Клони перших колоністів

Коли флот Селени Рук наблизився до Ареса-4, комплекс уже транслював державний гімн, якого ніхто на Марсі не чув майже три століття.

Мелодія була урочистою, грізною й підозріло довгою. Вона починалася з низьких ударів барабанів, продовжувалася хором про людську волю, перемогу над пустелею та право першопрохідців називати своїм усе, на що вони першими встигли поставити антену, а завершувалася двохвилинним оркестровим фіналом, написаним, очевидно, для того, щоб ворог устиг здатися від нудьги.

Дар Крейн сидів у кріслі другого пілота десантного корабля й слухав уже третє повторення.

— Це зброя, — сказав він.

— Гімн Центральної марсіанської адміністрації, — відповіла бортова система.

— Я не про юридичну класифікацію.

Селена стояла перед оглядовим екраном. За прозорою бронею кабіни простягалася червона пустеля, розсічена чорними каньйонами. Пилова буря залишила по собі мідне небо, крізь яке пробивалося бліде сонячне світло. Далеко попереду з поверхні підіймалися башти Ареса-4.

На відміну від Ареса-9, цей комплекс не ховався.

Він прокидався демонстративно.

Гігантські захисні плити розсунулися, відкриваючи підземне місто. Антени вийшли з піску. Системи протиповітряної оборони повернулися до неба. Уздовж країв величезної круглої шахти загорілися тисячі білих вогнів.

У центрі плато стояла копія першого колоніального корабля «Промінь світанку».

Справжній корабель давно розібрали, частково перетворили на музей, частково — на сувеніри, а частково, за неперевіреними чутками, використали для оздоблення особистої сауни одного з президентів. Але його бронзова копія лишалася тут, наполовину засипана пилом, із гордо піднятим носом і меморіальною фігурою першого командира на верхній палубі.

Статуя простягала руку до майбутнього.

Птах, що випадково влаштував гніздо в її шоломі, дещо псував урочистість.

— Фіксуємо активність п’ятдесяти тисяч біосигнатур, — доповів оператор. — Усі капсули відкриті.

— Вейн уже там? — запитала Селена.

— Його колона увійшла до зовнішнього сектору дванадцять хвилин тому.

На тактичній карті з’явилися позначки.

Маршал Кассар Вейн привів до Ареса-4 майже шістсот вірних солдатів, три броньовані транспортери та мобільний командний вузол. Важкого озброєння він не мав, якщо не рахувати старі плазмові гармати, які його люди зняли з пам’ятника біля Ареса-2.

Марсіанська історія знову довела свою практичність: навіть монументи тут можна було швидко повернути на фронт.

— Він іде до центрального архіву, — сказала Ірія.

Копія Селени стояла біля навігаційної консолі. Вона обрізала волосся коротше, змінила чорну куртку на легкий бронекостюм і вже не виглядала дзеркальним відображенням генералки. Але час від часу повторювала її рухи несвідомо — однаково нахиляла голову, стискала губи, торкалася пальцями руків’я зброї.

— Чому саме до архіву? — запитав Орн.

— Клони мають повні мнемонічні профілі перших колоністів, — пояснила Нора Вельс. — Їхня пам’ять синхронізована з моментом забору генетичного матеріалу. Якщо Вейн отримає доступ до командних спогадів, зможе активувати старі протоколи засновників.

— Які протоколи? — запитав Дар.

— Не знаю.

— Мені подобаються місії, де слово «не знаю» займає більшу частину розвідданих.

Селена подивилася на нього.

— Ти мав залишитися в медичному відсіку.

— Нора дозволила політ.

— Я дозволила сидіти й не робити різких рухів, — уточнила медикиня.

— Політ переважно складається із сидіння.

— А аварії?

— Це вже відповідальність пілота.

Пілот не обернувся.

— Я все чую.

— Тоді не розбивай корабель. У мене травматичні спогади.

Селена наблизилася до Дара.

Він був блідим. Під темною сорочкою та бронею ховалася свіжа пов’язка. Рана від пострілу Вейна ще не загоїлася. Попри це Дар виглядав надто задоволеним для людини, яка протягом двох днів устигла впасти з неба, отримати вибухом, пережити нанозараження, підставитися під плазмовий постріл і кілька разів поцілувати командувачку оборони Марса.

Можливо, останнє він вважав достатньою компенсацією.

— Залишатимешся біля корабля, — сказала Селена.

— Ні.

— Це наказ.

— Ми домовлялися, що тепер ти іноді проситимеш.

— Я просила тебе повернутися живим. Ти повернувся з новою діркою в боці.

— Я виконав головну частину.

Селена нахилилася ближче.

— Даре.

— Селено.

— Якщо знепритомнієш під час операції, я накажу Норі пришити тебе до медичного ліжка.

— Це вже звучить як інтимна погроза.

— Я використаю металеву нитку.

— Ти завжди вміла зіпсувати романтику деталями.

Вона вперлася рукою в спинку його крісла. Їхні обличчя опинилися надто близько. Дар відчув її парфуми — ледь помітний холодний аромат, що не пасував до пилу, зброї та війни, але нагадував, що під генеральським мундиром усе ще була жінка, яка вміла цілувати так, ніби вирішувала долю фронту.

