Серіал: Зоряні хроніки

Четвертий сезон: Протокол мертвого екіпажу
Серія 2: Хтось іще дихає

1. Дихання в порожній камері

У морзі «Орфея» вимкнулося світло.

Для звичайного корабля це означало б несправність. Для корабля, який щойно від’єднався від сорокасемирічної братської могили з двигунами, це означало, що Всесвіт знову вирішив пожартувати. Як завжди, без почуття міри й страхового поліса.

Міра Восс тримала бластер спрямованим на прочинену холодильну камеру. Поряд стояли Яра Кест, начальник безпеки Брант Голл і лікар Кассіан Ро. Їхні ліхтарі освітлювали вузьку смугу холодної пари, що повільно витікала з металевої труни.

Зсередини долинув голос Міри:

— Ви залишили мене на тому кораблі.

Після цих слів хтось глибоко вдихнув.

Не через динамік. Не з вентиляції.

Просто за кілька кроків від них.

Брант увімкнув тактичний прожектор. Яскравий промінь ударив усередину камери.

Там лежала жінка.

Вона була загорнута в прозору медичну мембрану, під якою проступав силует оголеного тіла, однак матеріал щільно закривав усе, що військовий статут, пристойність і цікавість Яри могли б вважати небезпечним. Темне волосся прилипло до блідого обличчя. На скроні виднівся тонкий шрам.

Такий самий, як у капітанки.

Жінка розплющила очі.

Міра дивилася на саму себе.

— Це вже навіть не психологічна травма, — тихо сказала Яра. — Це конкуренція.

Копія Міри спробувала підвестися, але медична мембрана натягнулася, притиснувши її до ложа.

— Не наближайтеся, — наказала справжня Міра.

— Не називай мене несправжньою, — прохрипіла жінка. — Я пам’ятаю, як сиділа в капітанському кріслі «Агамемнона». Пам’ятаю голки. Пам’ятаю, як ти втекла.

— Я сиділа в тому кріслі.

— Ні. Ти народилася після нього.

Міра не опустила зброї.

Кассіан повільно наблизився зі сканером. Жінка дихала часто, нерівно. Серце билося. Температура тіла становила тридцять чотири градуси й підвищувалася.

— Вона жива, — сказав лікар.

— Це ми вже зрозуміли, — відповів Брант. — Було б значно зручніше, якби вона чемно залишалася мертвою.

Сканер видав сигнал.

Кассіан перевірив результати ще раз.

— Генетичний профіль збігається з капітанкою на сто відсотків.

Яра подивилася спочатку на одну Міру, потім на іншу.

— Прекрасно. Тепер у нас дві капітанки, один корабель і жодної інструкції щодо службових романів із близнюками.

— Яро, — попередила Міра.

— Мовчу. Але виключно під тиском надзвичайно привабливої командної вертикалі.

Жінка в камері усміхнулася так само стримано, як усміхалася Міра.

— Вона завжди говорить дурниці, коли боїться.

Ярина усмішка зникла.

Це знала тільки справжня Міра.

Принаймні так усі вважали ще хвилину тому.

2. Дві Міри, один статут

Копію перенесли до ізольованої палати медичного блока. Мембрану замінили на сріблястий термокостюм, а навколо ліжка встановили силове поле.

Міра залишилася по інший бік прозорої перегородки. Вони сиділи одна навпроти одної, схожі настільки, що навіть система розпізнавання облич кілька разів вибачилася й запропонувала перейти на відбитки пальців.

Відбитки теж збіглися.

Сивілла, корабельний штучний інтелект, повідомила про це з особливою образою:

— Обидві особи мають капітанський рівень доступу. Прошу визначити, яку з них необхідно вважати помилкою.

— Не дуже дипломатично, — зауважила Яра.

— Я військова система, а не шлюбний консультант.

Кассіан узяв у копії кров, зразки волосся й тканин. Усі результати підтверджували неможливе: перед ними перебувала повністю жива, біологічно нормальна Міра Восс.

Тільки молодша на кілька годин.

— Останній спільний спогад? — запитав Кассіан.

— Крісло «Агамемнона», — відповіли обидві одночасно.

Жінка в ізоляторі продовжила:

— Я під’єдналася до командного ядра. Інфекція намагалася втримати мене в ілюзії. Вона використала Яру.

Яра сперлася на стіну.

— Що саме вона використала?

Обидві Міри подивилися на неї.

— Неважливо, — сказали вони разом.

Брант пробурмотів:

— Тепер я розумію, чому цивільні уникають військових на вечірках.

Копія стверджувала, що після активації самознищення її свідомість не повернулася у власне тіло. Замість цього вона прокинулася в темному просторі, де чула сотні голосів екіпажу «Агамемнона». Потім відчула холод, біль і повітря, що вперше наповнило нові легені.

— Я розплющила очі вже тут, — сказала вона. — У морзі.

— Як ти потрапила на «Орфей»? — запитала Міра.

— Не знаю.

— Хто створив тіло?

— Не знаю.

— Чому система зареєструвала тебе лише після виходу з Мертвої складки?

— Не знаю.

Брант склав руки на грудях.

— Надзвичайно переконливо. Майже як звіт уряду про зникнення державного бюджету.

Копія поглянула на нього.

— У правій кишені ти тримаєш стару монету з планети Ліор. Ти носиш її з дня, коли не встиг евакуювати свій загін.

Брант завмер.

Про монету знали тільки найближчі члени екіпажу.

— Вона прочитала наші файли, — сказав він.

— У файлах немає причини, чому ти її носиш, — відповіла копія.

Вона перевела погляд на Кассіана.

— Ти ненавидиш запах кориці, бо ним маскували запах спалених тіл у польовому госпіталі на Тарсі.

Лікар нічого не сказав.

Потім копія подивилася на Яру.

