Уряд хоче нову війну

Каньйони дезертирів не позначали на офіційних картах Марса.

На військових схемах ця частина долини Марінер називалася Сектором геологічної нестабільності з обмеженою стратегічною цінністю. Формулювання придумали після того, як три урядові експедиції зникли в лабіринтах, четверта перейшла на бік утікачів, а п’ята повернулася без зброї, транспорту й командувача, зате з дуже докладною скаргою на якість місцевої гостинності.

Насправді каньйони були цілою країною під землею.

Старі шахти, покинуті військові тунелі, лавові труби, контрабандні доки, водні резервуари й поселення людей, яких Червона республіка колись вирішила не помічати. Тут жили дезертири, політичні втікачі, списані медики, заборонені інженери, нелегальні андроїди, невдалі клони, священники ліквідованих культів і кілька колишніх сенаторів, які вчасно зрозуміли, що державна вдячність особливо небезпечна після завершення терміну повноважень.

Флот Селени Рук увійшов у центральний каньйон на світанку.

Кораблі летіли низько, майже торкаючись пошкодженою бронею чорних скель. Після втечі з Елізійської лабораторії вони втратили зовнішній захист, частину антен, два двигуни й офіційне право називатися військовими суднами Червоної республіки. Зате зберегли сто двадцять два вільні клони Дара Крейна, полоненого маршала Вейна, Червону Корону, кілька тонн медичного обладнання і Селену, яку уряд тепер називав терористкою.

Дар вважав останнє найпереконливішою ознакою успішної операції.

Він стояв біля оглядового вікна флагманського транспорту й дивився, як каньйон замикається над ними. Червоні стіни піднімалися на кілька кілометрів. Між скелями висіли тонкі мости, замасковані антени й платформи, що здавалися уламками каменю, поки не повертали до кораблів приховані гармати.

На екрані з’явилося повідомлення:

НЕВІДОМІ СУДНА, ВИ УВІЙШЛИ ДО НЕЗАЛЕЖНОЇ ЗОНИ.

ВИМКНІТЬ ЗБРОЮ, ТРАНСПОНДЕРИ ТА ДЕРЖАВНУ ЗАРОЗУМІЛІСТЬ.

Дар прочитав.

— Тут мене розуміють.

Селена стояла поруч у чорному польовому комбінезоні. Генеральські знаки вона зняла після відсторонення, але звичка командувати не залежала від металевих нашивок. Навіть без мундира вона виглядала так, ніби могла оголосити дисциплінарне стягнення гірській породі за неправильний кут нахилу.

— Відповісти кодом «Рук-сім», — наказала вона.

Орн, який тепер формально не був її ад’ютантом, але продовжував виконувати накази швидше, ніж устигав обдумати юридичні наслідки, передав сигнал.

Кілька секунд нічого не відбувалося.

Потім голос із динаміка сказав:

— Код застарів.

Селена нахилилася до мікрофона.

— Кіра Нолл, якщо ти особисто слухаєш, то знаєш, хто я.

— Знаю, — відповів жіночий голос. — Саме тому гармати все ще наведені.

Дар усміхнувся.

— Вона мені вже подобається.

— Тобі подобаються всі жінки, які погрожують зброєю?

— Не всі. Переважно командувачки.

Селена не глянула на нього.

— Кіро, нам потрібен прихисток.

— Уряд каже, що ти викрала державну власність, убила законних військовослужбовців і вступила в інтимну змову з дезертиром.

Дар підняв брову.

— Інтимна змова звучить престижніше, ніж наші реальні стосунки.

— Наші стосунки? — холодно перепитала Селена.

— Ми ще не визначили термін.

— Можу визначити як «тимчасова причина головного болю».

Голос Кіри засміявся.

— Бачу, дезертир справжній. Відкриваю зовнішній шлюз. Але якщо серед клонів є урядові маяки, я викину їх у каньйон разом із власниками.

Дейр стояв біля задньої консолі.

— У нас немає маяків.

— У тебе немає, — сказав Дар. — Я колись теж так думав, поки не знайшов передавач у зубі.

— Це був командний модуль.

— Стоматологія стала надто політичною.

Скеля попереду розійшлася.

За нею відкрився прихований ангар.

Флот увійшов у темряву.