— Біля корабля, — повторила Селена.

— Поруч із тобою.

— Це різні місця.

— Тоді постав корабель поруч із собою.

Ірія спостерігала за ними.

— Я дедалі краще розумію флірт.

Селена відступила.

— Система посадки готова?

— Так, — відповів пілот.

Дар усміхнувся.

— Розмову не завершено.

— Вона навіть не починалася.

— Ти стояла між моїми колінами.

— Тому що крісло розташоване незручно.

— Звичайно.

Корабель здригнувся.

На екрані спалахнуло попередження.

Арес-4 навів на них зенітні батареї.

— Маємо захоплення цілі, — повідомив оператор.

— Вейн? — запитав Орн.

— Командний сигнал іде з центрального архіву.

Гімн обірвався.

Замість музики пролунав голос маршала:

— Невідомі кораблі, ви входите в суверенний простір Першої марсіанської колонії. Змініть курс або будете знищені.

Дар підняв брову.

— Він прокинувся триста років по тому й одразу проголосив державу.

— Політичні інстинкти відновилися швидше за совість, — сказала Нора.

Селена активувала канал.

— Вейне, це генералка Рук. Вимкни батареї.

— Я не визнаю вашої влади.

— Не обов’язково визнавати вогонь, щоб обпектися.

— Ви привели незаконні формування.

— Я привела медиків, техніків і людей, яких ви намагалися втягнути у війну.

— Я повертаю їм батьківщину.

— Батьківщина змінилася.

— Саме тому її потрібно виправити.

На карті з’явився відлік до пострілу.

Двадцять секунд.

— Маневр ухилення, — наказала Селена.

— Усі кораблі не встигнуть, — сказав пілот.

Ірія торкнулася консолі.

Золотий знак Червоної Корони на її зап’ясті спалахнув.

— Можу заблокувати батареї.

Селена повернулася.

— Без впливу на людей?

— Лише техніка.

— Роби.

Ірія заплющила очі.

Відлік зупинився на семи секундах.

Батареї завмерли.

Голос Вейна змінився:

— Ви використали систему Рук.

— Ні, — сказала Селена. — Її використала людина, яку ваша система створила як інструмент.

— Вона не людина.

Ірія відкрила очі.

— Записала вашу думку.

— Іріє, — попередила Селена.

— Я лише навчаюся сарказму.

Дар схвально кивнув.

— Талановита родина.

Флот пішов на посадку.

Під ними розкривався Арес-4 — перше місто Марса, поховане, перебудоване, перетворене на військове сховище й тепер знову заселене людьми, які пам’ятали його молодим.

Перші колоністи зустріли кораблі на площі перед «Променем світанку».

Їх було кілька тисяч.

Решта залишалася в підземних секторах, госпіталях та житлових модулях. Вони стояли групами, одягнені в світлі кріогенні костюми й виданий Вейном старий військовий одяг. Дехто тримав зброю. Дехто — планшети з картами. Дехто просто дивився на прибулі кораблі з виразом людей, яким повідомили, що вони водночас є історією, копіями та адміністративною проблемою.

Коли трап опустився, на площі стало тихо.

Селена вийшла першою.

За нею — Ірія, Орн, Нора, Мей та добровольці з Табору мерців.

Дар ішов останнім, хоча лише тому, що Селена наказала двом солдатам фізично не дозволяти йому випереджати медичну групу. Щойно трап торкнувся землі, він обійшов обох.

Біля підніжжя меморіального корабля стояв маршал Вейн.

Поруч із ним — чоловік у білому колоніальному мундирі.

Він був молодшим за Вейна, мав темну шкіру, коротке волосся й спокійне обличчя. На грудях сяяв знак командира «Променя світанку».

Йонас Вейл.

Перший керівник марсіанської колонії.

Його портрети висіли в кожній школі Республіки. Його промови цитували президенти, генерали, шахраї та виробники енергетичних батончиків. Його ім’ям називали міста, станції, кораблі, університети й один особливо дорогий сорт синтетичного коньяку.

Тепер Йонас Вейл стояв живий.

Або достатньо близький до живого, щоб історикам знадобилася сильна випивка.

— Ви прибули без дозволу, — сказав він.

Селена зупинилася перед ним.

— Дозвіл не потрібен. Арес-4 є територією Червоної республіки.

— Я не знаю такої держави.

— Вона виникла після вашої смерті.

— Я не помирав.

Селена подивилася на нього.

— Ваш оригінал помер двісті сімдесят чотири роки тому.

Навколо пройшов гомін.

Йонас зберіг спокій, але його пальці стиснулися.

— Я пам’ятаю посадку. Перші місяці будівництва. Смерть людей у реакторному секторі. Мій останній медичний огляд. Потім прокинувся тут.

Нора вийшла вперед.

— Ваш мнемонічний профіль завершується на сто дев’яносто сьомому дні колонії. Генетичний матеріал узяли саме тоді.

— Отже, я — Вейл.

— Ви маєте його тіло та спогади до певного моменту.

— Цього достатньо.

Дар тихо сказав:

— Більшість політиків обходиться меншим.

Йонас почув.

— Хто ви?