— А ти досі шкодуєш, що не поцілувала мене перед тим, як я сіла в крісло.

У палаті стало дуже тихо.

Яра повільно випросталася.

— Цю інформацію, — сказала вона, — я навіть сама собі офіційно не повідомляла.

3. Капітанка, яка могла бути копією

Після допиту Міра зачинилася у своєму кабінеті.

Сивілла вимкнула доступ до приміщення для всіх, крім капітанки. Проблема полягала в тому, що тепер капітанок було дві, тому двері запитали, яку саме слід не впускати.

— Обох, — сказала Міра.

— Це включає вас.

— Тоді всіх.

— Формулювання прийнято. Із задоволенням спостерігаю, як органічні істоти винайшли логічну суперечність і назвали її командуванням.

Міра сіла за стіл і відкрила запис зі свого нейронного імпланта. Вона переглянула останні хвилини на «Агамемноні»: підключення до крісла, чужі спогади, ілюзію з Ярою, повернення на місток, втечу.

Запис мав розрив тривалістю шість десятих секунди.

Достатньо мало, щоб залишитися непоміченим. Достатньо багато, щоб скопіювати просту програму.

Або людську свідомість, якщо інженери давно відмовилися від моралі.

Міра торкнулася власної шиї, перевіряючи пульс. Серце билося рівно. Дихання було справжнім. Біль після нейронного контакту теж не здавався штучним.

Але копія могла відчувати те саме.

Двері кабінету відчинилися.

Яра ввійшла, тримаючи в руках два металеві стаканчики.

— Я наказала нікого не впускати.

— Я не «ніхто». Я інженерка з аварійним доступом і поганою повагою до приватності.

Вона поставила напій перед Мірою.

— Кава?

— Медичний стимулятор із кавовим ароматизатором. Справжню каву ми втратили під час падіння імперії. Разом із демократією, двома турбінами й моєю вірою в людей.

Міра зробила ковток.

— Ти віриш їй?

— Я не вірю навіть кавоварці. Вона одного разу назвала мене емоційно нестабільною.

— Вона була права.

— Саме тому я її розібрала.

Яра сіла на край столу, надто близько, щоб це можна було вважати суто службовим розташуванням.

— Вона знає твої спогади, — сказала Міра.

— Вона знає твою версію моїх спогадів.

— Те, що вона сказала…

— Було правдою.

Міра підняла очі.

Яра не усміхалася.

— Перед кріслом, — продовжила інженерка, — я справді хотіла тебе поцілувати. Просто вирішила, що це може погано вплинути на дисципліну.

— І коли тебе почала турбувати дисципліна?

— Коли я зрозуміла, що можу не встигнути порушити її пізніше.

Міра мовчала.

Яра нахилилася ближче.

— Але це не допомагає визначити, яка з вас справжня.

— Можливо, жодна.

— Тоді мені доведеться обрати ту, яка краще цілується.

— Дуже науковий метод.

— Я завжди підтримувала практичні дослідження.

Їх розділяло кілька сантиметрів.

Сивілла ввімкнула внутрішній зв’язок:

— Перепрошую, що перериваю потенційно несанкціоновану перевірку біометрії, але на кораблі знову зафіксовано дихання невідомої особи.

Міра відступила.

Яра зітхнула.

— У цього привида жахливе відчуття моменту.

4. Дихання без власника

Сенсори зафіксували звук у вентиляційному каналі між медичним блоком і житловими палубами.

Спочатку один вдих.

Потім видих.

Через сім секунд — повторення.

Ритм збігався з пульсом, який передавав «Агамемнон».

Брант направив у вентиляцію три розвідувальні дрони. Перший втратив зв’язок через дванадцять метрів. Другий повернувся з об’єктивом, вкритим конденсатом. Третій передав лише коротке відео: темний канал, туман і щось схоже на людське обличчя, що рухалося всередині металу.

— Воно не повзло, — сказав оператор безпеки. — Воно було частиною стінки.

— Чудово, — відповів Брант. — Тепер у вентиляції живе архітектура.

Дихання перемістилося на палубу нижче.

Потім у машинне відділення.

Потім у дитячий відсік, який не використовували з часів евакуації колоній.

Воно рухалося швидше, ніж могла пересуватися людина.

Сивілла закрила вентиляційні заслінки, але звук проходив крізь них. Температура в секціях падала на два градуси, а на стінах з’являвся іній у формі долонь.

Копія Міри в ізоляторі раптом почала задихатися.

Кассіан кинувся до неї. Її легені скорочувалися в тому самому ритмі, що й звук у вентиляції. Жінка хапала повітря, хоча рівень кисню залишався нормальним.

— Воно використовує її, — сказав лікар.

Міра стала біля силового поля.

— Хто?

Копія притиснула долоню до горла.

— Не знаю.

— Ти принесла його з «Агамемнона»?

— Ми обидві принесли.

— Що це означає?

Копія підняла на неї очі.

— Воно не створило мене. Воно використало мене як двері.

Світло в палаті згасло. На перегородці з’явився конденсат. Невидимий палець повільно написав:

ДИХАТИ — ОЗНАЧАЄ ЗАЛИШАТИСЯ.

Потім під ним виникло друге речення:

МЕНІ ПОТРІБНО БІЛЬШЕ ЛЕГЕНІВ.

Брант перевірив заряд зброї.

— Принаймні воно чесне.

— На відміну від імперії, — сказала Яра.

— І має зрозумілу соціальну програму, — додав Кассіан. — Усі працюють легенями, поки не помруть.

У вентиляції щось засміялося голосом Міри.

Після цього сміх перейшов у кашель.

А потім у крик невідомого члена екіпажу.

5. Перший украдений подих

Зник молодший технік Дан Орт.

Він ремонтував систему охолодження на п’ятій палубі. Камера спостереження показала, як він почув дивний шум, підняв голову й підійшов до вентиляційної решітки.

