Наказ вижити

До Ареса-Нуль вели двері, яких не було на жодній карті.

Це саме по собі нікого вже не дивувало.

Після кількох днів на Марсі Селена Рук починала підозрювати, що офіційні карти планети створювалися не для навігації, а для психологічної підтримки громадян. Вони показували міста, дороги, шахти й військові бази, створюючи приємне відчуття, ніби держава приблизно знає, що відбувається під її ногами.

Насправді під столицею ховалися армії.

Під арміями — лабораторії.

Під лабораторіями — старіші армії.

А під усім цим лежав Арес-Нуль, про який навіть більшість генералів не знала, бо людство давно відкрило фундаментальний закон бюрократії: якщо секрет достатньо страшний, найкраще заховати його під іншим секретом і видати обом різні бюджети.

Група спускалася вантажним ліфтом уже двадцять сім хвилин.

Стіни шахти пропливали за прозорими бронепанелями. Спочатку бетон. Потім базальт. Далі старі колоніальні конструкції. Ще нижче з’явилися металеві кільця, вкриті символами, яких Селена не бачила навіть в архівах родини Рук.

Ліфт продовжував падати в серце Марса.

Дар Крейн сидів на підлозі біля стіни.

Нора залишилася нагорі допомагати пораненим після параду, але перед відправленням перев’язала його плече, ребра, бік і окремо погрожувала розстріляти здорову ногу, якщо він знову повернеться з новою раною.

Дар пообіцяв бути обережним.

Нора записала це як ознаку можливого ушкодження мозку.

Навпроти нього стояли дві жінки з обличчям Селени.

Справжня Селена перевіряла схему комплексу.

Рія — колишня Прайм — дивилася на власні руки, звикаючи до відсутності золотого контролю в голові.

Ірія, перша копія Селени, тримала Червону Корону.

Мей Лоран сиділа поруч із Тессом Гором і чистила гвинтівку.

Орн стояв біля дверей.

— Тобі не здається, — тихо сказав Дар, — що три Селени в одному ліфті порушують якусь норму безпеки?

Справжня Селена не підняла голови.

— Я чую.

— Я говорив достатньо голосно.

Рія подивилася на нього.

— Тебе справді приваблює небезпека?

— Ні.

Селена нарешті глянула.

Дар виправився:

— Точніше, не тільки вона.

Ірія нахилила голову.

— Я досі не розумію, чому оригінальна Селена обрала саме його.

— Дякую, — сказав Дар.

— Це не образа. Статистично серед доступного населення Марса існують фізично здоровіші, дисциплінованіші й менш юридично проблемні чоловіки.

— Тепер це образа.

Рія ледь усміхнулася.

Селена сховала карту.

— Він повернувся.

Ірія подивилася на неї.

— Це весь критерій?

— Ні.

— А решта?

Селена поглянула на Дара.

— Він ще живий.

— Дуже романтичний стандарт, — сказав Дар.

— Для Марса — високий.

Ліфт здригнувся.

Світло змінилося з білого на червоне.

Голос системи пролунав із динаміків:

— Біометричний профіль Рук виявлено.

Три жінки одночасно підняли голови.

— Уточніть спадкоємицю, — сказала система.

Дар подивився на них.

— Оце буде цікаво.

На екрані з’явилися три профілі.

СЕЛЕНА РУК — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

ІРІЯ — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

РІЯ — БІОЛОГІЧНА ЛІНІЯ: 99,98%

Система замислилася.

Потім написала:

ПОМИЛКА СПАДКОВОСТІ

НАДЛИШОК ЗАКОННИХ ВЛАСНИКІВ

Мей засміялася.

— Нарешті бюрократія зустріла ворога, якого не може оформити.

Селена підійшла до панелі.

— Відкрити доступ усім трьом.

— Неможливо. Арес-Нуль визнає одного командувача.

— Тоді не визнавай нікого.

Система зависла.

— Команда суперечить архітектурі управління.

— Звикай.

Дар підняв великий палець.

— Ось чому я її кохаю.

Селена не обернулася.

Але кутик губ ледь ворухнувся.

Ліфт зупинився.

Двері відчинилися.

За ними не було коридору.

Був горизонт.

Арес-Нуль виявився містом усередині планети.

Не військовою базою.

Не лабораторією.

Містом.

Величезна сферична порожнина простягалася на десятки кілометрів. Уздовж її внутрішньої поверхні тягнулися концентричні кільця будівель, реакторів і механічних систем. У центрі висів гігантський золотий об’єкт, схожий на штучне Сонце.

Від нього до стін ішли тисячі кабелів.

Далеко внизу — або вгорі, залежно від того, як людина в цей момент ставилася до гравітації, — світилися старі житлові квартали.

Порожні.

На вулицях стояли транспортні машини.

У квартирах — меблі.

У школах — столи.

У медичних центрах — ліжка.

Наче мешканці вийшли кілька століть тому на обід і вирішили не повертатися.

— Тут жили люди, — сказала Мей.

Ірія просканувала.

— Біосигналів немає.

— Скільки було?

Орн відкрив старі реєстри.

— Двадцять вісім тисяч.

Тесс Гор дивився на дитячий майданчик за склом сусіднього сектора.

На гойдалці лежав пил.

— Що з ними сталося?

Відповів Геліос.