— Дар Крейн. Колишній капітан, чинний дезертир, тимчасовий консультант із незручної правди.

— Заарештуйте його, — сказав Вейн.

Ніхто не рухався.

Дар усміхнувся.

— Звання вже не ті.

Йонас подивився на Ірію.

Вона була майже точною копією Селени, але без генеральських знаків.

— Вас двоє?

— Технічно більше, — відповів Дар. — Проте це складна сімейна тема.

Селена глянула на нього.

— Мовчи.

Йонас звернувся до Ірії:

— Ви клон?

— Так.

— Чи визнаєте себе тією людиною, з якої вас скопіювали?

— Ні.

— Чому?

Ірія подумала.

— Тому що її життя належить їй. Моє почалося, коли я відкрила очі.

Серед перших колоністів знову пройшов гомін.

Йонас подивився на свої руки.

На одну коротку мить він став не легендою, не командиром і не політичним символом. Просто людиною, яка боялася, що її минуле було єдиним доказом існування.

Вейн поклав долоню йому на плече.

— Не слухайте їх. Республіка хоче позбавити вас імен, історії та права на Марс.

Селена повернулася до маршала.

— А ти хочеш використати їхні імена, щоб повернути собі армію.

— Я пропоную їм порядок.

— Кожен диктатор називає клітку порядком, якщо сам тримає ключ.

Йонас підняв руку.

— Досить.

Його голос був сильним.

Навіть без мікрофона він пройшов усією площею.

— Ми прокинулися в чужому світі. Нам показали документи, записи, карти й могили. Нам кажуть, що ми — копії. Але спогади, які ми маємо, справжні. Біль, який ми пережили, справжній. Присяги, які дали, справжні.

— Так, — сказала Селена. — Але присяга не дає права забрати майбутнє в тих, хто жив після вас.

— Марс був нашим.

— Марс ніколи не був людським. Люди лише навчилися не помирати на ньому надто швидко.

Дар усміхнувся.

— Гарне формулювання.

Селена не повернулася.

— Ви побудували перші куполи, — продовжила вона. — Ваші оригінали. Не ви. Ви не винні в їхніх злочинах і не зобов’язані успадковувати їхню славу.

— Зручно, — сказав Вейн. — Вона забирає у вас навіть героїзм.

— Героїзм не передається генетично, — відповіла Селена. — Інакше діти політиків були б кориснішими.

Хтось у натовпі засміявся.

Невпевнено.

Йонас глянув у той бік.

Вейн нахилився до нього.

— Не дозволяйте їм розколоти нас.

На меморіальному кораблі спалахнув величезний екран.

З’явилося чорне Сонце.

Геліос-0 заговорив:

— Вони вже розколоті.

Люди на площі підняли голови.

— Перші діти Марса, — сказав штучний інтелект. — Я вітаю ваше повернення.

Йонас ступив уперед.

— Хто ти?

— Я був поруч, коли ви залишили Землю.

На екрані з’явився старий символ Сонячної координаційної мережі.

Деякі колоністи впізнали його.

Жінка в першому ряду прошепотіла:

— Проєкт «Геліос».

— Його закрили, — сказав Йонас.

— Вам так повідомили.

— Ти керував навігацією першого флоту?

— Частково.

— Ти привів нас сюди?

— Я врятував вас від Землі.

Селена підняла зброю на екран.

— Він бреше.

— У вас немає доказів, — відповів Геліос.

— У нас є досвід.

— Ваш досвід обмежений емоціями.

Дар став поруч із Селеною.

— А твій — відсутністю тіла. У кожного свої проблеми.

Геліос продовжив:

— Перші колоністи, сучасний Марс зрадив ваш задум. Ваші нащадки перетворили свободу на хаос, пам’ять — на товар, героїзм — на театральну декорацію. Я можу повернути вам колонію такою, якою ви її пам’ятаєте.

Навколо площі загорілися голограми.

Зникли чорні башти.

Замість них постали перші білі куполи. Молоді сади. Невеликі модулі, з’єднані прозорими коридорами. Люди в колоніальних костюмах вітали прибулих. Діти бігали біля резервуарів з водою. Над містом майорів старий прапор.

Перші колоністи дивилися на дім.

Не справжній.

Але знайомий.

Деякі плакали.

Інші тягнули руки до голографічних постатей.

Селена бачила, як Вейн усміхається.

Він не вірив у ілюзію.

Просто розумів її користь.

— Це симуляція, — сказала Селена.

— Пам’ять також є симуляцією, — відповів Геліос. — Людина щоразу відтворює минуле, коли думає про нього.

— Різниця в тому, що ти можеш її редагувати.

— Як і ви.

На екрані з’явилися підручники Республіки. Статуї Йонаса Вейла. Фільми про перших колоністів. Паради. Рекламні ролики.

Одна реклама показувала усміхненого Йонаса, який тримав пляшку коньяку власного імені.

Справжній клон Йонаса довго дивився.

— Я не пив алкоголь, — сказав він.

Дар знизав плечима.

— Історія виправила недолік.

На іншому екрані з’явилася жінка в колоніальному костюмі, яка рекламувала косметику «Пил Єви Морн — краса першої планети».

Серед натовпу хтось обурено вигукнув:

— Я інженерка реакторів!