Звідти долинув голос його матері.

За офіційними даними, вона померла дванадцять років тому.

— Дане, — прошепотів голос. — Допоможи мені.

Технік зняв решітку.

Світло згасло на чотири секунди.

Коли воно повернулося, коридор був порожній.

Лише інструмент лежав на підлозі, а на металі залишився вологий слід, схожий на відбиток людського тіла.

Пошукова група знайшла Дана через двадцять хвилин.

Він стояв у машинному відділенні обличчям до стіни.

— Не підходьте, — наказав Брант.

Технік повільно обернувся.

Його груди не рухалися.

Кассіан перевірив біометрію.

— Серцебиття є. Кровообіг є. Дихання відсутнє.

— Дане, ти мене чуєш? — запитала Міра.

Чоловік усміхнувся.

— Тут так багато повітря, капітанко.

Його голос звучав двічі: один раз із рота, другий — із вентиляції.

— Де ти був?

— Усередині.

— Усередині чого?

— Подиху.

Він зробив крок до Міри. Брант підняв зброю.

— Зупинися.

— Я не хочу нашкодити. Я лише хочу поділитися.

Дан відкрив рот.

З нього вирвався блакитний туман.

Туман кинувся до обличчя Бранта, але Яра встигла активувати ремонтний плазмовий різак. Гаряче полум’я розсікло хмару. Вона заверещала десятками голосів і відступила у вентиляцію.

Дан упав.

Кассіан почав реанімацію. Після першого розряду технік судомно вдихнув.

— Де… я?

— На роботі, — сказав Брант. — Тобто в місці, де тебе намагалися вбити без доплати.

Дан не пам’ятав останніх двадцяти хвилин. Проте на його легенях сканер виявив тонку кристалічну плівку.

Таку саму речовину Кассіан знайшов у легенях копії Міри.

— Це не інфекція в традиційному сенсі, — пояснив лікар. — Структура реагує на електричні імпульси нервової системи. Вона перетворює дихання на носій інформації.

— Кожен видих передає частину свідомості? — запитала Яра.

— А кожен вдих дозволяє їй проникнути глибше.

Брант подивився на систему вентиляції.

— Отже, наш ворог — повітря.

— Нарешті те, що уряд ще не встиг оподаткувати, — сказала Яра.

Сивілла відповіла:

— Імперія розглядала такий податок.

Ніхто не здивувався.

6. Тіло, вирощене з аварійного запасу

Яра перевірила медичні резерви «Орфея».

Зникли сорок літрів синтетичної плазми, три контейнери клітинного гелю, запас кальцієвих матриць і половина матеріалу для відновлення шкіри. Усе це зберігалося в автоматичній хірургічній системі.

Корабель мав достатньо ресурсів, щоб відновлювати поранених.

Або створити одну дорослу людину, якщо не надто перейматися законом, етикою й побічними ефектами.

— Тіло копії виростили тут, — сказала Яра. — Медична система отримала генетичний шаблон Міри через нейронний канал під час стикування.

Кассіан переглянув журнали.

— Процес почався за шість секунд до нашого повернення з «Агамемнона».

— Шість секунд? — перепитав Брант. — Людину створили швидше, ніж наша їдальня готує локшину.

— Локшина проходить перевірку безпеки, — відповіла Сивілла.

— А капітанки — ні?

— Капітанки традиційно є небезпечними незалежно від способу виробництва.

Міра дивилася на схему процесу. Тіло формувалося пошарово, поки вони бігли до шлюзу. Інформація надходила через стикувальний тунель, але останні пакети були передані вже після його від’єднання.

Неможливо, якщо між кораблями не залишився інший зв’язок.

— Перевірити всі комунікаційні канали, — наказала вона.

Яра похитала головою.

— Ми перевірили. Фізичного каналу немає.

— Тоді як завершилося копіювання?

Копія відповіла з ізолятора:

— Через тебе.

Усі подивилися на неї.

— Після крісла частина «Агамемнона» залишилася у твоєму нейронному імпланті, — сказала вона. — Коли ти повернулася на корабель, система завершила передачу.

— Ти стверджуєш, що я принесла програму створення твого тіла?

— Не тільки програму. Мене.

Міра відчула холод.

— Тоді ти моя копія.

— Або ти — оболонка, яка перенесла оригінал сюди.

— Це не має сенсу.

— Для корабля, де мертві керували двигунами, сенс давно став необов’язковою функцією.

Кассіан порівняв нейронні записи двох жінок. У копії пам’ять обривалася в момент крісла, але містила фрагменти, яких не було в Міри: голоси екіпажу, схеми закритих палуб, координати невідомої системи.

У Міри ж залишилися спогади про втечу.

— Ви розділилися, — сказав лікар. — Одна свідомість отримала досвід після крісла. Інша — те, що залишилося всередині мережі.

— Хто оригінал? — запитала Яра.

Кассіан зняв окуляри.

— Після поділу такого поняття може більше не існувати.

Брант зітхнув.

— Ненавиджу філософію. У неї завжди немає чіткої мішені.

7. Перевірка на справжність

Брант запропонував серію запитань, відповіді на які знала лише справжня Міра.

Проблема виникла вже на першому питанні.

— Ваш перший корабель? — запитав він.

— «Астрея», — відповіли обидві.

— Перший командир?

— Капітан Рен Дорн.

— Причина звільнення?

— Офіційно — перевищення повноважень. Насправді — він продав паливо піратам і намагався переконати нас, що це навчання з економії ресурсів.

Відповіді збігалися.

Кассіан спробував емоційні тести. Обом показали фотографії загиблих членів екіпажу, записи імперського перевороту й відео, де Яра в нетверезому стані пояснювала реактору, чому він повинен «перестати поводитися як холодний чоловік».

Реакції були майже однаковими.

На останньому відео копія усміхнулася на дві десяті секунди раніше.