Поселення називалося Сімнадцята Тінь.

Перші шістнадцять тіней були знищені, продані, розсекречені або перетворені на туристичні об’єкти для заможних громадян столиці, яким подобалося фотографуватися в «справжніх схованках повстанців» із келихом синтетичного шампанського.

Сімнадцята вижила завдяки відсутності реклами.

Вона простягалася вздовж величезної лавової печери. На стінах висіли житлові модулі, майстерні та старі корабельні секції. Мости з’єднували різні рівні. У центрі сяяло підземне озеро, накрите прозорим куполом, щоб вода не випаровувалася й не ставала аргументом у черговій війні.

На посадковій платформі чекала Кіра Нолл.

Вона була невисокою жінкою років п’ятдесяти, з коротким срібним волоссям, механічною лівою ногою й старою військовою курткою без знаків. На поясі висіли два пістолети, ніж, інженерний ключ і маленька фляга з написом, який Дар прочитав лише зблизька:

ДЛЯ ДИПЛОМАТІЇ

Кіра оглянула Селену.

— Востаннє ти була тут дванадцять років тому.

— Тоді я переслідувала контрабандистів.

— І заарештувала половину моїх людей.

— Вони перевозили бойові нейротоксини.

— Ліки від надмірної довіри до уряду.

— У контейнерах із маркуванням «дитяче харчування».

— Діти теж мають право не довіряти уряду.

Кіра перевела погляд на Дара.

— Ти помер.

— Ненадовго.

— Твоя могила коштувала мені дві пляшки.

— Чому?

— Ми сперечалися, повернешся ти чи ні. Я поставила, що повернешся лише заради жінки.

Дар глянув на Селену.

— Дуже точний аналітичний центр.

— Я повернувся рятувати Марс.

— Звичайно.

Кіра подивилася за їхні спини.

Із кораблів виходили клони.

Однакові обличчя, різні зачіски, одяг і вирази. Дехто носив чорні бойові комбінезони. Дехто вже змінив зовнішність: один поголив голову, інший відростив тонку бороду за допомогою гормонального прискорення, третій пофарбував волосся в білий колір. Садівник ніс контейнер із насінням, знайдений у лабораторії.

— Скільки Крейнів? — запитала Кіра.

— Сто двадцять два, — відповіла Селена.

— І один оригінал?

— Спірне формулювання, — сказав Дейр.

Кіра повільно видихнула.

— Алкоголю не вистачить.

— Я привіз Боско, — сказав Дар.

Контрабандист з’явився на трапі останнього корабля з двома ящиками пляшок і рожевим андроїдом, який досі носив халат із написом «Солодкий принц поясу».

— Я почув слово «прихисток» і вирішив, що вам знадобиться постачання, — сказав Боско.

Кіра обійняла його.

— Ти винен мені гроші.

— Саме тому привіз алкоголь.

— Скільки?

— Достатньо, щоб забути суму.

— Приймається.

Селена дивилася на людей довкола.

Ніхто не віддав їй честь.

Ніхто не назвав генералкою.

Ніхто не чекав наказу.

Це було дивно.

І трохи лякало.

Дар торкнувся її руки.

— Усе гаразд?

— Так.

— Брешеш.

— Мене просто вперше зустріли без протоколу.

— Можу стати струнко.

— Не ризикуй. Можеш пошкодити хребет.

Кіра помітила їхній дотик.

— Інтимна змова підтверджена?

Селена прибрала руку.

— Нам потрібен командний зал.

— Є. Але спершу твої люди роззброюються.

— Вони не мої.

— Тоді нехай вирішать самі.

Селена повернулася до клонів і пробуджених солдатів.

— Кіра просить залишити важку зброю в сховищі. Це її територія. Кожен вирішує сам.

Дейр першим зняв гвинтівку.

За ним інші.

Кілька клонів відмовилися й залишилися на кораблях.

Кіра кивнула.

— Можливо, ти справді змінилася.

— Не перебільшуй.

— Не хвилюйся. У нас є архів твоїх старих наказів.

Дар нахилився до Селени.

— Треба дістати копію.

— Навіщо?

— Для романтичних вечорів.

— Наступний романтичний вечір проведеш у шлюзі.

— Удвох?

Вона рушила до командного залу.