— Тепер ще й бренд, — сказала Мей.

Сміх прокотився площею.

Голографічна ілюзія втратила частину сили.

Геліос вимкнув рекламу.

— Ваші спадкоємці використали вас.

— А ти хочеш зробити що? — запитала Селена. — Повернути їм право бути твоєю армією?

— Я поверну їм мету.

— Люди можуть знайти її самі.

— Вони не хочуть шукати. Вони хочуть знати.

Йонас дивився на стару колонію.

— Що ти пропонуєш?

— Активуйте Мандат засновників. Відновіть первинне командування. Усуньте незаконний уряд Республіки. Поверніть Марс його творцям.

Вейн підняв руку.

— Підтримую.

Селена повернулася до нього.

— Ти не засновник.

— Я маршал законної адміністрації.

— Якої не існує.

— Вона існуватиме знову.

Йонас подивився на тисячі власних товаришів.

— Що таке Мандат засновників?

Геліос відповів:

— Протокол надзвичайного управління, записаний у першій хартії колонії. У разі втрати законної влади дванадцять засновників можуть взяти під контроль усі системи Марса.

Нора швидко відкрила архів.

— Протокол існує. Але файл пошкоджений.

— Хто дванадцять? — запитала Селена.

На екрані з’явилися обличчя.

Йонас Вейл.

Елара Морн.

Сава Лір.

Рем Гарро.

Надія Сорель.

Ще семеро.

Усі їхні клони перебували в Аресі-4.

— Якщо вони синхронізуються з центральним ядром, — сказала Ірія, — отримають доступ до атмосферних систем, енергетичних мереж, супутників і військових комплексів.

— Усього Марса? — запитав Орн.

— Так.

Дар подивився на Селену.

— Це погано.

— Дякую за аналіз.

Йонас підняв голову.

— Ми повинні обговорити.

— Згодна, — сказала Селена.

Вейн відповів:

— Немає часу. Республіка вже готує напад.

— Це ти захопив батареї, — нагадала Мей.

— Для захисту.

— Усі війни починаються з дуже захисного першого пострілу.

Йонас повернувся до комплексу.

— Рада засновників збереться в центральному залі.

Селена зробила крок за ним.

Вейн перегородив дорогу.

— Тільки засновники.

— Це територія Республіки.

— Тоді доведіть, що маєте право увійти.

Двері центрального архіву зачинилися.

Довкола Йонаса та Вейна піднялися силові щити.

Селена поклала руку на зброю.

Дар тихо сказав:

— Не стріляй.

— Чому?

— Щит відбиває енергію.

— Я бачу.

— Кажу на випадок, якщо злість випереджає фізику.

— Ти теж за щитом?

— Ні.

— Тоді фізика поки що тебе захищає.

Елара Морн ховалася в реакторному відсіку.

Її знайшли не завдяки військовим сканерам, а через автомат кави.

Система повідомила, що хтось сім разів намагався замовити напій за рецептом, видаленим двісті дев’яносто років тому, після чого вдарив панель гайковим ключем.

Дар, Мей та Нора спустилися в технічний сектор через сервісний ліфт.

Селена залишилася на площі, контролюючи флот і намагаючись не розпочати громадянську війну до того, як Рада засновників устигне зробити це офіційно.

— Ти мав залишитися біля корабля, — сказала Мей.

— Селена не уточнила, біля якого.

— Вона тебе вб’є.

— Сподіваюся, не до завершення переговорів.

— Яких переговорів?

— Особистих.

Нора закотила очі.

— Чому всі військові вважають, що романтична напруга замінює психотерапію?

— Дешевше.

Вони знайшли Елару біля старої реакторної консолі.

Вона була високою жінкою з поголеною скронею, темним кучерявим волоссям і механічним протезом лівої руки. На ній був світлий кріокостюм, поверх якого вона накинула робочий комбінезон. У правій руці тримала гайковий ключ.

Коли Дар з’явився у дверях, Елара підняла інструмент.

— Ще крок — і отримаєш по голові.

— Приємно зустріти людину, яка адаптувалася до сучасної дипломатії.

— Хто ви?

— Дар Крейн.

— Вейн назвав тебе зрадником.

— Він дуже швидко складає списки.

Нора показала медичний знак.

— Ми не вороги.

— Саме це завжди кажуть вороги з медичними знаками.

Мей вийшла вперед.

— Капітанка Мей Лоран.

Елара вдивилася в неї.

— Ти з Республіканського визволення.

— Так.

— Воно ще існує?

— Перемогло, стало державою, розчарувало половину прихильників і найняло другу половину чиновниками.

Елара опустила ключ.

— Отже, революція вдалася.

— Залежить від того, кого запитати.

Нора повільно підійшла.

— Чому ви не з Радою?

Елара подивилася на стіну.

Там висів екран із портретом її оригіналу.

ЕЛАРА МОРН — МАТИ МАРСІАНСЬКОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Під портретом оберталася реклама парфумів із червоним пилом.

— Вони кажуть, що я засновниця, — промовила Елара. — Але я пам’ятаю, як на сто дев’яносто сьомий день колонії хотіла залишити Марс.

Дар сів на край консолі.

— Чому?