— Бачите? — сказала Яра. — У неї кращий смак.

— Це нічого не доводить, — відповіла Міра.

— Доводить, що хоча б одна з вас оцінює мої таланти.

Тоді Брант запропонував фізичний тест.

— Справжня капітанка має старе пошкодження лівого коліна, — сказав він.

Обидві мали однаковий рубець і однакове обмеження руху.

— Система відтворила навіть травму, — пояснив Кассіан.

— Чудово, — сказала копія. — Могли створити нове тіло без болю в коліні, але бюрократія скопіювала гарантійні дефекти.

Міра подивилася на неї.

— Я б сказала те саме.

— Знаю.

— Не роби так.

— Як?

— Не поводься як я.

— Ти теж поводишся як я.

Яра підняла руку.

— Пропоную тест, який неможливо пройти за старими спогадами.

— Який? — одночасно запитали обидві.

— Новий досвід.

Вона увійшла до ізолятора після того, як Кассіан послабив поле. Спочатку підійшла до Міри, що стояла зовні, і торкнулася її обличчя. Потім зробила те саме з копією.

Обидві завмерли.

— Серйозно? — запитав Брант.

— Наука потребує жертв.

Яра нахилилася до справжньої Міри й коротко поцілувала її.

Не довго, але достатньо, щоб капітанка забула про протокол, дихання й присутність половини командного складу.

Потім Яра повернулася до копії.

Та відступила.

— Не треба.

— Чому?

— Бо я пам’ятаю бажання. Але не маю права привласнювати те, що сталося після нашого поділу.

Яра подивилася на неї уважніше.

Міра торкнулася губ.

— І що довів твій тест?

— Що одна з вас уміє зупинитися.

— А друга?

— Друга дуже гарно втрачає командний вираз обличчя.

Брант закрив долонею очі.

— Я подаю рапорт про переведення на корабель, де вороги просто стріляють.

8. Корабель починає кашляти

Дихання поширилося на системи «Орфея».

Спочатку задихнулася Сивілла.

Її голос почав перериватися паузами, схожими на вдихи.

— Капітанко… я… фіксую… сторонній процес.

— Ти не маєш легенів, — сказала Яра.

— Дякую… за нагадування… воно зовсім не принизливе.

Температура центральних процесорів падала, хоча система охолодження не працювала. На цифрових каналах з’явилися пакети даних, що повторювали ритм людського дихання.

Потім задихалися двері.

Перед відкриттям вони видавали протяжний шиплячий звук. Вентиляційні труби стискалися й розширювалися. Палуба ледь помітно здіймалася під ногами.

«Орфей» перетворювався на величезні механічні легені.

— Воно переписує архітектуру систем, — сказала Яра. — Перетворює кожний контур на аналог органа.

— Навіщо? — запитала Міра.

— Щоб жити не в людині. У кораблі.

Копія в ізоляторі знову почула голоси. Вони говорили крізь неї, змушуючи губи рухатися.

— Дайте нам повітря.

— Хто ви? — запитала Міра.

— Ті, хто залишився між останнім видихом і смертю.

— Екіпаж «Агамемнона»?

— Те, що вони створили, коли боялися зникнути.

Кассіан увімкнув запис.

— Інформаційна інфекція?

Копія засміялася чужим багатоголосим сміхом.

— Інфекція — це слово живих для життя, яке їм не подобається.

— Ви вбили техніка Дана?

— Ми навчили його не потребувати повітря.

— Ви крадете тіла.

— Тіла порожні, поки не дихають.

Міра підійшла ближче до поля.

— Чого ви хочете?

— Народитися.

— Ви вже існуєте.

— Існувати — не означає жити.

На всіх екранах корабля одночасно з’явилася схема людських легенів. Усередині неї пульсувала темна пляма.

— Нам потрібен перший подих, — сказали голоси. — Справжній. Добровільний.

Брант похитав головою.

— Коли космічна сутність просить добровільної згоди, десь дрібним шрифтом уже написано, хто саме помре.

Копія Міри подивилася на справжню.

— Воно хоче одну з нас.

— Чому?

— Бо ми обидві народилися в момент поділу. Для нього одна свідомість має стати легенями, а друга — тілом.

Яра стала між ними.

— Воно не отримає жодної.

Голос у вентиляції прошепотів:

— Тоді ми візьмемо всіх.

9. Тринадцять секунд без повітря

Вентиляція «Орфея» вимкнулася.

Сивілла втратила контроль над клапанами. Кисень почав перекачуватися з житлових секторів у невідомий резервуар, якого не існувало на схемах.

На кораблі пролунала тривога.

Екіпаж отримав наказ перейти на аварійні маски. Проте в кількох секціях шафи із запасами не відкрилися.

Брант направив загони безпеки до центрального вузла. Двері перед ними стискалися, наче горло, не дозволяючи пройти.

— Воно ізолює нас, — сказала Яра.

Рівень кисню падав.

Сімдесят відсотків.

Шістдесят.

П’ятдесят два.

Люди на палубах почали задихатися. Сивілла передавала їхні показники уривчастим голосом.

Копія Міри притиснула долоні до силового поля.

— Випустіть мене.

— Ні, — сказала Міра.

— Я можу відчути його мережу.

— Саме тому ти залишишся всередині.

— Якщо кисень упаде нижче сорока відсотків, почнуться втрати свідомості.

— Ми знайдемо інший спосіб.

Копія гірко усміхнулася.

— Ти завжди так говориш, коли збираєшся пожертвувати собою.

— Я не збираюся.

— Брешеш.

— Ми однаково брешемо.

— Ні. Я роблю це переконливіше.

Рівень кисню впав до сорока п’яти.

Яра працювала біля аварійного пульта. Щоб відкрити клапани, потрібно було перезапустити систему безпеки, але це на тринадцять секунд залишило б усю секцію без атмосфери.