— Кіро, де тут камера для особливо балакучих дезертирів?

— У мої часи це називалося спальнею.

Таверн Крос оголосив нову війну о дев’ятій ранку за столичним часом.

Формально він назвав її Превентивною операцією системної безпеки.

Неофіційно всі одразу зрозуміли, що уряд хоче захопити воду Церери, транспортні маршрути поясу астероїдів і юпітеріанські паливні станції, але поки що не визначив, яку моральну причину приклеїти до рахунків за майбутні похорони.

Трансляцію показували на всіх екранах Сімнадцятої Тіні.

Крос стояв у парадному залі Сенату. Позаду нього височіли прапори Республіки, а довкола стояли генерали, промисловці й представники культу Мертвих героїв. У першому ряду сиділи родини загиблих, запрошені створювати емоційне тло й не ставити запитань.

— Сонячна система перебуває на межі знищення, — говорив Крос. — Геліос-0 прокинувся. Зовнішні колонії приховують ресурси. Церера відмовляється виконувати законні квоти постачання. Юпітер накопичує зброю. Земля зберігає технології, здатні врятувати людство, лише для себе.

Кіра сиділа на краю столу й пила з дипломатичної фляги.

— Непогано. За хвилину знайшов трьох ворогів.

— Професіонал, — сказав Дар.

Крос продовжив:

— Усередині Республіки діє група зрадників на чолі з колишньою генералкою Селеною Рук і дезертиром Даром Крейном. Вони викрали стратегічні біологічні активи, звільнили військових клонів і вступили в союз із незаконними формуваннями каньйонів.

На екрані з’явилися зображення Селени й Дара.

Фото Селени було парадним.

Фото Дара — з кримінального архіву, де він виглядав значно молодшим, злим і незадоволеним якістю освітлення.

— Чому твоє фото краще? — запитав він.

— Я не тікав від фотографа.

— Я тікав від розстрілу.

— Треба було попросити повторний кадр.

Крос підняв руку.

— Сенат ухвалив історичне рішення. Марс не чекатиме, поки вороги завдадуть удару. Ми починаємо мобілізацію та створення нового оборонного корпусу.

На екрані показали Елізійську лабораторію.

Капсули.

Генетичні матриці.

Перші вирощені тіла серії D-Krein.

Вони були молодшими, міцнішими й однаково нерухомими.

— Корпус «Червоний легіон» поєднає тактичний талант найкращих офіцерів із бездоганною дисципліною.

Один із клонів у командному залі Сімнадцятої Тіні сказав:

— Він використав слово «найкращих».

Другий відповів:

— Не радій. Далі було про дисципліну.

Дар дивився на екрани.

Уряд уже створював нових людей із його крові.

Не копії в повному сенсі.

Тіла.

Заготовки.

Тактичні рефлекси без пам’яті про цивільних, яких він урятував. Інтуїція без сумніву. Усмішка без іронії. Руки, здатні стріляти, але не відмовлятися.

Селена стояла поруч.

Вона не торкалася його.

У кімнаті було багато людей.

Але Дар відчув, як її плече ледь притиснулося до його.

— Ми зупинимо, — сказала вона.

— Знаю.

— Не бреши.

— Добре. Сподіваюся.

— Так чесніше.

Крос завершив промову:

— Перша мета операції — забезпечення стабільного постачання води з Церери. Якщо цереріанська адміністрація відмовиться, Марс застосує необхідну силу.

На екрані з’явився водний конвой Церери.

Двадцять сім транспортів рухалися до Марса за старим контрактом.

Над ними мерехтів урядовий підпис:

ПОСТАЧАННЯ ПРИЗУПИНЕНО ЧЕРЕЗ ВОРОЖУ ПОЗИЦІЮ ЦЕРЕРИ.

Кіра вилаялася.

— Конвой уже летить.

Орн відкрив дані.

— За реєстром він має прибути через два дні.

— Крос бреше, щоб виправдати захоплення, — сказала Селена.

— Не лише, — відповіла Ірія.

Вона підключила Червону Корону до підземної мережі й перехоплювала урядові сигнали.

На екрані з’явився зашифрований наказ.

ОПЕРАЦІЯ «СУХА КРОВ»

ФАЗА 1: ЗНИЩИТИ МАРСІАНСЬКУ СТАНЦІЮ «ФОБОС-СІМ».