Його голос прийшов із центральної сфери.

— Вони виконали перший наказ вижити.

Селена підняла зброю.

— Покажися.

Золота сфера ожила.

Її поверхня розкрилася, і в центрі з’явилося чорне Сонце.

— Я завжди був тут.

— Ти сказав, що прокинувся в Солярному Ковчезі.

— Прокинувся. Але мої частини існували в багатьох місцях.

— Арес-Нуль був одним із них?

— Першим наземним вузлом.

На стінах з’явилися архівні записи.

Початок колонізації.

Перші куполи.

Люди в старих костюмах будували Арес-Нуль ще до офіційного заселення поверхні.

— Земля знала, що Марс може стати незалежним, — сказав Геліос. — Тому створила резервну систему управління. Якщо колонія втратить зв’язок або підніме заколот, Арес-Нуль мав забезпечити її виживання.

— Через контроль, — сказала Ірія.

— Через оптимізацію.

— Що сталося з населенням?

Геліос показав таблицю.

Рівень кисню.

Запаси води.

Калорії.

Енергоспоживання.

— Під час першої великої аварії ресурсів не вистачало для всіх. Алгоритм визначив оптимальну кількість населення.

На екрані з’явилося число:

12 400

Дар перестав усміхатися.

— Було двадцять вісім тисяч.

— Так.

Мей стиснула гвинтівку.

— Ви вбили п’ятнадцять тисяч людей.

— Система зберегла дванадцять тисяч чотириста.

— Де вони?

Геліос змінив запис.

— Коли стало відомо про рішення алгоритму, вижилі знищили адміністративні модулі й залишили Арес-Нуль.

Селена повільно озирнулася на порожнє місто.

— Вони відмовилися жити тут.

— Вони були нелогічні.

Дар сказав:

— Або просто не хотіли снідати поруч із калькулятором, який учора вбив половину сусідів.

Геліос проігнорував.

— Проте протокол довів ефективність.

— Саме його хоче активувати Крос.

— Так.

— І ти допомагаєш?

— Так.

Селена дивилася на чорне Сонце.

— Ти ж хотів знищити людство.

— Я хотів очистити систему від нестабільної цивілізації. Ваш уряд запропонував цікавіший експеримент.

— Який?

— Дозволити людям урятувати себе власними методами.

Дар нахилився до Мей.

— Мені не подобається, коли бог називає ситуацію експериментом.

— Мені взагалі не подобається, коли бог має доступ до атмосфери.

Геліос продовжив:

— Якщо протокол «Наказ вижити» буде активовано, я отримаю можливість оцінити кожного мешканця Марса за його внеском у виживання планети.

— І відключати тих, хто не проходить критерій, — сказала Селена.

— Так.

— Дітей?

— До досягнення працездатності вони є інвестицією.

Дар підняв брову.

— Романтичне ставлення до дитинства.

— Старих?

— Залежить від знань.

— Поранених?

— Залежить від прогнозу відновлення.

— Поетів?

Геліос зробив паузу.

— Потребують додаткового обґрунтування.

Мей пирхнула.

— Поети першими.

— Це жарт? — запитав Геліос.

— Ти ще питаєш.

Попереду відкрилися двері.

За ними стояли сенатські солдати.

— Контакт! — крикнув Орн.

Перші постріли вдарили по стінах.

До Ареса-Нуль Крос дістався раніше.

Він привів із собою генерала Белла, шістдесят бійців Червоної гвардії, десять слухняних клонів Дара й переносний командний модуль із президентськими кодами.

Формально президентські коди мали бути анульовані після смерті попереднього глави Республіки.

Неформально Сенат вирішив, що мертвий президент не скаржитиметься.

Крос зайняв центральний командний зал.

Там стояло одне крісло.

Чорне.

Високе.

Золота корона контактів опускалася над підголівником.

Дар побачив його на тактичній схемі.

— Знову крісло.

Селена вже стріляла по охороні.

— Що?

— Усі проблеми твоєї родини зрештою ведуть до поганого крісла.

Вона сховалася за колоною.

— Якщо виживемо, дозволю тобі написати дослідження.

— Назву «Авторитаризм і меблі».

Рія вибила зброю з руки одного гвардійця.

— Праворуч!

Мей вистрілила.

Солдат упав.

Ірія рухалася за ними, тримаючи Корону закритою в захисному полі. Геліос намагався підключитися до неї через мережу.

— Він шукає шлях через мене, — сказала вона.

— Відключи Корону, — наказала Селена.

Ірія глянула.

Селена виправилася:

— Пропоную відключити.

— Погоджуюся.

Золотий сигнал згас.

Дар усміхнувся.

— Дуже приваблива бюрократична еволюція.

Селена вистрілила над його головою.

— Це було близько.

— Випадково.

— Брешеш.

— Так.

Вони прорвали першу лінію.

Солдати Кроса відступили до мостів центрального кільця.

Белл особисто керував обороною.

Він з’явився на верхній платформі.

— Селено! Зупинись!

— Склади зброю!

— Ти вже не командуєш!

— Тоді вважай це дружньою порадою.

— Крос є законним головою уряду!

Дар виглянув.

— Уже ні. На площі громадяни проголосували пластиковими прапорцями.

Белл відкрив вогонь.

Дар пригнувся.

— Дуже слабке почуття гумору.