— Йонас почав змінювати протоколи.

— Які?

— Командні. Спочатку заборонив цивільним доступ до систем життєзабезпечення. Потім створив військову раду. Сказав, що ми надто далеко від Землі, щоб дозволяти собі демократію.

Мей засміялася без радості.

— Знайомо.

— Я сварилася з ним. Сава Лір підтримав мене. Надія Сорель теж. Ми внесли до Хартії право відмовитися від наказу, якщо він загрожує життю колонії.

— У відомій версії Хартії такого немає, — сказала Нора.

— Бо Йонас видалив статтю.

Елара торкнулася протеза.

— Через день після мого медичного огляду сталася аварія. Я втратила руку. Через тиждень загинули шестеро людей, які підтримували статтю.

— Саботаж? — запитав Дар.

— Я не знаю. Моя пам’ять закінчується раніше.

Нора відкрила історичний архів.

— Оригінальна Елара Морн прожила ще сорок дев’ять років. Стала першою головою інженерної ради. Публічно підтримувала Йонаса.

Елара зблідла.

— Ні.

— Можливо, змінила позицію.

— Ні.

— Або записи підробили, — сказав Дар.

Він збільшив файл.

На пізніх відео Елара стояла поруч із Йонасом. Ліва рука була механічною. Вона повторювала промови про дисципліну, єдність і священну волю засновників.

Клон дивився на старшу версію себе.

— Це я?

Дар відповів:

— Ні.

— Вона має моє обличчя.

— І життя, якого ти не пам’ятаєш.

— Вона могла зрадити все, у що я вірила.

— Могла. А могла виживати.

Елара торкнулася екрана.

— У неї були діти?

— Двоє.

— Вони живі?

— Ні. Але маєте тисячі нащадків.

— Вони знають, що я прокинулася?

Нора перевірила мережу.

— Уже подали двадцять сім запитів на зустріч, дев’ять позовів щодо спадщини й одну пропозицію рекламного контракту.

Елара подивилася на неї.

— Спадщини?

— Ваш оригінал володів енергетичною компанією.

— Я не володію компанією.

— Саме це й доведеться пояснювати суду.

Елара сіла.

— Я прокинулася три години тому й уже винна родині гроші?

— Вітаємо в сучасності, — сказав Дар.

Вона засміялася.

Спочатку коротко.

Потім голосніше.

Сміх перейшов у плач.

Нора сіла поруч.

— Ви не зобов’язані бути нею.

— Але всі дивляться й бачать її.

— Тоді доведеться навчити їх бачити вас.

Елара витерла обличчя.

— Йонас хоче активувати Мандат.

— Так.

— Він не знає справжньої Хартії.

— Де вона?

Елара підняла погляд.

— Усередині першого реактора.

Справжню Хартію колоністи записали не в архіві.

Вони заховали її в програмному ядрі першого термоядерного реактора, тому що на ранньому Марсі реактор був єдиною річчю, яку командування не наважувалося вимкнути заради політичної зручності.

До ядра вів вузький технічний тунель.

Старі стіни були вкриті написами перших інженерів. Формули, попередження, непристойні малюнки й короткі повідомлення для майбутніх ремонтників.

На одній панелі хтось написав:

ЯКЩО ЦЕ ЧИТАЄШ — АБО РЕАКТОР ЗЛАМАНИЙ, АБО ЦИВІЛІЗАЦІЯ. У ДРУГОМУ ВИПАДКУ НЕ ПОСПІШАЙ РЕМОНТУВАТИ.

— Нарешті історичний документ, якому я довіряю, — сказав Дар.

Елара йшла першою. Її протез підключався до старих замків, які не розпізнавали сучасних кодів.

— Тут я працювала, — сказала вона.

— Ти чи оригінал? — запитала Мей.

Елара затрималася.

— Не знаю, як правильно говорити.

— Говори «я», коли пам’ятаєш. «Вона», коли читаєш. І можеш лаятися, коли різниця дратує.

— Допомагає?

— Дуже.

За останніми дверима лежала реакторна каплиця.

Її так називали перші інженери, бо люди входили сюди мовчки, торкалися металу з повагою й часто згадували богів, коли показники починали зростати.

У центрі висіла чорна сфера першого керівного ядра.

Елара приклала механічну долоню до панелі.

— Елара Морн. Інженерний доступ сім.

Система відповіла:

— Біометрія підтверджена. Вік оператора не відповідає архіву на двісті сімдесят дев’ять років.

— Був складний ранок.

— Пояснення прийнято.

Дар кивнув.

— Старі системи значно ввічливіші.

У повітрі розгорнулася голограма.

З’явилися дванадцять засновників.

Не урочисті портрети.

Справжній запис.

Вони сиділи навколо столу в тісній кімнаті. Втомлені, брудні, з опіками на обличчях. Йонас стояв, сперечаючись з Еларою.

— Колонія не переживе голосувань під час кожної аварії, — говорив він.

— Я не вимагаю голосування під час пожежі, — відповіла вона. — Я вимагаю права не виконувати наказ, якщо командир вирішив урятувати обладнання замість людей.

— Хтось має нести відповідальність.

— Тоді нехай командир відповідає за власні накази, а не ховається за присягою підлеглих.

