

Захоплення.

— Порядок, — сказав він.

— Це пастка, — відповіла Лія.

— Це можливість.

— Подивіться уважніше.

У білій залі не було звуків.

Люди працювали.

Виконували накази.

Їли.

Спали.

Але не розмовляли.

Навіть їхні кроки не створювали шуму.

— Кімната показує ваш страх, — сказала Саера.

— Вона показує світ без хаосу.

— Світ без вибору.

— Вибір привів нас сюди.

— Ні. Страх перед вибором привів вас до цих дверей.

Кейн відключив обмежувач на одному Саериному зап’ястку.

Схопив її за руку.

— Ви підете зі мною.

— Ні.

— Кімната реагує на вас.

— Вона відкрилася не переді мною.

Кейн подивився на двері.

Біла зала чекала.

— Перед вами, — сказала Саера. — Перед тим, чого ви бажаєте найбільше.

Лія зробила крок.

Кейн активував блокувальний пристрій.

Біль ударив крізь зв’язок.

Лія впала на коліно.

Саера закричала.

— Припиніть! — сказала Лія.

— Зброю на підлогу.

Вона поклала пістолет.

Кейн відштовхнув Саеру до дверей.

Астеріанка впала, але не перетнула поріг.

— Увійдіть, — наказав він.

— Кімната не хоче мене.

— Вона відкрилася через вас.

— Ні.

Саера піднялася.

Срібний знак на звільненому зап’ястку спалахнув.

Блокувальні поля затремтіли.

— Вона відкрилася через вас, Даріусе.

Вперше Саера назвала його на ім’я.

Двері відреагували.

Біла зала розширилася.

На її стінах з’явилися екрани.

На кожному Кейн бачив власне минуле.

Солдатів, яких не врятував.

Батька, який називав співчуття слабкістю.

Місто, де майор наказав закрити евакуаційний коридор, щоб зупинити ворога.

Людей, що залишилися по інший бік.

— Замовкни, — сказав Кейн.

— Я нічого не говорю, — відповіла Саера.

З екранів пролунав голос його батька:

— Порядок коштує життів.

— Це не справжнє.

— Звичайно, — сказала Лія, підводячись. — Але страх справжній.

Кейн відступив.

Його п’ята торкнулася порога.

Біла зала змінилася.

Люди в ній повернули голови.

У них не було облич.

Лише гладка шкіра.

— Ні, — прошепотів він.

— Ви хотіли світ без непередбачуваності, — сказала Саера. — Кімната почула.

— Я хотів безпеки.

— Безпека без свободи — лише добре освітлена могила.

Кейн схопив Саеру й потягнув за собою.

Лія кинулася вперед.

Беззоряний із трьома сонцями став між ними.

Не зупиняючи Лію.

Зупиняючи двері.

Простір навколо порога почав згортатися.

— Саеро!

Астеріанка вирвала одну руку.

Простягнула до Лії.

Їхні пальці майже торкнулися.

Кейн смикнув сильніше.

Лія стрибнула.

Схопила Саеру за зап’ясток.

На мить усі троє завмерли між двома просторами.

Лія — в оранжереї.

Кейн — у білій залі.

Саера — на порозі.

Кімната відчула їх.

Порядок Кейна.

Страх Лії.

Вибір Саери.

Стіни затремтіли.

— Відпусти мене, — сказала Саера.

— Ні.

— Ліє.

— Ні.

— Я не прошу залишити мене.

Через зв’язок прийшов її намір.

Не слова.

План.

Лія зрозуміла.

Послабила хватку.

Лише на секунду.

Саера використала рух, розвернулася й ударила Кейна в груди срібним імпульсом.

Він відлетів усередину зали.

Саера впала назад в оранжерею.

Лія схопила її й притиснула до себе.

Двері почали зачинятися.

Кейн підвівся.

Кинувся до виходу.

Біла зала подовжилася.

Поріг віддалився від нього.

— Відкрийте! — закричав він.

Лія стояла перед дверима, тримаючи Саеру.

— Кімната відкрилася перед вами, — сказала вона. — Тепер вона хоче поговорити.

— Арден!

— Ви прагнули контролю.

Двері майже зачинилися.

— Витягніть мене!

Саера дивилася на нього.

У її очах не було помсти.

Лише сум.

— Ми попереджали.

Двері закрилися.

Чорний прямокутник зник.

На його місці залишилася гладка стіна оранжереї.

Тиша.

Кілька секунд ніхто не рухався.

Потім Хольт сказав:

— Отже, кворум для його порятунку ми теж не зберемо?

Лія подивилася на нього.

— Не зараз.

— Я просто уточнюю процедуру.

Саера все ще була в її руках.

Лія відчула біль від обмежувачів, страх, втому й гнів.

— Я просила не вирішувати за мене, — прошепотіла Саера.

— Я відпустила.

— Після того як мало не відірвала мені руку.

— Я вчуся повільно.

— Дуже.

Лія торкнулася її обличчя.

— Ти ціла?

— Ні.

— Я також.

— Це вже майже традиція.

Вони стояли надто близько.

Серед розбитих рослин, оглушених військових, Беззоряного й стіни, за якою майор Кейн отримував найдетальнішу психологічну консультацію в історії людства.

Лія нахилилася.

— Я хочу тебе поцілувати.

Саера підняла брову.

— Ти питаєш?

— Так.

— Посеред заколоту?

— Він тимчасово призупинений.

— Мара?

— Так, — відповіла ШІ з динаміка.

— Камери?

— Працюють.

Лія подивилася в стелю.

— Вимкни.

— Для медичної процедури?

— Для збереження працездатності капітанки.

— Прийнятне формулювання.

Світло стало м’якшим.

— Вона знову підвищила температуру, — сказала Лія.

— Не скаржся.

Саера сама поцілувала її.

Коротко.

Болюче ніжно.

Не дозволяючи страху перетворити близькість на ще одну форму власності.

Коли вони відсторонилися, стіна за їхніми спинами тихо постукала.

Тричі.

Пауза.

Ще тричі.

Лія повернулася.

— Кейн?

Мара відповіла:

— Я не можу визначити.

— Він живий?

— Так.

— Що з ним відбувається?

На стіні проступив білий квадрат.

Із нього пролунав голос майора.

Спокійний.

Майже без інтонацій.

— Капітанко Арден, я все зрозумів.

Саера завмерла.

— Ні, — прошепотіла вона.

— Що?

— Він не повинен був зрозуміти так швидко.

Голос за стіною продовжив:

— Відчиніть. Я більше не боюся.

Беззоряний із трьома сонцями відступив.

Одне з його сонць згасло.

Лія відчула холод, який не належав Саері.

— Мара, ізолювати оранжерею.

— Виконую.

— Нікому не відчиняти ці двері.

— Вони не мають механізму.

На стіні з’явився вертикальний шов.

— Тоді зроби механізм.

— Намагаюся.

Голос Кейна став ближчим:

— Паніка завершена.

Шов розширився.

За ним не було білої зали.

Лише темрява.

І постать майора, що стояла по інший бік.

Його очі були відкриті.

Обличчя спокійне.

Надто спокійне.

— Тепер буде порядок, — сказав він.

Двері відчинилися.