Після стрибка навіть тиша потребувала ремонту

Пролог третьої книжки «Каюта, де мовчали зорі»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Стрибок завершився без урочистої музики, фанфар, оплесків і традиційної промови про незламність людського духу.

Людський дух у цей момент лежав на підлозі капітанського містка, притиснутий аварійною гравітацією, і тихо блював у герметичний пакет із написом: «Для біологічних відходів. Не використовувати повторно».

Капітанка Лія Арден розплющила очі й одразу зрозуміла три речі.

Перша: вона досі жива.

Друга: корабель, імовірно, вважав це тимчасовим технічним непорозумінням.

Третя: чиєсь коліно впиралося їй між лопатки.

— Заберіть із мене майбутнє людства, — прохрипіла вона.

Коліно зникло. Хтось поруч застогнав. У темряві дзенькнув метал, а потім пролунав короткий, дуже особистий вислів, який у звітах Землі зазвичай перекладали як «екіпаж зберігав високу мотивацію».

Аварійне освітлення спалахнуло червоними смугами. Місток постав перед Лією таким, яким вона ніколи не хотіла його бачити: перекошеним, задимленим, залитим холодною піною системи пожежогасіння й прикрашеним людьми, що лежали в позах, непридатних ані для героїчних пам’ятників, ані для пристойної медичної документації.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/kayuta-de-movchali-zor-b456679?c=5070223