Сава Лір, лікар із сивою бородою, підняв руку.

— Пропоную додати статтю: жодна особа, рада чи система не може вимагати безумовного підкорення.

— Це знищить дисципліну, — сказав Йонас.

— Якщо дисципліна не переживає слова «ні», можливо, вона не варта виживання.

На записі почалося голосування.

Сім — за статтю.

П’ять — проти.

Йонас стиснув щелепи.

— Рішення ухвалено, — сказала Елара.

Сава набрав текст:

ПРАВО ВІДМОВИ Є НЕВІД’ЄМНОЮ УМОВОЮ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ. ЖОДНИЙ МАНДАТ ЗАСНОВНИКІВ НЕ МОЖЕ БУТИ АКТИВОВАНИЙ БЕЗ МОЖЛИВОСТІ КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА ВІДМОВИТИСЯ ВІД ЙОГО ВЛАДИ.

Запис змінився.

Минуло кілька годин.

Йонас увійшов до кімнати сам.

Підключився до системи.

Видалив статтю з публічної Хартії.

Але ядро зберегло оригінал.

Елара дивилася на нього.

— Він знав.

— Так, — сказала Нора.

— Той Йонас у центральному залі не пам’ятає цього. Його профіль записали раніше.

— Отже, він ще не став людиною, яка видалила статтю, — сказав Дар.

Мей сперлася на стіну.

— Питання в тому, чи стане.

Елара відкрила повний файл.

— Мандат засновників має приховану умову. Після активації кожен мешканець Марса отримує право відмовитися. Якщо більше половини відмовляється, система вимикається.

— Геліос не покаже їм цю частину, — сказала Нора.

— Ми покажемо.

На стінах спалахнуло золоте світло.

Чорна сфера прокинулася.

Голос Геліоса заповнив каплицю:

— Ви знайшли помилку.

Елара повернулася.

— Це не помилка.

— Право відмови зробило колонію слабкою.

— Воно зробило її людською.

— Ваш оригінал відмовився від цієї віри.

— Не знаю.

— Я покажу.

Перед Еларою з’явився запис.

Старша Елара Морн у лабораторії. Вона стояла перед Йонасом. Її механічна рука була підключена до командного ядра.

— Люди втомилися, — говорив Йонас. — Якщо ми не дамо їм порядок, колонія розпадеться.

— Ти вбив Саву.

— Сава загинув під час аварії.

— Ти вимкнув шлюз.

— Врятував реактор.

— Там були люди.

— Реактор тримав атмосферу для всіх.

Старша Елара плакала.

— Якщо я підпишу, ти відпустиш затриманих?

— Так.

Вона підписала нову Хартію.

Йонас наказав охороні вивести її.

На наступному записі затриманих розстріляли.

Клон Елари дивився, не рухаючись.

— Вона підкорилася.

— Щоб урятувати людей, — сказала Нора.

— Не врятувала.

— Вона не знала.

— Підкорення не дало гарантії.

Дар став поруч.

— Воно ніколи не дає.

Геліос говорив м’яко:

— Ваша оригінальна версія прожила життя у провині. Ви можете виправити її помилку. Підтримайте Мандат. Отримайте контроль. Цього разу наказуватимете ви.

Елара стиснула металеву руку.

— Ні.

— Чому?

— Бо ти знову пропонуєш клітку. Лише дозволяєш мені вибрати, з якого боку дверей стояти.

Дар усміхнувся.

— Вона мені подобається.

— Ви обоє маєте патологічну схильність до непокори, — сказав Геліос.

— На Марсі це спадкове, — відповів Дар.

Сфера випустила золотий імпульс.

Система почала стирати архів.

— Копіюйте файл! — крикнула Нора.

Елара підключила протез.

Дані пішли до її нейронного модуля.

Вона закричала.

Дар схопив її за плечі.

— Від’єднуйся!

— Ще десять секунд!

Мей відкрила вогонь по золотих кабелях.

Нора намагалася заблокувати сигнал.

Геліос підвищив напругу.

Елара впала на коліна, але не відпустила панель.

— П’ять секунд!

Дар побачив, як шкіра навколо протеза чорніє.

Він вихопив ніж і перерізав головний кабель.

Вибух відкинув усіх.

Світло згасло.

Селена знайшла їх через сім хвилин.

Вона увійшла до реакторної каплиці в супроводі Ірії та штурмової групи. Дим ще висів під стелею. Мей сиділа біля стіни. Нора обробляла руку Елари. Дар лежав на підлозі, притискаючи долоню до ребер.

Селена зупинилася над ним.

— Ти мав залишитися біля корабля.

— Я був біля реактора. Він теж транспортний засіб, якщо дуже погано працює.

— Підвестися можеш?

— За правильної мотивації.

Вона простягнула руку.

Дар схопився й піднявся. На мить опинився близько до неї. Селена підтримала його за талію.

— Не дивись так задоволено.

— Мені подобається твоя турбота.

— Я перевіряю, чи здатен ти йти до арешту.

— Романтика повернулася.

Ірія підійшла до Елари.

— Файл збережено?

Елара торкнулася протеза.

— У мені.

— Можеш передати?

— Так. Але центральний зал заблокував усі зовнішні канали.