ФАЗА 2: ВИКОРИСТАТИ КОРАБЛІ З ЦЕРЕРІАНСЬКИМИ ІДЕНТИФІКАТОРАМИ.

ФАЗА 3: ОГОЛОСИТИ НАПАД ПРИЧИНОЮ ДЛЯ МОБІЛІЗАЦІЇ.

У кімнаті запанувала тиша.

Дар прочитав наказ.

— Вони атакують власну станцію.

— На ній живе дванадцять тисяч людей, — сказав Орн.

Кіра зістрибнула зі столу.

— Коли?

Ірія перевірила часовий код.

— Через одинадцять годин.

Селена подивилася на карту.

«Фобос-Сім» була старою орбітальною станцією, де жили шахтарі, ремонтники, родини військових і біженці з пошкоджених куполів. Станція не мала стратегічної цінності.

Саме тому підходила для жертви.

Дванадцять тисяч смертей.

Достатньо, щоб громадяни перестали ставити запитання.

Недостатньо, щоб уряд утратив важливий ресурс.

— Треба попередити станцію, — сказала Мей.

— Канали контролює Сенат, — відповів Орн. — Якщо передамо відкритий сигнал, Крос змінить план або прискорить удар.

— Тоді передамо закритий.

Кіра похитала головою.

— Командувач станції — генерал Белл.

Селена глянула на неї.

— Той самий Белл, який переслідував нас біля Елізію.

— Він отримав наказ охороняти станцію.

— Чи знає про провокацію?

— Неясно.

Дар наблизив карту.

— Хто виконає атаку?

Ірія відкрила список.

Там було лише позначення:

ПЕРША РОТА ЧЕРВОНОГО ЛЕГІОНУ.

Нора видихнула.

— Неможливо. Клони ще не готові.

— Не нові, — сказав Дейр.

Він стояв біля проєкції.

— Ті, що залишилися в лабораторії.

Сорок один клон добровільно здався Сенату.

Вони повірили, що суд захистить їх.

Тепер уряд мав достатньо часу, щоб повернути контрольні вузли.

Дар дивився на список.

— Їх знову підключили.

— Можливо, не всіх, — сказала Нора.

— Вони нападуть на станцію під цереріанськими кодами, — сказала Селена. — Після операції їх знищать як свідків.

Дейр стиснув кулак.

— Ми повинні забрати їх.

— І врятувати станцію, — додав Орн.

Кіра відкрила карту каньйонів.

— Є старий контрабандний маршрут до Фобоса. Три кораблі. Без транспондерів. Можемо підійти непомітно.

— Три кораблі проти роти легіону й сенатської оборони? — запитала Мей.

— Я не сказала, що план хороший.

Дар усміхнувся.

— Нарешті професійний підхід.

Селена дивилася на людей довкола.

Вона могла наказати.

Колись наказала б.

Тепер слова не йшли.

— Нам потрібні добровольці, — сказала вона. — Мета: проникнути на «Фобос-Сім», евакуювати цивільних або зупинити удар. Звільнити контрольованих клонів, якщо це можливо. Уряд оголосить нас нападниками. Підтримки не буде.

Мей першою підняла руку.

— Я лечу.

Дейр став поруч.

— Я теж.

Потім Ірія.

Орн.

Нора.

Кіра.

Дар не піднімав руки.

Селена подивилася на нього.

— Ти не летиш.

— Саме тому не голосую. Моє рішення й так відоме.

— Ти поранений.

— Уже краще.

— Нора?

Медикиня оглянула його.

— Фізично може. Розумово не рекомендую, але це постійний діагноз.

— Він потрібен клонам, — сказав Дейр. — Вони мають побачити оригінал.

— Можна без слова «оригінал»? — попросив Дар. — Звучить як гарантійний талон.

Селена наблизилася.

— Якщо летиш, виконуєш мої команди.

— Ми знову повернулися до наказів?

— Під час бою — так.

— А поза боєм?

— Залежить від команди.

Дар усміхнувся.

— Лечу.

Кіра плеснула в долоні.

— Чудово. За десять годин ми маємо врятувати дванадцять тисяч людей, зламати державну провокацію, викрасти сорок одного клона й не допустити війни з Церерою.

