Частина Х. Наказ вижити

До Ареса-Нуль вели двері, яких не було на жодній карті.

Це саме по собі нікого вже не дивувало.

Після кількох днів на Марсі Селена Рук починала підозрювати, що офіційні карти планети створювалися не для навігації, а для психологічної підтримки громадян. Вони показували міста, дороги, шахти й військові бази, створюючи приємне відчуття, ніби держава приблизно знає, що відбувається під її ногами.

Насправді під столицею ховалися армії.

Під арміями — лабораторії.

Під лабораторіями — старіші армії.

А під усім цим лежав Арес-Нуль, про який навіть більшість генералів не знала, бо людство давно відкрило фундаментальний закон бюрократії: якщо секрет достатньо страшний, найкраще заховати його під іншим секретом і видати обом різні бюджети.

Група спускалася вантажним ліфтом уже двадцять сім хвилин.

Стіни шахти пропливали за прозорими бронепанелями. Спочатку бетон. Потім базальт. Далі старі колоніальні конструкції. Ще нижче з’явилися металеві кільця, вкриті символами, яких Селена не бачила навіть в архівах родини Рук.

Ліфт продовжував падати в серце Марса.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294?c=5090408