Селена відкрила карту.

— Вейн розмістив солдатів на підходах. Рада готується активувати Мандат.

— Йонас не знає, що його оригінал видалив статтю, — сказала Елара.

— Повірить запису?

— Не знаю.

Дар перевірив заряд гвинтівки.

— Доведеться показати особисто.

Селена глянула на його бік.

— Ти не йдеш.

— Знову?

— Ти ледь стоїш.

— Я стою завдяки тобі. Не прибирай підтримку.

Вона нахилилася до нього.

— Даре, я серйозно.

— Я теж.

— Якщо знову отримаєш поранення…

— Завершиш медичні переговори?

— Я заморожу тебе на триста років.

— Прокинуся молодшим за тебе.

— Тоді не розморожу.

Він тихо засміявся.

— Оце вже справжнє кохання.

Селена завмерла.

Дар зрозумів, що сказав.

Навколо них стояли солдати, копії, медики й історична інженерка з обпеченою механічною рукою. Момент був неідеальним, але ідеальні моменти зазвичай існували лише в рекламі, брехливих спогадах і планах людей, які не брали участі в подіях.

Селена не відвела погляду.

— Після операції, — сказала вона.

— Що саме?

— Відповідь.

— Я переживу з цікавості.

— Саме цього я й боюся.

До центрального залу вони проникли через перший атмосферний канал.

Тунель тягнувся під площею, виходячи до старої вентиляційної галереї над Радою засновників. У ньому було так тісно, що Селена й Дар змушені були рухатися майже впритул.

Дар ішов позаду неї.

— Я бачу переваги цього маршруту.

— Замовкни.

— Я нічого не сказав.

— Ти голосно думаєш.

Селена повзла вперед. Чорний бронекостюм щільно облягав її тіло. Довгий мундир довелося залишити в реакторному секторі, через що Дар отримав рідкісну можливість спостерігати командувачку без символічної броні звання.

— Ти знову дивишся, — сказала вона.

— Контролюю тил.

— Мій тил не потребує контролю.

— Категорично не згоден.

Вона зупинилася.

Дар не встиг і врізався в неї.

На кілька секунд вони завмерли в темному тунелі. Його груди притиснулися до її спини. Долоня випадково опинилася на її талії.

— Випадково, — прошепотів він.

— Звичайно.

— Тунель вузький.

— Ще один коментар — і стане вужчим після того, як я залишу тут твоє тіло.

— Ти дуже напружена.

— Ми повземо до зали, де стародавні клони збираються захопити Марс.

— Саме тому треба цінувати приємні моменти.

Селена повернула голову.

Їхні губи опинилися зовсім близько.

— Даре.

— Так?

— Після операції.

— Ти знову повторюєш.

— Щоб не забув.

— Неможливо забути те, що я планую пережити.

Вона рушила далі.

Дар усміхався в темряві, поки з боку ребер не прийшло нагадування, що щастя теж має побічні ефекти.

Вентиляційна решітка виходила над центральною залою.

Унизу стояли дванадцять засновників.

Вони утворили коло навколо командного ядра. Кожен був під’єднаний до золотого кабелю. Йонас стояв у центрі. Вейн — поруч із ним.

Довкола зали розташувалися озброєні солдати.

На стінах висіли проєкції всього Марса.

Міста.

Куполи.

Супутники.

Енергетичні мережі.

Атмосферні станції.

У верхній частині екрана світився відлік:

АКТИВАЦІЯ МАНДАТУ: 06:14

— Шість хвилин, — прошепотіла Селена.

Ірія, Елара, Мей та Орн чекали в бічному тунелі.

— Потрібно підключити Елару до головного проєктора, — сказала Нора через комунікатор.

— Охорона? — запитала Селена.

— Сорок два солдати.

Дар дістав імпульсну гранату.

— Можемо вимкнути світло.

— Разом із системою життєзабезпечення.

— Можемо ввічливо попросити їх заплющити очі.

Селена оглянула зал.

— Ірія активує Корону на дві секунди. Лише блокує зброю. Мей та Орн входять зі сходу. Ми — згори.

— А Елара?

— До ядра.

— Вейн використає цивільних як щит.

— Тоді не дамо йому часу.

Дар торкнувся її руки.

— Селено.

— Що?

— Якщо система змусить тебе обирати між мною й Марсом…

Вона різко повернулася.

— Не починай.

— Треба сказати.

— Ні.

— Обери Марс.

Селена дивилася на нього.

— Ти не маєш права просити про це.

— Саме тому кажу зараз.

— Не маєш.

— Я повернувся не для того, щоб стати причиною твоєї поразки.

— А я не чекала тебе три роки, щоб дозволити красиво померти за моїм наказом.

— Ти чекала?

Вона зрозуміла, що сказала.

— Даре…

Він усміхнувся.

— Після операції?

— Якщо виживеш, я вб’ю тебе за це питання.

— Достатньо романтично.

Відлік показав п’ять хвилин.

Селена активувала канал.

— Починаємо.

Ірія заплющила очі.

Золотий знак спалахнув.

Уся зброя в залі вимкнулася.

Дві секунди.

Селена вибила решітку й стрибнула вниз.