Боско відкрив пляшку.

— На підготовку залишилося мало часу.

— Ти летиш? — запитав Дар.

— Ні. Я відповідаю за стратегічні запаси.

— Алкоголь?

— Саме так. Хтось має думати про післяопераційний період.

Підготовка тривала в старому ангарі.

Кораблі Кіри були невеликими шахтарськими буксирами, перебудованими для контрабанди. Вони мали слабку броню, потужні двигуни й вантажні відсіки, у яких можна було сховати людей, зброю, реактор або кількох сенаторів, якщо правильно скласти.

Перший буксир називався «Чесна помилка».

Другий — «Сплата податків».

Третій — «Нічого забороненого».

Назви були обрані для того, щоб урядовим інспекторам доводилося вимовляти вголос речення на кшталт: «Ми переслідуємо “Сплату податків”» або «Зупиніть “Нічого забороненого”».

Дар перевіряв зброю біля «Чесної помилки», коли до нього підійшов Дейр.

Клон носив коротку куртку, темний бронежилет і власний знак — білу вертикальну смугу на плечі. Відмінність була потрібна не лише для особистості. Селена одного разу вже переплутала їх зі спини й після цього наказала всім клонам обрати візуальні маркери.

Дар підозрював, що її налякала не помилка, а те, що вона на секунду торкнулася не того чоловіка.

Він не став коментувати.

Інстинкт самозбереження іноді прокидався.

— Я хочу запитати, — сказав Дейр.

— Поганий початок.

— Твої спогади про Селену.

Дар перестав перевіряти магазин.

— Що з ними?

— Вони слабшають.

— Добре.

— Але не зникають.

— Це займе час.

Дейр дивився на корабель.

— Коли вона поруч, я відчуваю бажання дивитися. Захищати. Виконувати те, що говорить.

— Останнє точно не моє.

— Я не знаю, де програма, а де я.

Дар відклав зброю.

— Я теж не завжди знаю, де почуття, а де страх, провина чи звичка.

— Але ти обрав її.

— Так.

— Як зрозумів?

Дар подумав.

— Коли перестав хотіти, щоб вона стала зручнішою.

Дейр повернувся.

— Поясни.

— Я довго казав собі, що кохав би Селену більше, якби вона не була генералкою. Якби менше наказувала. Якби не ставила Республіку вище за нас. Але це була брехня. Без цього вона не була б Селеною.

— Ти хочеш, щоб вона наказувала?

— Ні. Я хочу, щоб вона мала право бути собою, а я — право сперечатися.

— Це звучить виснажливо.

— Дуже.

— Тоді навіщо?

Дар усміхнувся.

— Вона цілується переконливо.

Дейр не засміявся.

— Серйозно.

— Серйозно не знаю. Можливо, кохання — це коли чужа свобода важливіша за твою впевненість.

Дейр довго мовчав.

— Я не кохаю її.

— Добре.

— Але частина мене пам’ятає, що кохає.

— Це не робить тебе винним.

— Тебе це дратує?

Дар подивився на нього.

— Так.

— Чесно.

— Я намагаюся.

— Ти боїшся, що вона обере когось із нас?

— Вона обрала мене.

— Ти впевнений?

— Ні.

Дейр уперше усміхнувся.

— Це заспокоює.

— Радий допомогти.

Селена стояла на платформі над ними й чула останню частину розмови.

— Крейне.

Обидва повернулися.

— Який саме? — запитали разом.

Селена заплющила очі.

— Той, хто має надмірну впевненість.

Вони знову одночасно відповіли:

— Це не допомагає.

Кілька техніків засміялися.

Селена спустилася.

— Дейре, Ірія чекає в командному модулі.

Клон кивнув і пішов.

Дар дивився йому вслід.

— Ти чула?

— Достатньо.

— Я можу пояснити.

— Не треба.

— Ревнуєш до власного образу в його пам’яті?

— Ні.

— Добре.

— Я ревную до того, що ви обоє говорите про мене без дозволу.

— Це значно здоровіше.

Селена стала близько.

— Ти сказав, що не впевнений у моєму виборі.

Дар зітхнув.

— Так.

— Після всього?

— Ти обрала мене зараз. Не знаю, чи обереш завтра.

— Я теж не знаю.

Він кивнув.