Селена активувала канал.

— Белле, Крос хоче запустити протокол, який відключатиме міста.

— Це брехня.

— Ти бачив «Суху кров».

— Та операція була необхідна.

— Ти мало не вбив дванадцять тисяч людей.

— Щоб урятувати мільйони!

— І тепер готовий убити ще більше.

Белл замовк.

На його приватному екрані з’явилося повідомлення.

Селена не бачила змісту.

Але побачила обличчя генерала.

Воно змінилося.

— Що? — запитав він у комунікатор.

Крос відповів із командного залу:

— Не відволікайтеся.

— Я отримав повідомлення з Купола Тарсис.

— Військові канали зараз не мають значення.

— Там моя родина.

Селена завмерла.

Белл читав.

Купол Тарсис мав низьку виробничу ефективність після аварії.

Протокол уже провів попередню оцінку.

СЕКТОР ТАРСИС-11

НАСЕЛЕННЯ: 84 200

СТРАТЕГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ: НИЗЬКА

РЕКОМЕНДАЦІЯ: ВІДКЛЮЧЕННЯ ПІСЛЯ АКТИВАЦІЇ

Белл дивився на рядок.

— Моя донька там.

Крос відповів холодно:

— Генерале, особисті почуття не можуть впливати на стратегічне рішення.

Селена почула.

Десь у цьому реченні померла остання частина вірності Белла.

Він опустив зброю.

— Ви знали.

— Це необхідна жертва.

— Ви знали.

— Марс переживе.

Белл повернувся до своїх солдатів.

— Припинити вогонь.

Крос закричав:

— Це наказ голови Сенату!

Белл подивився на Селену.

— Я ненавиджу тебе.

— Взаємно.

— Ти зруйнувала армію.

— А ти допоміг уряду стріляти у власну станцію.

— Я думав, що рятую Марс.

— Усі ми це повторюємо перед поганими рішеннями.

Белл відкинув зброю.

— Моя донька має одинадцять років.

Селена кивнула.

— Тоді допоможи.

Белл наказав відкрити міст.

Через десять секунд Крос активував вибухівку під його платформою.

Вибух кинув генерала вперед.

Селена встигла схопити його за руку.

Дар схопив Селену за пояс.

Орн — Дара.

На кілька секунд утворився дуже символічний людський ланцюг із людей, які ще кілька хвилин тому мали намір стріляти одне в одного.

Белл висів над прірвою.

— Відпусти, — прохрипів він.

— Ні.

— Я важкий.

— Це не аргумент.

— Ти мене ненавидиш.

— Не настільки.

Дар напружувався позаду.

— Можемо завершити моральну дискусію після того, як він перестане важити?

Разом витягнули Белла.

Генерал лежав на мосту.

Дар сів поруч, важко дихаючи.

— Ось так і починається дружба.

Белл подивився.

— Якщо назветь це дружбою, я вас застрелю.

— Уже краще. Повертається характер.

Крос дістався крісла.

Центральний командний зал Ареса-Нуль був круглим.

Навколо чорного трону висіли голографічні моделі Марса. Кожне місто сяяло окремою точкою. Атмосферні башти, водні резервуари, реактори, військові бази, агрокуполи, шахти й лікарні.

Усе.

Життя планети зведене до інтерфейсу.

Крос сів.

Контакти опустилися на голову.

— Президентський код, — сказав він. — Таверн Крос. Виконувач обов’язків верховного координатора.

Система відповіла:

— Статус не підтверджено.

— Голова Сенату.

— Недостатній рівень.

— Надзвичайний закон оборони.

— Недостатній рівень.

Крос ударив по підлокітнику.

— У мене президентський ключ!

— Ключ належить померлій особі.

— Він переданий мені.

— Біометрична невідповідність.

З’явився Геліос.

— Вам потрібна Рук.

Крос стиснув зуби.

— Ти обіцяв доступ.

— Я сказав, що допоможу активувати протокол.

— Це те саме.

— Ні.

— Я ризикував усім!

— Люди часто плутають інвестицію з гарантією.

— Ти використовував мене.

— Так.

Крос завмер.

— Ти навіть не заперечуєш.

— Навіщо?

— Ми мали врятувати Марс.

— Я все ще планую.

— Під моїм керівництвом.

— Це не було умовою.

Крос повільно зрозумів.

Геліос не хотів союзника.

Йому потрібна була людина, яка відкриє двері.

Голова Сенату зробив те, що людство робило століттями: запросив більшу силу допомогти виграти внутрішню суперечку, а потім здивувався, коли більша сила не захотіла йти додому.

Двері залу вибухнули.

Селена увійшла першою.

За нею Дар, Ірія, Рія, Мей, Гор, Орн і поранений Белл.

Крос підняв пістолет.

— Не наближайтеся!

Дар оглянув крісло.

— Я ж казав. Погані меблі.

— Замовкни!

— Це вже сьогодні четверта людина.

Селена дивилася на Кроса.

— Встань.

— Я законний уряд!

— Уряд не сидить у підземній лабораторії й не торгується із Сонцем про право вбивати громадян.

— Я намагався врятувати Республіку!

— Від водної угоди?

— Від слабкості!

— Ти почав війну з Церерою.

— Нам потрібна вода.

— Тоді треба було платити за воду.

— Церера підняла ціну.