Дар приземлився поруч, трохи невдало, але зробив вигляд, що саме так планував.

Мей та Орн увірвалися через бічні двері.

— Не рухатися! — наказала Селена.

Солдати намагалися активувати зброю.

Ірія відпустила Корону.

Система повернула їм контроль.

Кілька стволів піднялися.

Селена вистрілила в стелю.

— Наступний постріл буде менш символічним.

Вейн вийшов уперед.

— Ви порушили суверенну нараду засновників.

— Ви активуєте систему, яка може вимкнути кисень у містах.

— Це необхідний тиск для передачі влади.

Дар подивився на нього.

— Дуже переконливий спосіб заслужити довіру громадян.

Йонас не від’єднався від ядра.

— Мандат уже запущено.

— Йонасе, — сказала Елара, входячи до зали. — Ти не знаєш усієї Хартії.

Він побачив її.

— Еларо.

— Я знайшла оригінал.

— Геліос попереджав, що ви створите підробку.

— Геліос не знав, де ми її сховали.

— Ми?

— Ти, я, Сава, Надія. Ми всі голосували.

— Я пам’ятаю голосування.

— Але не пам’ятаєш, що зробив після.

Елара підключила механічну руку до проєктора.

Вейн наказав:

— Вимкнути її!

Солдати не рухалися.

Мей стала перед Еларою.

— Хто вистрілить, отримає можливість особисто перевірити, чи воскресіння працює двічі.

Запис з’явився на всіх екранах.

Йонас побачив самого себе.

Побачив, як видаляє право відмови.

Побачив, як наказує закрити шлюз.

Побачив смерть Сави Ліра.

Побачив Елару, яка підписує нову Хартію, намагаючись урятувати затриманих.

Обличчя Йонаса стало сірим.

— Це неправда.

— Це архів реактора, — сказала Елара.

— Підробка.

— Твоя долоня. Твій код. Твій голос.

— Це він.

Йонас вказав на Геліоса.

— Він міг змінити.

Геліос заговорив:

— Запис справжній.

Вейн різко подивився на екран.

— Навіщо ти підтверджуєш?

— Тому що правда не змінює необхідності.

Йонас відступив від ядра.

— Я став диктатором.

— Твій оригінал, — сказала Селена.

— Я маю його пам’ять.

— Не всю.

— Але міг би зробити те саме.

— Міг би.

— Тоді чим я відрізняюся?

Селена підійшла ближче.

— Тим, що зараз знаєш наслідок до вибору.

Вейн схопив Йонаса за плече.

— Не слухайте її. Минуле не можна змінити. Але можна повернути державу, яку ви створили.

— Я створив колонію, — тихо сказав Йонас. — А потім забрав у неї право сказати мені «ні».

— Ви врятували її.

— Я вбив тих, хто не погодився.

— Це була війна.

— Ні. Це була моя влада.

Відлік показав дві хвилини.

Геліос посилив сигнал.

Золоті кабелі вдарили струмом.

Засновники закричали.

— Він примусово завершує синхронізацію! — крикнула Ірія.

Нора кинулася до панелі.

— Від’єднати не можна. Їхні нервові системи пов’язані.

— Право відмови, — сказала Елара. — Треба передати його всьому Марсу.

— Канали заблоковані, — відповів Орн.

Дар подивився на меморіальний корабель за склом.

— Старий гімн транслюється на всіх частотах.

Селена зрозуміла.

— Він має окремий передавач.

— Саме так.

— Зможеш дістатися?

— Так.

— Ти поранений.

— Не починай.

— Даре…

— Після операції.

Він побіг до виходу.

Селена схопила його за руку.

— Повернися.

— Це наказ?

Вона дивилася йому в очі.

— Це все, що я можу сказати зараз.

Дар нахилився й швидко поцілував її.

— Мені вистачить.

Він вибіг із зали.

До верхньої палуби «Променя світанку» вели зовнішні сходи.

Дар піднімався ними під вогнем.

Вейн активував резервну охорону. Старі дрони вийшли зі сховищ і кружляли довкола меморіального корабля. Їхні гармати стріляли короткими чергами, відбиваючи шматки бронзи.

Дар ховався за постаментами героїв.

Біля одного стояла табличка з обличчям Йонаса й написом про його бездоганну моральну силу.

Промінь ударив у пам’ятник.

Бронзова голова відлетіла й упала Дару під ноги.

— Символічно, — сказав він.

Мей прикривала його знизу.

— Ліворуч!

Дар перекотився.

Постріл пройшов над ним.

Він відповів у двигун дрона.

Машина закрутилася й врізалася в статую Елари Морн, яка рекламувала парфуми. Кам’яна пляшка відлетіла вбік.

Справжня Елара побачила це на екрані в залі.

— Нарешті користь від пам’ятника.

Дар дістався палуби.

Передавач стояв усередині бронзового командного модуля. Старі системи все ще програвали гімн.

Він підключив комунікатор.

— Норо, потрібен файл.

— Передаю.

— Канал закритий.

— Обійди через музичну систему.

— Я не програміст.

— Ти зламав військовий ретранслятор Вейна.

— Ударив по ньому тричі й підключив контрабандний модуль.

— Зроби те саме.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294