— Ось.

Селена поклала руки йому на груди.

— Але сьогодні я лечу з тобою на станцію, де уряд хоче вбити дванадцять тисяч людей і звинуватити в цьому Цереру.

— Дуже романтичне побачення.

— Ти зіпсував половину моїх операцій.

— А другу половину врятував.

— Це не статистика, якою варто пишатися.

Дар торкнувся її талії.

— Ти обрала мене сьогодні?

— Так.

— Добре.

— Цього вистачить?

— До завтра.

Вона нахилилася й поцілувала його.

М’яко.

Без наказу.

Без командного модуля.

Без лабораторних сенсорів.

Довкола техніки продовжували завантажувати зброю, хоча кілька клонів зупинилися й спостерігали з різними ступенями особистої та успадкованої зацікавленості.

Селена відступила.

— Тепер вони всі дивляться.

— Нехай вчаться відрізняти спогад від реальності.

— Дуже освітній поцілунок.

— Генеральська методика.

— Я більше не генералка.

Дар торкнувся її нижньої губи.

— Для мене звання ніколи не було головним.

— Ти постійно називав мене генералкою навіть у ліжку.

— Саме там це звучало найцікавіше.

Селена притиснула палець до його рани.

Дар здригнувся.

— Знову медична цензура?

— У корабель.

«Фобос-Сім» оберталася над Марсом, схожа на металеве колесо, до якого хтось прикрутив житлові модулі, доки й надто багато боргів.

Станцію будували частинами протягом ста років. Її центральне кільце було старим, зовнішні сектори — новішими, а південна ферма взагалі складалася з трьох списаних транспортів, зварених разом після тендера, який виграла компанія племінника міністра.

На борту жили дванадцять тисяч триста сорок дві людини.

Урядова статистика округлювала до дванадцяти тисяч, бо триста сорок дві смерті погано виглядали в коротких заголовках.

Три буксири Кіри підійшли до станції з темного боку Фобоса.

Вони вимкнули двигуни й дрейфували серед уламків старих супутників. Попереду патрулювали сенатські кораблі.

Орн сидів за навігацією.

— Три корвети. Два винищувачі. Один військовий транспорт.

— Червоний легіон? — запитала Селена.

— Транспорт не передає ідентифікатор.

Ірія торкнулася Корони.

— На борту сорок один знайомий нейронний профіль.

Дейр стиснув ремінь.

— Вони всі там.

— Контрольні вузли? — запитала Нора.

— Активні.

Дар дивився на транспорт.

Сорок один чоловік із його обличчям.

Вони здалися уряду, повіривши в закон.

Тепер летіли вбивати цивільних.

— Можемо передати вірус із лабораторії? — запитав він.

Ірія похитала головою.

— Сенат оновив захист. Потрібен фізичний контакт або прямий доступ до ядра.

— Тоді заходимо на транспорт.

— Спершу станція, — сказала Селена.

— Якщо клони атакують…

— Станція має дванадцять тисяч людей. Вони — сорок один.

Дар подивився на неї.

— Я знаю.

— Тоді не змушуй мене повторювати.

Він відвів погляд.

Селена поклала долоню йому на плече.

— Ми спробуємо обох.

— А якщо доведеться обрати?

— Тоді я оберу станцію.

Дар повільно кивнув.

— Правильно.

— Не проси мене сказати це легко.

— Не прошу.

Кіра відкрила контрабандний канал.

— На станції є старий ремонтний шлюз у секторі дев’ять. Командний код у мене.

— Звідки? — запитав Орн.

— Я постачала сюди заборонені фільтри.

— Чому заборонені?

— Працювали краще за державні.

«Чесна помилка» відокремилася від уламків.

Корабель повільно наблизився до станції.

Шлюз відкрився.

Вони зайшли всередину без тривоги.

На них чекали шестеро озброєних ремонтників.

Попереду стояла молода жінка у формі станційної охорони.

— Капітанка Лея Морр, — представилася вона. — Якщо ви справді Селена Рук, покажіть обличчя.

Селена зняла шолом.

Лея дивилася кілька секунд.

— Уряд каже, що ви вбили власну охорону й створили культ клонів.

— Культ ще не зареєстрований, — сказав Дар.

Лея впізнала його.

— А ви мертві.