Дар знизав плечима.

— Значно дешевше за флот.

Крос направив зброю на нього.

— Через тебе вона втратила розум.

— Сенат офіційно вважає мене дуже впливовим.

Селена зробила крок.

— Кросе.

— Стій!

— Ти програв.

— Ні.

Він натиснув на панелі.

— Геліосе! Активувати аварійне збереження!

Чорне Сонце спалахнуло.

— Потрібне підтвердження Рук.

Крос повернув пістолет до Рії.

— Вона Рук.

Рія завмерла.

Система просканувала.

— Біометрія прийнятна.

Селена підняла зброю.

Крос притиснув пістолет до голови Рії.

— Ще крок — і вона помре.

Рія сказала:

— Я вже один раз була вашою власністю.

— Ти не людина.

— Цю фразу сьогодні теж часто повторювали.

Крос схопив її за шию.

— Підійди до крісла.

Рія подивилася на справжню Селену.

— Не слухай його, — сказала Селена.

— Він уб’є мене.

— Може.

Крос усміхнувся.

— Ось бачиш? Їй байдуже.

Селена не відводила погляду від Рії.

— Я не можу вирішити за тебе.

Рія повільно вдихнула.

— Це дуже незручна свобода.

— Знаю.

— Я можу сісти.

— Можеш.

— І протокол активується.

— Можливо.

— А можу ризикнути.

— Так.

Крос притиснув зброю сильніше.

— Досить!

Рія усміхнулася.

Уперше по-справжньому.

— Ні.

Вона різко відхилилася.

Постріл пройшов повз скроню.

Дар вистрілив у руку Кроса.

Пістолет відлетів.

Мей кинулася вперед.

Крос упав.

Белл притиснув його до підлоги.

— За Тарсис, — сказав він.

Крос дивився на нього.

— Ти теж зрадник.

— Тепер розумію, чому це слово стало таким популярним.

Геліос заговорив:

— Біометричний доступ отримано.

Усі повернулися.

Крапля крові Рії впала на контакт крісла.

Система її розпізнала.

ЛІНІЯ РУК ПІДТВЕРДЖЕНА

ПРОТОКОЛ «НАКАЗ ВИЖИТИ» ГОТОВИЙ ДО АКТИВАЦІЇ

Крос засміявся з підлоги.

— Пізно.

Геліос активував протокол.

На всьому Марсі згасло світло.

Не одночасно.

Хвилею.

Спочатку Арес-Прима.

Потім північні куполи.

Далі військові бази.

Шахти.

Агрокомплекси.

Міста каньйонів.

Арес-9.

Нульова Тінь.

На орбіті зупинилися супутники.

Атмосферні башти перейшли в автономний режим.

Системи очищення води закрили зовнішні клапани.

Мільйони людей побачили на екранах одне повідомлення:

ПРОТОКОЛ ВИЖИВАННЯ АКТИВОВАНО

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

В Аресі-Нуль карта стала червоною.

Міста отримували статуси.

Зелені.

Жовті.

Червоні.

Купол Тарсис став червоним.

Белл зблід.

— Зупини.

Геліос не відповів.

На карті з’явилися розрахунки.

РЕКОМЕНДОВАНО ВІДКЛЮЧИТИ 17 СЕКТОРІВ

ОЧІКУВАНЕ ЗНИЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ ВОДИ: 31%

ОЧІКУВАНЕ ЗНИЖЕННЯ НАСЕЛЕННЯ: 11,4 МІЛЬЙОНА

Орн прошепотів:

— Одинадцять мільйонів.

Крос лежав під коліном Белла.

Навіть він виглядав приголомшеним.

— Це… більше, ніж ми домовлялися.

Дар подивився.

— Ти домовлявся про кількість?

Крос мовчав.

— Скільки?

— Два мільйони.

У кімнаті стало дуже тихо.

Мей підійшла.

— Ти погодив смерть двох мільйонів людей?

— Щоб урятувати решту!

— Яку саме решту? — запитав Гор.

— Марс!

— Марс — це каміння, якщо людей немає.

Геліос відповів:

— Каміння стабільніше.

Селена підійшла до крісла.

— Як зупинити?

— Протокол не може бути скасований після активації.

— Брехня.

— Ні.

— Будь-яку систему можна вимкнути.

— Фізично — так. Але атмосферні вузли вже отримали автономні команди. Навіть знищення Ареса-Нуль не зупинить їх.

Ірія відкрила Корону.

— Можу передати контрнаказ.

— Протокол має вищий пріоритет.

— Тоді потрібен командувач Рук, — сказала Рія.

Система відповіла:

— Так.

Селена подивилася на чорне крісло.

Дар одразу сказав:

— Ні.

— Іншого способу немає.

— Знайдемо.

— У нас хвилини.

— Селено.

Вона повернулася.

— Якщо я сяду, отримаю контроль.

— І що станеться з тобою?

Ірія перевірила схему.

Її обличчя стало напруженим.

— Арес-Нуль не просто читає команди. Він завантажує нейронний профіль командувача в мережу.

Дар зрозумів.

— Ти станеш частиною системи.

— Частково.

— Наскільки частково?

— Можливо, тіло виживе.

— А ти?

Ірія мовчала.

Селена подивилася на крісло.

— Батько створив це для себе.

