Частина V. Клони перших колоністів

Коли флот Селени Рук наблизився до Ареса-4, комплекс уже транслював державний гімн, якого ніхто на Марсі не чув майже три століття.

Мелодія була урочистою, грізною й підозріло довгою. Вона починалася з низьких ударів барабанів, продовжувалася хором про людську волю, перемогу над пустелею та право першопрохідців називати своїм усе, на що вони першими встигли поставити антену, а завершувалася двохвилинним оркестровим фіналом, написаним, очевидно, для того, щоб ворог устиг здатися від нудьги.

Дар Крейн сидів у кріслі другого пілота десантного корабля й слухав уже третє повторення.

— Це зброя, — сказав він.

— Гімн Центральної марсіанської адміністрації, — відповіла бортова система.

— Я не про юридичну класифікацію.

Селена стояла перед оглядовим екраном. За прозорою бронею кабіни простягалася червона пустеля, розсічена чорними каньйонами. Пилова буря залишила по собі мідне небо, крізь яке пробивалося бліде сонячне світло. Далеко попереду з поверхні підіймалися башти Ареса-4.

На відміну від Ареса-9, цей комплекс не ховався.

Він прокидався демонстративно.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294?c=5086090