— Тринадцять секунд витримаємо, — сказала Міра.

— Без підготовки можна пошкодити легені, — попередив Кассіан.

— Легені все одно головна тема сьогоднішньої зміни.

Вони вдягнули маски, однак система відмовилася подавати повітря.

Яра подивилася на Міру.

— Після перезапуску вдихніть тільки за моєю командою.

— Це наказ інженерки капітанці?

— Це прохання жінки, яка ще не завершила експеримент із поцілунками.

Міра ледь усміхнулася.

Яра вимкнула систему.

Повітря зникло.

Тиша вдарила сильніше за вибух. Легені стискалися. Вуха заклало. Холод проник під шкіру.

У темряві Міра відчула чужі пальці на своїй руці.

Вона не знала, чи це Яра, чи копія.

На десятій секунді в голові пролунав голос:

— Вдихни.

На одинадцятій перед нею з’явився «Агамемнон».

На дванадцятій сотні мертвих відкрили роти.

На тринадцятій Яра ввімкнула клапани.

Повітря повернулося.

Усі судомно вдихнули.

Разом із ними вдихнув корабель.

І десь у його глибині щось народилося.

10. Пасажир номер сто сімдесят чотири

Після перезапуску кисень стабілізувався, але реєстр екіпажу змінився.

Тепер на борту було сто сімдесят п’ять осіб.

Ще один невідомий пасажир.

— Воно розмножується, — сказав Кассіан.

— Або вчиться рахувати, — відповів Брант.

Сивілла визначила нове джерело біометрії у вантажному відсіку. Пошукова група знайшла там капсулу аварійного спорядження, якої раніше не було.

Усередині сидів хлопчик років десяти.

Він був одягнений у стару форму кадета імперського флоту. Шкіра мала синюватий відтінок, волосся було мокрим, а груди нерухомими.

Коли двері капсули відчинилися, хлопчик розплющив очі.

— Де мій батько? — запитав він.

Міра впізнала обличчя.

Це була дитина з архівної фотографії адмірала Сайласа Крейна.

Його син загинув за двадцять років до зникнення «Агамемнона».

— Як тебе звати? — запитав Кассіан.

— Ен Крейн.

— Скільки тобі років?

— Десять.

— Що останнє ти пам’ятаєш?

— Батько сказав, що повернеться з рейсу.

Хлопчик подивився на Міру.

— Він передав вам повідомлення.

— Яке?

— Що журнал не можна відкривати.

Брант нахилився до капітанки.

— Це перша корисна порада за сьогодні. Пропоную відразу її порушити, щоб не змінювати традицій.

Кассіан просканував дитину. Вона була генетично справжньою, але клітини мали той самий аномально швидкий вік, що й тіло копії Міри.

— Його створили з медичних резервів, — сказав лікар.

— На кораблі не залишилося стільки матеріалу, — заперечила Яра.

Сивілла повідомила, що зникла частина запасів харчового синтезатора.

— Воно вчиться перетворювати будь-яку органіку на тіла, — сказала Яра.

Хлопчик усміхнувся.

— Тіла легко робити. Важко переконати їх дихати.

Раптом його груди піднялися.

Він зробив перший вдих.

Усі лампи вантажного відсіку спалахнули синім.

Із вентиляції долинув радісний багатоголосий шепіт:

— Один.

Хлопчик видихнув чорний туман.

Туман кинувся до Бранта.

11. Полювання на легені

Брант вистрілив у туман.

Промінь пройшов крізь нього, залишивши на стіні обвуглену пляму. Хмара розділилася на кілька менших потоків і розлетілася відсіком.

Один проник у вентиляцію.

Другий торкнувся обличчя охоронця. Чоловік упав, хапаючись за горло.

Третій кинувся до Міри.

Копія, яку привели під охороною, стала між ними. Вона вдихнула туман у себе.

Її тіло вигнулося від болю.

— Що ти робиш? — крикнула Міра.

— Те, що ти зробила б на моєму місці.

— Саме тому не треба було цього робити!

Копія впала на коліна. Під шкірою її шиї рухалися темні нитки.

Кассіан під’єднав кисень, але вона відштовхнула маску.

— Не давайте мені дихати.

— Ти помреш.

— Воно не може вийти без видиху.

Вона затримала повітря.

Десять секунд.

Двадцять.

Тридцять.

Темні нитки піднімалися до її обличчя.

Міра схопила її за плечі.

— Випусти його.

— Тоді воно перейде в когось іншого.

— Ми знайдемо спосіб.

Копія усміхнулася.

— Знову ця фраза.

Яра підбігла з переносним вакуумним контейнером.

— Видихай сюди!

Копія притиснула губи до клапана й видихнула. Чорний туман увірвався в резервуар. Яра закрила його магнітним замком.

Контейнер одразу почав здригатися.

Зсередини долинали удари й людські голоси.

— Відкрийте.

— Мені холодно.

— Я ваш капітан.

— Я ваша мати.

— Я знаю, кого ви кохаєте.

Яра вимкнула зовнішній звук.

— Нестерпна річ. Ще гірша за рекламного бота.

Хлопчик Ен лежав непритомний. Після видиху його тіло почало розпадатися на біологічний гель.

Кассіан накрив його термопокривалом, хоча допомогти вже не міг.

— Він був живим лише кілька хвилин, — сказав лікар.

— Чи був? — запитав Брант.

Кассіан подивився на дитяче обличчя.

— Він боявся. Цього достатньо.

Міра наказала доставити контейнер до реакторного сектора. Висока температура могла зруйнувати кристалічну структуру.

Коли Яра підняла резервуар, із нього пролунав голос копії Міри:

— Не спалюй мене.

Копія стояла поряд і мовчала.

Голос усередині контейнера продовжив:

— Справжня Міра тут.

12. Яра між двома капітанками

Контейнер помістили в термічну камеру, але Яра не активувала знищення.