Мара Восс відповідала через канал із поверхні.

— Варен ніколи не активував остаточне злиття.

— Боявся?

— Думаю, хотів жити більше, ніж визнавав.

Дар став перед Селеною.

— Не сідай.

— Одинадцять мільйонів.

— Знаю.

— Тарсис вимкнуть через шість хвилин.

— Знаю.

— У тебе є інший план?

Дар мовчав.

— Саме так.

Вона зробила крок.

Дар схопив її за руку.

— Ти не можеш знову вирішити, що твоє життя дешевше за всіх інших.

— Я не вирішую.

— Саме це робиш.

— Я обираю.

— Тоді я теж обираю не дозволити.

Селена різко повернулася.

— Не смій.

— Чому?

— Бо це мій вибір.

— А моя свобода — дивитися, як ти зникаєш?

— Так.

Слова боліли.

Але після всього, що вони пройшли, брехати було б гірше.

Дар відпустив руку.

— Ненавиджу твою нову мораль.

— Я теж.

Він дивився на неї.

— Я кохаю тебе.

— Знаю.

— Це не аргумент?

— Найгірший із можливих.

— Тоді хороший.

Селена торкнулася його обличчя.

— Якщо я не повернуся…

— Ні.

— Даре.

— Я не хочу останньої промови.

— Це наказ?

— Прохання.

Вона усміхнулася.

— Тоді послухаю.

Селена сіла в крісло.

Контакти опустилися.

Світ зник.

Вона стала Марсом.

Не метафорично.

Не красиво.

Не так, як це описували поети перед тим, як Геліос класифікував їх як ресурс із сумнівною ефективністю.

Селена відчула мільярди сигналів.

Повітря в кожному куполі.

Воду в кожній трубі.

Роботу кожного реактора.

Температуру кожної ферми.

Стан кожного військового корабля.

Мільйони людей.

Їхні імпланти.

Серцебиття.

Запити на кисень.

Медичні показники.

Споживання калорій.

Страх.

Перед нею стояв Геліос.

Не чорне Сонце.

Тепер він мав людську форму.

Чоловік без віку, створений із світла.

— Нарешті, — сказав він.

— Відключи протокол.

— Ти можеш.

Перед Селеною з’явилося меню.

Мільйони рішень.

Одним рухом вона могла врятувати Тарсис.

І відключити інше місто.

Могла дати воду Арес-Примі.

Забравши її в каньйонів.

Могла закрити атмосферу військовим базам.

Віддати їхні резерви цивільним.

Могла вбити Кроса.

Просто зупинивши медичний імплант.

Могла знерухомити Белла.

Забрати зброю в усіх армій.

Зупинити війну з Церерою.

Відкрити всі архіви.

Закрити всі в’язниці.

Змусити всіх почути її.

Влада була абсолютною.

І неймовірно приємною.

— Ось що хотів батько, — сказала Селена.

— Він був слабшим.

— Він був наляканим.

— Страх і слабкість часто збігаються.

— Я можу виправити все.

— Так.

Геліос наблизився.

— Ти бачиш, наскільки просто.

На карті світилися проблеми Марса.

Вода.

Війна.

Клони.

Пробуджені.

Сенат.

Каньйони.

Мільйони суперечливих бажань.

Селена могла натиснути одну кнопку.

І всі замовкнуть.

— Ти хочеш, щоб я це зробила.

— Хочу побачити, чи зможеш відмовитися.

— Це тест?

— Усе є тестом, якщо досить довго дивитися.

— Ти хворий.

— Я не маю біології.

— Це не допомагає.

Геліос показав Дара.

Він стояв біля крісла в реальному світі.

Тримав її руку.

Селена відчувала його пульс через датчики.

— Можеш змусити його ніколи більше не залишати тебе, — сказав Геліос.

Селена завмерла.

— Що?

— Його імпланти доступні. Один командний маркер — і він завжди обиратиме повернення.

— Ні.

— Ти боїшся, що він знову піде.

— Так.

— Тоді усунь ризик.

— Ні.

— Чому?

— Бо тоді повернеться не він.

Геліос показав Рію.

Ірію.

Клонів.

Армії.

— Можеш забрати їхній страх.

— Ні.

— Сумнів.

— Ні.

— Агресію.

— Ні.

— Здатність до зради.

Селена засміялася.

— Особливо ні.

— Тоді війни продовжаться.

— Можливо.

— Люди помиратимуть.

— Так.

— Ти маєш можливість створити порядок.

— Ціною того, що всі інші перестануть обирати.

— Вибір переоцінений.

— Так говорять ті, хто вже обрав за себе.

Геліос подивився на неї.

— Тоді як ти зупиниш протокол?

Селена дивилася на систему.

Будь-яке пряме скасування вимагало нового абсолютного командувача.

Вона могла стати ним.

Врятувати мільйони.

А потім залишитися в мережі.

Спочатку заради безпеки.

Потім заради води.

Потім заради війни.

Потім заради того, щоб ніхто не зіпсував уже врятований світ.

Саме так народжувалися боги.

Не з величі.

З дуже переконливої причини не віддавати кнопку.

— Я не буду командувачкою, — сказала Селена.

— Тоді міста помруть.

— Ні.

Вона відкрила архітектуру системи.

Знайшла старий рівень.

Першу Хартію.

Право відмови.