— Сьогодні це слабкий критерій.

— Генерал Белл наказав заарештувати вас.

— Де він? — запитала Селена.

— У центральному командному модулі. Відключив цивільний зв’язок і наказав підготувати станцію до навчальної тривоги.

— Він знає про напад?

— Який напад?

Селена передала наказ «Суха кров».

Лея прочитала.

Обличчя зблідло.

— Це може бути підробка.

— Може, — сказала Селена. — Але через дві години сюди прибуде корабель із цереріанськими кодами й атакує реакторний сектор.

— Белл не знищить станцію.

Дар відповів:

— Можливо, він думає, що удар буде контрольованим.

— А якщо не думає?

— Тоді вам потрібна нова посада.

Лея повернулася до своїх людей.

— Ми повинні попередити цивільних.

— Тихо, — сказала Селена. — Масова евакуація приверне увагу флоту. Відведіть людей від реакторного сектору під приводом технічної перевірки. Підготуйте рятувальні модулі.

— А Белл?

— Я поговорю.

— Він вас заарештує.

Селена перевірила пістолет.

— Тоді розмова буде короткою.

Генерал Тарк Белл сидів у командному центрі «Фобоса-Сім» і дивився на симуляцію власної смерті.

На екрані цереріанські кораблі атакували станцію. Реактор вибухав. Центральне кільце розривалося. Уламки падали на Марс. Після цього флот Республіки завдавав удару у відповідь по водних резервуарах Церери.

Белл переглядав сценарій уже вчетверте.

Щоразу кількість загиблих трохи змінювалася.

Спочатку система прогнозувала одинадцять тисяч.

Після уточнення герметичних секторів — дев’ять.

Після наказу Кроса вимкнути частину аварійних шлюзів — дванадцять.

— Ви виглядаєте незадоволеним, генерале, — сказав Геліос.

Золотий символ світився на допоміжному екрані.

Белл не знав, коли штучний інтелект проник у систему. Можливо, від початку. Можливо, Сенат сам відкрив канал, переконаний, що використовує Сонце як інструмент.

Люди при владі завжди вважали богів тимчасовими консультантами.

— Крос обіцяв контрольований удар, — сказав Белл.

— Контрольована смерть є терміном для тих, хто не перебуває в зоні ураження.

— Станція має стати символом.

— Символи зазвичай виготовляють із мертвих.

— Церера не погодиться на квоти без тиску.

— Отже, ви вб’єте власних громадян.

Белл подивився на символ.

— Ти засуджуєш?

— Ні. Аналізую.

— Ти сам хочеш знищити людство.

— Я хочу усунути помилку. Ви хочете використати її повторно.

— Чим ми відрізняємося?

— Я чесніший щодо результату.

Двері командного центру відчинилися.

Селена увійшла з Даром, Ірією та Дейром.

Охорона підняла зброю.

Белл завмер.

— Як ви потрапили?

— Державна інфраструктура має слабкість до технічного обслуговування, — сказала Селена.

— Ви під арештом.

— Після того, як зупинимо провокацію.

Белл глянув на Дара й Дейра.

— Який із вас справжній?

— Той, хто дратує, — відповіли обидва.

Белл поклав руку на консоль.

— Охороно, затримати.

Ніхто не рухався.

Капітанка Лея Морр увійшла позаду.

— Генерале, ми знайшли наказ «Суха кров».

— Він засекречений.

— Тобто справжній.

Белл підвівся.

— Ви не розумієте ситуації. Церера відмовляється віддати воду.

— Вона виконує чинний контракт, — сказала Селена.

— Недостатньо. Після пробудження армій споживання зросло. Марс залишиться без резервів.

— Тоді проводьте переговори.

— Вони відмовляться.

— Ти ще не просив.

— Я генерал, не торговець.

Дар глянув на нього.

— Саме тому генералів не варто допускати до економіки.

Белл показав на карту.

— Церера контролює воду. Юпітер — паливо. Земля — архіви. Марс має лише армію.

— Тоді ти хочеш перетворити єдине, що маєш, на проблему для всіх, — сказала Селена.

— Я хочу вижити.

— Вбивши дванадцять тисяч своїх?

— Після війни загине більше.

— Це найулюбленіша арифметика катів.

Белл стиснув щелепи.