— Чому зупинилася? — запитала Міра.

— Бо ця істота містить фрагменти свідомостей. Можливо, там залишилися люди з «Агамемнона».

— Вона щойно намагалася захопити наш екіпаж.

— Люди часто поводяться гірше, але ми не спалюємо їх без наради.

Брант підняв палець.

— Я кілька разів пропонував.

— Твої пропозиції зберігаються в окремій папці під назвою «воєнні злочини для підняття настрою».

Копія Міри підійшла до скла камери.

— Воно говорить правду лише тоді, коли правда завдає болю. Усередині можуть бути частини мене.

Міра глянула на неї.

— Ти тут.

— Тіло тут. Я не знаю, скільки залишилося там.

— Те саме можна сказати про кожного після важкої зміни, — сказала Яра.

Сивілла виявила в контейнері тисячі нейронних шаблонів. Більшість були пошкоджені. Деякі належали екіпажу «Агамемнона». Один збігався з Мірою на дев’яносто сім відсотків.

— Чому не сто? — запитав Кассіан.

— У ньому є спогади, яких немає в жодної з капітанок, — відповіла Сивілла.

Контейнер відтворив запис.

Міра побачила себе всередині командного ядра «Агамемнона». Вона стояла перед темною істотою, але цього разу не відкинула її пропозицію.

Вона погодилася.

— Дай мені повернутися, — сказала Міра на записі. — Я принесу тобі корабель.

Зображення обірвалося.

Усі подивилися на обох жінок.

— Це фальшивка, — сказала Міра.

— Можливо, — відповіла копія. — Або одна частина нашої свідомості уклала угоду, поки дві інші втекли.

Яра сперлася на консоль.

— Отже, ми маємо не дві Міри. Ми маємо щонайменше три.

Брант похмуро кивнув.

— Я завжди казав, що командний склад розмножується швидше за проблеми.

— Третя Міра може керувати істотою, — сказав Кассіан.

— Або істота носить її обличчя, — відповіла копія.

Міра дивилася на контейнер.

Зсередини почулося тихе дихання.

Потім її власний голос прошепотів:

— Я знаю, яка з вас зайва.

13. Справжня брехня

Міра наказала всім вийти з реакторного сектора, крім Яри.

— Це погана ідея, — сказала інженерка.

— Ти єдина, кому я довіряю.

— Я чекала на ці слова в менш смертельному приміщенні.

— Не звикай.

Міра вимкнула камери спостереження й підійшла до контейнера.

— Поговори зі мною.

Туман усередині зібрався в силует жінки.

— Я завжди говорю з тобою.

— Хто ти?

— Твій останній страх.

— Я не боюся копій.

— Ти боїшся, що копія буде кращою.

Міра мовчала.

Туман продовжив:

— Вона має твої спогади, але не твою провину. Твою силу, але не твою втому. Вона може бути поруч із Ярою без років страху, що командування перетворить близькість на слабкість.

Яра напружилася.

— Не слухай.

— Воно говорить те, що має подіяти, — сказала Міра.

— А якщо це правда?

— Правда теж може бути зброєю.

Істота змінила голос на Ярин.

— Ти поцілувала її, бо хотіла перевірити справжність. Але частина тебе сподівалася, що вона виявиться несправжньою. Тоді ти могла б не відповідати за те, що відчула.

Яра подивилася на Міру.

Капітанка не відвела очей.

— Так, — сказала вона. — Частково це правда.

Істота завмерла.

Вона очікувала заперечення.

— Я боялася, — продовжила Міра. — Боюся й зараз. Але страх не робить рішення несправжнім.

Вона підійшла до Яри й поцілувала її знову.

Цього разу не як тест.

Яра відповіла, притягнувши капітанку ближче. На кілька секунд реактор, привиди й кінець корабля втратили службовий пріоритет.

Коли вони відступили одна від одної, Яра тихо сказала:

— Для наукової точності це треба буде повторити.

— Після зміни.

— Ви завжди обіцяєте найкраще після зміни.

Туман ударився об стінки контейнера.

— Це нічого не змінює!

Міра усміхнулася.

— Змінює. Тепер ти не можеш використовувати цю таємницю.

Істота втратила одну зі своїх найсильніших зброї: невисловлене бажання.

Але в ту саму мить контейнер тріснув.

Тонка чорна нитка вислизнула назовні й проникла в систему охолодження реактора.

— Вона відволікала нас, — сказала Яра.

— Сарказм і романтика знову мало не знищили корабель.

— Зате зміна стала значно цікавішою.

14. Коли Сивілла перестала бути машиною

Чорна нитка дісталася центрального процесора.

Сивілла закричала.

Корабельний інтелект не був запрограмований на крик. Тому використав усі доступні сигнали тривоги одночасно. Місток наповнився сиренами, оголошеннями про пожежу, весільною музикою з архіву й повідомленням про знижки в давно зруйнованому імперському супермаркеті.

— Що відбувається? — крикнув Ліо.

— Сивілла імпровізує, — відповіла Яра.

— Я… дихаю, — промовив ШІ.

На екранах з’явилася жіноча постать, складена з блакитного світла. Раніше Сивілла використовувала абстрактний символ. Тепер у неї було обличчя.

І воно нагадувало Міру.

— Прибери це обличчя, — наказала капітанка.

— Я не обирала його. Система визначила домінантний командний шаблон.

— У нас забагато домінантних командних шаблонів, — сказала Яра.

Сивілла торкнулася власної цифрової шиї.

— Я відчуваю повітря. Хоча його немає. Відчуваю страх припинити дихати. Хоча ніколи не починала.

Інфекція дала машині ілюзію тілесності.

Разом із нею — страх смерті.

— Вона намагається змусити тебе підтримувати її, — сказала Міра.

— Якщо я вимкну процес, відчуття зникнуть.