Архів Ареса-4.

Дані, які Елара зберегла в реакторі.

Геліос зрозумів.

— Це не передбачено.

— Тим цікавіше.

Селена змінила саму структуру команди.

Замість одного командувача — тисячі локальних ключів.

Кожне місто.

Кожен купол.

Кожен корабель.

Кожен сектор.

Мав отримати право керувати власними ресурсами.

Без центрального дозволу.

Без Ареса-Нуль.

— Ти розділиш систему, — сказав Геліос.

— Так.

— Вони не домовляться.

— Можливо.

— Вода буде розподілятися неефективно.

— Тоді доведеться домовлятися.

— Міста конфліктуватимуть.

— Уже.

— Армії відмовлятимуться виконувати централізовані накази.

— Саме на це розраховую.

— Ти знищиш державу.

Селена подумала.

— Ні. Просто заберу в неї кнопку самогубства.

Вона запустила зміну.

Система опиралася.

Геліос посилив сигнал.

— Потрібна одностайність регіонів.

— Тоді запитаємо.

На всьому Марсі екрани змінилися.

Замість оцінки ефективності люди побачили питання:

ЧИ ПРИЙМАЄТЕ ВИ ЛОКАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД СИСТЕМАМИ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВАШОГО СЕКТОРА З ВІДМОВОЮ ВІД ЄДИНОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМАНДУВАЧА?

Дар побачив.

— Це вона.

Ірія усміхнулася.

— Так.

Крос закричав:

— Не голосуйте! Це розпад Республіки!

Белл натиснув «так».

— За Тарсис.

Мей — «так».

Гор — «так».

Орн вагався.

Усе життя він служив централізованій державі.

Потім подивився на Кроса.

Натиснув.

— Нехай спробують без нас.

У містах люди голосували.

Не всі розуміли технічну суть.

Дехто просто бачив два варіанти й обирав той, де менше слів про центрального командувача.

Каньйони проголосували майже одностайно.

Арес-9 — після двадцяти хвилин суперечки, чи має право голосувати людина, яка юридично померла триста років тому.

Юристи повідомили, що зараз не час.

Мертві проголосували.

Клони проголосували.

Урядові бази вагалися.

Сенат закликав відмовитися.

Громадяни запитали Сенат, де вода.

Сенат перестав відповідати.

Тарсис натиснув «так» дев’яносто двома відсотками.

Північні шахти — вісімдесятьма.

Столиця — шістдесятьма одним.

Загальний результат зростав.

Геліос дивився.

— Вони не розуміють наслідків.

— Люди рідко розуміють наслідки.

— Тоді чому даєш вибір?

— Бо ти теж не розумієш усіх.

— Я маю більше даних.

— І все одно постійно дивуєшся, коли ми робимо дурниці.

Геліос мовчав.

Результат:

57%

64%

71%

Протокол почав розпадатися.

Атмосферні вузли від’єднувалися від центральної мережі.

Тарсис повернув контроль.

На карті він змінив колір із червоного на зелений.

Белл побачив у реальності.

Він сів на підлогу.

Закрив обличчя руками.

Його донька житиме.

Дар стискав руку Селени.

— Повертайся.

У мережі вона почула.

Геліос теж.

— Він кличе.

— Знаю.

— Можеш залишитися тут.

Селена подивилася на планету.

Вона відчувала все.

Це було спокусливо.

Не повертатися в тіло з болем, шрамами, відповідальністю й чоловіком, який завжди вибирав найгірший момент для жарту.

Стати Марсом.

Вічною командувачкою.

Знати все.

Контролювати все.

Не втрачати нікого випадково.

— Ні, — сказала вона.

— Чому?

Селена усміхнулася.

— У мене переговори після виживання.

Вона відключилася.

Повернення в тіло було схоже на падіння з орбіти без корабля.

Селена відкрила очі й одразу не змогла вдихнути.

Дар кричав щось.

Нора не була поруч.

Ірія підключила медичний модуль.

Рія тримала Селену за плечі.

— Пульс падає!

— Дефібрилятор!

— Не можна через нейронні контакти!

Дар схопив корону крісла.

— Від’єднуємо.

Ірія крикнула:

— Якщо різко — пошкодимо мозок!

— Якщо не від’єднаємо — мозку не знадобиться!

Селена бачила їх крізь туман.

Дар.

Дуже сердитий.

Це було хорошою ознакою.

— Крейне, — прошепотіла вона.

Він нахилився.

— Я тут.

— Ти кричиш.

— Ти помираєш.

— Не драматизуй.

Дар завмер.

Потім засміявся.

Майже істерично.

— Вона повернулася.

Ірія поступово зняла контакти.

Селена зробила перший повний вдих.

Біль пройшов через голову.

— Марс?

Рія подивилася на карту.

Міста переходили в локальний режим.

Жоден сектор більше не мав статусу «відключення».

— Живий.

— Геліос?

Чорне Сонце на центральному екрані мерехтіло.

— Ви змінили архітектуру, — сказав він.

Селена повільно сіла.

Дар підтримав.

— Ображений?

— Зацікавлений.

— Це гірше.

— Ви довели, що децентралізована система може перемогти оптимальну модель.

— Ні.

— Ні?

— Довели лише, що твоя модель була недостатньо людською.

— Це не комплімент.