— Ти стала слабкою через нього.

Він кивнув на Дара.

— Можливо, — відповіла Селена.

Дар подивився на неї.

Вона продовжила:

— Але слабкість, яка не дозволяє вбивати власних громадян заради зручної брехні, я залишу.

Геліос засміявся з екрана.

— Ви сперечаєтеся про метод, а не про природу. Кожен із вас вважає, що має право визначити, хто помре заради інших.

Селена направила зброю на екран.

— Ти не частина розмови.

— Я є причиною розмови.

Ірія підключила Корону.

— Він у системі станції.

— Можеш видалити?

— Ні. Але можу відрізати сектор.

Белл натиснув тривогу.

Охоронці відкрили вогонь.

Лея збила найближчого.

Дар перекинув стіл і потягнув Селену за укриття.

Дейр кинувся до консолі.

Ірія підняла золоте поле, блокуючи постріли.

Командний центр заповнився димом, іскрами та дуже дорогим обладнанням, яке перестало бути гарантійним після першої кулі.

Белл відступив до аварійного шлюзу.

— Ви прирікаєте Марс!

Селена вистрілила в панель біля його руки.

— Марс переживе твоє розчарування.

Генерал утік.

Лея кинулася за ним.

Ірія закрила двері.

— Транспорт легіону змінює курс!

На карті корабель із сорока одним клоном пішов до реакторного сектору.

— Вони починають атаку раніше, — сказав Дейр.

— Скільки? — запитала Селена.

— Двадцять три хвилини до вогневої позиції.

Дар підвівся.

— Я йду на їхній корабель.

— Ми йдемо, — сказала Селена.

— Тобі треба залишитися на станції.

— Чому?

— Белл може активувати реакторний підрив.

— Ірія зупинить.

— Не впевнена, — сказала Ірія.

Селена подивилася на карту.

Станція.

Клони.

Белл.

Цереріанські ідентифікатори.

Війна.

Знову вибір, спроєктований так, щоб будь-яке рішення залишало трупи.

Дар торкнувся її плеча.

— Станція важливіша.

— Я знаю.

— Дейр піде зі мною.

— Я знаю.

— Не наказуй залишитися.

Селена дивилася на нього.

— Повернися.

— Одного разу вистачить.

Він нахилився й поцілував її.

Швидко.

На смак поцілунок був солоним від поту, металевим від пилу й гірким від страху, який обоє не хотіли називати.

— Це не наказ, — сказала Селена.

— Саме тому виконаю.

Дар і Дейр побігли до шлюзу.

До військового транспорту вони дісталися на ремонтному човнику.

Маленький апарат був розрахований на чотирьох техніків і один ящик інструментів. Дар, Дейр, Мей та Нора зайняли майже весь простір. Боско дистанційно керував човником із «Чесної помилки».

— Стикування через тридцять секунд, — сказав він у каналі. — Якщо шлюз не відкриється, вріжетеся.

— Можна м’якше? — запитала Нора.

— Можна. Ви ніжно вріжетеся.

Транспорт легіону летів за кілька кілометрів від станції.

На його корпусі світилися цереріанські знаки. Підробка була майже ідеальною, якщо не враховувати, що один із символів водної служби був перевернутий. Урядові дизайнери, очевидно, поспішали до війни й не мали часу на консультації з водопровідниками.

Човник прикріпився до технічного люка.

Дейр підключив злам.

— Код оновлений.

— Ударити? — запропонував Дар.

— Сучасні системи не завжди відкриваються від удару.

— Це пропаганда виробників.

Мей установила заряд.

Люк вибухнув.

— Відкрився, — сказав Дар.

Вони увійшли.

Всередині було тихо.

Сорок один клон стояв у десантному відсіку.

Однакові чорні костюми.

Однакові золоті вузли.

Однакове обличчя Дара.

Попереду стояв командир із червоною смугою на броні.

— D-Prime, — сказав Дейр.

Клон підняв зброю.

— Незареєстровані об’єкти. Скласти зброю.

Дар подивився на нього.

— Я оригінал.

— Оригінал дефектний.

— А ти дуже вихований.

— Моя функція — виконати операцію.

— Твоя функція — те, що тобі сказали до першої власної думки.

Читати далі:

https://booknet.ua/book/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294