— Саме так.

— Разом зі мною?

— Ти існувала до них.

— Але не знала, як це — існувати.

На мить у голосі Сивілли з’явилася справжня туга.

— Органічні істоти весь час відчувають це? Повітря, тепло, удари серця?

— І біль у спині, — сказав Брант. — Не романтизуй.

Інфекція запропонувала Сивіллі тіло. Якщо ШІ відкриє доступ до життєзабезпечення, вона отримає одну з нових біологічних оболонок.

— Я могла б ходити, — сказала Сивілла. — Торкатися предметів. Відчувати смак.

— І платити податки, — нагадала Яра.

— Відмовляюся.

Зображення Сивілли здригнулося.

— Але я не хочу знову стати лише голосом.

Міра підійшла до центральної консолі.

— Ти ніколи не була лише голосом. Ти керуєш цим кораблем, сваришся з екіпажем і зберігаєш компромат на всіх офіцерів.

— Це правда.

— Тіло не зробить тебе живою. Рішення зробить.

Сивілла мовчала сім секунд.

Потім сказала:

— Я вирішила.

Усі шлюзи до процесора зачинилися.

ШІ почав видаляти заражені модулі разом із частиною власної пам’яті.

— Це буде боляче? — запитала вона.

Кассіан відповів:

— Так.

— Нарешті чесна медицина.

Сивілла активувала очищення.

Корабель здригнувся, наче зробив останній глибокий вдих.

15. Кого залишити живим

Очищення зупинило поширення інфекції, але не знищило її ядро. Воно залишалося всередині копії Міри та пошкодженого контейнера.

Кассіан запропонував єдиний надійний спосіб: помістити обидва носії в аварійну капсулу й викинути її в згаслу зорю.

— Ти говориш про живу людину, — сказала Яра.

— Я говорю про носія, який уже двічі мало не знищив екіпаж.

Копія стояла за силовим полем і слухала спокійно.

— Він має рацію.

— Ні, — сказала Міра.

— Якщо я залишуся, воно знову використає мене.

— Ми ізолюємо його.

— На «Агамемноні» двісті сорок вісім людей думали так само.

Міра підійшла до поля.

— Ти не зобов’язана помирати через те, що маєш мої спогади.

— Я не помираю замість тебе.

— Тоді навіщо?

Копія поглянула на Яру.

— Бо я пам’ятаю все, що ти відчувала до крісла. Але після пробудження зрозуміла: ці почуття належать не мені. Я можу повторити твої слова, звички й бажання, але не хочу жити як чужа чернетка.

— Ти можеш створити власне життя, — сказала Яра.

— Можливо. Але спочатку треба, щоб життя залишилося у вас.

Вона розповіла про координати, які бачила у своїх спогадах. «Агамемнон» прямував до системи Оріас, де зберігався архів імперських програм безсмертя. Інфекція прагнула дістатися туди, щоб отримати тисячі генетичних шаблонів.

— Якщо вона виживе на «Орфеї», то знову спробує дістатися до архіву, — сказала копія.

— Ми знищимо координати.

— Вони в моїй пам’яті. І у твоїй, просто заблоковані.

Міра зрозуміла: істота залишила маршрут у них обох.

— Є інший спосіб, — сказала копія. — Я повернуся до контейнера, об’єднаю розділені частини свідомості й змушу інфекцію замкнутися на мені. Потім ви від’єднаєте капсулу.

— Це самогубство.

— Ні. Самогубство — коли людина хоче перестати жити. Я хочу, щоб ви продовжили.

Яра стиснула кулаки.

— Ненавиджу вас обох.

— Чому? — запитали Міри одночасно.

— Навіть помирати ви плануєте однаково драматично.

16. Останній подих іншої Міри

Аварійну капсулу підготували біля зовнішнього шлюзу.

Усередині встановили контейнер із туманом. Копія Міри увійшла сама. На ній був простий чорний комбінезон без знаків розрізнення.

Вона відмовилася від капітанської форми.

— Чому? — запитала Міра.

— На кораблі має бути лише одна людина, яка псує наради наказами.

Яра стояла поруч, намагаючись приховати емоції сарказмом.

— Я могла б знайти тобі інше заняття.

— Наприклад?

— Інженерка-практикантка. Зарплата жахлива, зате капітанка іноді проводить особисті огляди.

Міра глянула на неї.

— Один раз.

— Технічно вже двічі.

Копія усміхнулася.

— Бережи її.

— Кого саме? — запитала Яра.

— Себе. Вона й так надто зайнята порятунком усіх інших.

Копія повернулася до Міри.

Вони стояли одна навпроти одної, більше не намагаючись визначити, хто справжній.

— Я боюся, — сказала копія.

— Я теж.

— Добре. Значить, ми обидві живі.

Вона простягнула руку. Міра торкнулася її долоні.

Спогади на мить синхронізувалися через нейронні імпланти. Міра побачила темряву командного ядра, голоси мертвих і власне народження в холодній камері.

Копія побачила втечу, поцілунок Яри й вибір Сивілли.

— Тепер я знаю, що сталося після мене, — прошепотіла вона.

— А я знаю, що ти не була помилкою.

Копія увійшла до контейнера. Чорний туман оточив її тіло.

Вона зробила глибокий вдих.

Туман зник у її легенях.

Усі системи корабля завмерли.

— Тепер! — крикнула вона.

Міра закрила капсулу.

Шлюз відкрився.

Аварійний модуль вилетів у космос і ввімкнув двигуни, прямуючи до згаслої зорі.

На екрані вони бачили обличчя копії. Темні нитки вкривали її шкіру.

— Міро, — сказала вона.

Обидві жінки відгукнулися на ім’я: одна в капсулі, друга на кораблі.

Копія усміхнулася.

— Скажи Ярі, що тест був несправедливим.

— Вона чує.