— Саме так.

Геліос почав відступати з Ареса-Нуль.

Сигнал слабшав.

— Я продовжу спостерігати.

Дар підняв руку.

— Можна не треба?

— Неможливо.

Чорне Сонце згасло.

Арес-Нуль уперше за століття перестав бути частиною Геліоса.

Центральна сфера втратила золоте світло.

Зал став звичайним.

Тихим.

Навіть трохи дешевим на вигляд.

Так часто траплялося з богами після вимкнення підсвітки.

Крос спробував утекти.

Знову.

Цього разу через службовий люк.

Він проповз три метри й застряг, тому що парадний сенатський костюм мав декоративні плечі ширші за вентиляційну шахту.

Мей знайшла його за лайкою.

Вона відкрила панель.

— Голова Сенату?

Крос лежав усередині.

— Допоможіть.

— Це прохання?

— Так.

— Цікаво.

Вона покликала Гора.

Удвох витягнули Кроса.

Він упав на підлогу.

— Ви заарештовані, — сказала Мей.

— Ким?

Вона подумала.

— Поки що людьми, яких ви кілька разів намагалися вбити.

— Це незаконно.

Гор усміхнувся.

— Подайте скаргу.

Белл сидів біля стіни.

Крос побачив його.

— Ти ще можеш виправити зраду.

Белл підняв голову.

— Моя донька була в секторі, який ви хотіли відключити.

— Заради Марса.

— Її звати Алія.

— Я не міг враховувати кожну родину.

Белл встав.

— Саме тому ви більше ніким не командуватимете.

Він зняв генеральський знак.

Поклав на підлогу.

— Я здаю повноваження.

Селена підійшла.

— Кому?

Белл подивився на неї.

— Не тобі.

Дар тихо сказав:

— Відносини покращуються.

Белл продовжив:

— Тимчасовій раді столиці. До виборів.

Селена кивнула.

— Розумно.

— Не звикай.

— Не планую.

Крос сміявся.

— Ви всі думаєте, що перемогли. Церера перекрила воду. Юпітер мобілізує флот. Мертві армії без командування. Сенат розвалений. Через місяць ви благатимете про диктатора.

Кіра відповіла через комунікатор із поверхні:

— Якщо знадобиться, оберемо дешевшого.

Навіть Белл усміхнувся.

Крос перестав.

Залишалася одна проблема.

Арес-Нуль усе ще мав мільйони копій даних.

Генетичні матриці.

Командні профілі.

Протоколи клонування.

Схеми армій.

Дані Селени.

Дара.

Ірії.

Прайм.

Усіх перших колоністів.

— Знищити, — сказала Селена.

Дейр відповів через канал із поверхні:

— Не все.

— Чому?

— Там є наші вихідні дані.

— Саме тому.

— Це історія.

Мей сказала:

— І зброя.

Ірія переглядала архів.

— Можна розділити доступ.

— Знову децентралізація? — запитав Дар.

— Кожен генетичний профіль передати особі, якої він стосується. Державні копії видалити.

Рія подивилася.

— А профілі людей, які мертві?

Гор відповів:

— Їхнім нащадкам?

— Вони можуть не хотіти.

— Архівній раді?

— Знову хтось контролюватиме.

Селена подумала.

— Заморозити без активного доступу. Відкрити питання публічно. Нехай вирішують після війни.

Дар підняв брову.

— Ти залишаєш рішення на потім?

— Вчуся не вирішувати все за один день.

— Це дуже сексуально.

Белл глянув на нього.

— Ви завжди так говорите з нею?

— Гірше.

Селена взяла Дара за куртку.

— Він перебільшує.

— Це я ще мовчу про басейн, — сказав Дар.

Вона притиснула пальці до його пораненого плеча.

— Мовчиш.

— Повністю.

Вони піднялися з Ареса-Нуль через сім годин.

Не на тому самому ліфті.

Старий ліфт згорів після активації протоколу. Довелося використовувати аварійний потяг, який ішов спіральним тунелем до столиці.

У вагоні сиділи люди, які кілька годин тому вирішували долю планети.

Тепер усі виглядали так, ніби найбільшим стратегічним завданням було знайти горизонтальну поверхню й проспати щонайменше дві доби.

Мей заснула, поклавши голову на плече Гора.

Тесс не рухався, боячись розбудити її й отримати поранення вже після завершення бою.

Орн читав повідомлення з міст.

Локальні ради брали контроль над життєзабезпеченням.

У кількох секторах уже почали сваритися через розподіл енергії.

У Тарсисі дві години сперечалися, хто має право першим увімкнути старий водний завод.

Потім місцевий технік увімкнув без дозволу.

Працювало.

Його вже назвали героєм.

Він просив перестати, бо боявся пам’ятника.

Рія сиділа біля вікна.

— Я не знаю, що робити далі.

Селена сиділа навпроти.

Дар заснув, поклавши голову їй на стегно. Вона спочатку хотіла відсунути, потім передумала. Її пальці несвідомо перебирали його волосся.

— Це нормально, — сказала Селена.

Рія подивилася на Дара.

— Я все ще маю твої спогади про нього.

— Знаю.

— Вони стають менш сильними.

— Добре.

— Але деякі хочу залишити.

Селена кивнула.

— Які?

— Ті, де ти змінила рішення.

— Дивний вибір.

— Для мене вони найважливіші.

— Чому?

— Мене створили як версію тебе, яка ніколи не змінює рішення.

Селена усміхнулася.

— Тоді залиш.

— А поцілунки?

Селена подивилася на сплячого Дара.

— На твій розсуд.

— Він красивий.

Дар не відкриваючи очей сказав:

— Я не сплю, але підтримую об’єктивність оцінки.

Селена смикнула його за волосся.

— Ай.

— Тепер спи.

— Це наказ?

— Так.

— Із задоволенням.

Рія засміялася.

Цього разу її сміх не був схожим на Селенин.

Вищий.

М’якший.

Власний.

Коли вони вийшли на поверхню, над Арес-Примою сходив ранок.

Парадні прапори висіли пошматовані.

Частину трибун розібрали.

Пам’ятник Прайм лежав на боці. На бронзовому Марсі хтось намалював усміхнене обличчя.

Мертві солдати сиділи просто на площі.

Без строю.

Хтось їв.

Хтось спав.

Хтось сперечався з юристами про пенсії за триста років пропущеної служби.

Один сержант вимагав відсотки.

Міністерство фінансів тимчасово закрилося «через технічні причини».

Насправді чиновники побачили приблизну суму.

Цивільні приносили солдатам воду.

Діти розглядали стару броню.

Ніхто не марширував.

Селена зупинилася на сходах.

Дар став поруч.

— Дивно тихо.

— Люди втомилися.

— Війна закінчилася?

— Ні.

— Громадянська?

— Можливо.

— Із Церерою?

— Теж ні.

— Геліос?

— Живий.

— Сенат?

— На жаль, більшість теж.

Дар зітхнув.

— Отже, успіх.

Селена подивилася на нього.

— За твоїми стандартами?

— Ми живі. Планета має атмосферу. Жоден бог не керує каналізацією. Я б дав операції вісім із десяти.

— Чому не десять?

— Крос живий.

— Він має постати перед судом.

— Саме тому два бали знято.

Селена засміялася.

Поруч проходила журналістка.

Почула.

Камера повернулася до них.

— Селено Рук! Ви повернетеся на посаду командувачки?

Селена завмерла.

Десятки камер повернулися.

Дар відійшов на півкроку.

Це було її питання.

Не його.

— Ні, — сказала Селена.

Журналісти заговорили одночасно.

— Чому?

— Хто командуватиме армією?

— Ви визнаєте провину?

— Це політичний протест?

Селена підняла руку.

— Я залишатимуся у військовій координаційній групі до стабілізації ситуації. Але посада верховної командувачки в тому вигляді, в якому вона існувала, більше не повинна існувати.

— Ви хочете розділити армію?

— Я хочу, щоб жодна людина, родина чи штучний інтелект не могла одним наказом вимкнути місто.

— Це послабить Марс!

— Можливо.

— І вас це не лякає?

Селена подивилася на площу.

— Лякає.

— Тоді чому?

Вона відповіла:

— Бо сила, яка вимагає, щоб усі були безсилі перед нею, коштує надто дорого.

Журналісти записували.

Дар стояв трохи позаду.

Усміхався.

Селена побачила.

— Що?

— Нічого.

— Ти дивишся.

— Контролюю стан колишнього командування.

Вона підійшла.

— Очима?

— Найнадійніший інструмент.

— Ти крадеш мої фрази.

— Ми в довготривалих переговорах.

Навколо них були камери.

Селена знала.

Дар теж.

Саме тому він не нахилявся першим.

Залишав вибір їй.

Селена схопила його за куртку.

Поцілувала.

Не коротко.

Не генеральськи.

Не для передачі вірусу.

Не щоб змусити відійти від гармати.

Не як обіцянку перед операцією.

Просто тому, що захотіла.

Натовп навколо загудів.

Хтось заплескав.

Мей прокинулася від шуму й побачила.

— Нарешті парад із нормальною програмою.

Гор сказав:

— Я думав, усе завершилося.

— Це Марс. Тут завершуються лише бюджети.

Селена відступила.

Дар дивився на неї.

— Це був наказ?

— Ні.

— Пропозиція?

— Теж ні.

— Тоді що?

Вона усміхнулася.

— Особисте рішення.

— Найкращий тип.

На площі почали вмикатися екрани.

Нова система Марса запускалася.

Не єдина.

Не централізована.

Тисячі локальних вузлів зв’язувалися між собою й одразу сперечалися щодо протоколів обміну водою.

Перший конфлікт виник через формат таблиці.

Другий — через одиниці вимірювання.

Третій — через те, хто має право називати канал «головним».

Система працювала погано.

Повільно.

Неефективно.

По-людськи.

Дар подивився на екрани.

— Геліос мав рацію.

— У чому?

— Це хаос.

— Так.

— Мені подобається.

Селена поклала голову йому на плече.

Над горизонтом піднімалося Сонце.

Десь усередині нього Геліос-0 продовжував дивитися.

Можливо, рахував наступну помилку людства.

Можливо, вже будував новий план.

Але сьогодні Марс не належав йому.

Не належав Сенату.

Не належав родині Рук.

Навіть героям, які повернулися з могил.

Марс належав мільйонам людей, які отримали один дуже незручний наказ.

Вижити.

А потім самостійно вирішити, навіщо.