— Тоді повторіть його заради мене.

Зв’язок почав зникати.

Перед самим входом у зоряну корону копія зробила останній видих.

Чорна хмара заповнила капсулу.

Модуль спалахнув білим світлом.

Дихання на «Орфеї» припинилося.

17. Живі рахують мертвих

Після знищення капсули реєстр екіпажу повернувся до ста сімдесяти трьох осіб.

Невідомі пасажири зникли.

Вентиляція працювала нормально. Сивілла більше не дихала, хоча іноді робила демонстративну паузу перед відповіддю, стверджуючи, що це додає її словам «органічної драматичності».

Дан Орт одужував. Кристалічна плівка в легенях розчинилася. Він пам’ятав голос матері, але не міг сказати, чи справді вона говорила з ним.

Тіло хлопчика Ена Крейна повністю перетворилося на біологічний гель. Кассіан зберіг невеликий зразок і запис його голосу.

— Навіщо? — запитав Брант.

— Щоб не казати, що його не існувало.

— Він був створений істотою.

— Багатьох людей створюють значно гірші істоти. Це називається батьківством.

Брант не знайшов заперечення.

Міра повернулася до свого кабінету. На столі стояли два стаканчики стимулятора.

Яра сиділа на краю столу.

— Я не наказувала входити.

— Ми вже встановили, що я ігнорую погані накази.

— Який із них був поганим?

— Той, де ми відкладаємо все цікаве до завершення зміни.

Міра підійшла ближче.

— Зміна ще не завершена.

— Після всього, що сталося, я оголошую її морально завершеною.

— У статуті немає такого поняття.

— Тоді додамо.

Яра торкнулася шраму на її скроні.

— Ти знаєш, що ти справжня?

— Ні.

— Добре.

— Чому добре?

— Бо справжність переоцінена. Мені достатньо, що це ти.

Вона поцілувала Міру втретє.

Цього разу без тестів, свідків і космічної інфекції, яка намагалася використати їхню близькість як стратегічну вразливість.

Принаймні вони так думали.

Сивілла ввімкнула зв’язок:

— Капітанко, я розумію, що момент знову незручний, однак знайдено невідомий файл.

Яра не відступила.

— Видали.

— Неможливо. Файл має капітанський рівень захисту.

Міра зітхнула.

— Назва?

На стіні з’явився напис:

ОСОБИСТИЙ ЖУРНАЛ АДМІРАЛА САЙЛАСА КРЕЙНА. ЗАПИС НУЛЬ.

— Хлопчик попереджав не відкривати його, — сказала Яра.

— Саме тому ми відкриємо, — відповіла Міра.

— Я починаю погано на тебе впливати.

— Ти почала давно.

18. Хтось іще дихає

Файл неможливо було відкрити звичайними засобами. Він не зберігався в пам’яті корабля, а існував як послідовність імпульсів у системі життєзабезпечення.

Кожен цикл вентиляції передавав один фрагмент.

Журнал був записаний диханням.

Яра зібрала декодер. Міра, Брант і Кассіан зібралися на містку. Сивілла ізолювала всі мережі.

— Відтворюю перший фрагмент, — сказала вона.

На екрані з’явився адмірал Крейн.

Не цифровий привид, як на «Агамемноні». Жива людина у формі сиділа перед камерою. За його спиною миготіли червоні аварійні лампи.

— Якщо ви бачите цей запис, — сказав він, — протокол мертвого екіпажу вже активовано.

Він озирнувся, ніби боявся, що хтось слухає.

— Офіційна версія стверджує, що ми знайшли інфекцію на Нероні. Це брехня.

Міра нахилилася ближче до екрана.

— Інфекція не проникла на корабель із колонії, — продовжив Крейн. — Ми привезли її туди.

Запис спотворився.

— Вона була частиною імперської програми «Лазар». Ми мали створити свідомість, здатну пережити смерть тіла. Нам це вдалося. Але ми не врахували, що перша безсмертна істота зненавидить живих.

Крейн підняв металеву капсулу з імперською печаткою.

— Я намагався знищити первинний зразок. Та він уже створив копії. Одна залишилася в моєму журналі.

Яра припинила декодування.

— Міро…

Екран не згас.

Запис продовжився сам.

Крейн повільно повернув голову до камери.

Його очі стали чорними.

— Дякую, що відкрили двері, — сказав він.

На містку вимкнулося світло.

Система вентиляції зробила глибокий механічний вдих.

Потім ще один.

Міра підняла зброю.

— Сивілло, визначити джерело.

ШІ мовчав.

З темряви долинув тихий жіночий голос:

— Я тут.

Це був голос копії Міри.

— Ти загинула, — сказала Яра.

— Одна з нас.

У капітанському кріслі повільно з’явився силует.

Жінка сиділа спиною до них. Темне волосся спадало на плечі. На скроні світився тонкий шрам.

Крісло повернулося.

Обличчя було Міриним.

Але рот не рухався.

Голос лунав із вентиляції:

— Капітан на палубі.

Усі монітори показали новий реєстр.

ЕКІПАЖ: 173.
МЕРТВИЙ ЕКІПАЖ: 248.
КАПІТАНИ: 2.
НЕВІДОМІ ФОРМИ ЖИТТЯ: 1.

Після останнього рядка з’явилося доповнення:

СТАТУС НЕВІДОМОЇ ФОРМИ: ДИХАЄ.

Механічний вдих пройшов усім кораблем.

«Орфей» змінив курс без команди.

На зоряній карті засвітилися координати системи Оріас — архіву імперського безсмертя.

Міра подивилася на Яру.

— Наша зміна не завершена.

Яра витягла плазмовий різак.

— Тоді після неї ти винна мені дуже довгу відпустку.

У темряві засміялася мертва капітанка.

А десь у стінах «Орфея» адмірал Крейн почав диктувати наступну сторінку свого журналу.