Пролог. Мертвий герой відкриває очі

Першим повернувся біль.

Не світло, не пам’ять і навіть не страх — звичайний, чесний біль, який увійшов у тіло без стуку, роззувся в коридорі нервової системи й одразу почав поводитися так, ніби платив тут оренду.

Він був усюди.

Під черепом. У грудях. У суглобах. У м’язах, що здавалися натягнутими дротами, залишеними на морозі три століття. У горлі, де щось металеве дихало замість нього. У долонях, стислих у кулаки так давно, що пальці, мабуть, устигли забути, навіщо людям узагалі потрібні руки, якщо ними не можна тримати зброю, кохану людину або заяву про звільнення з армії.

Потім прийшов звук.

Спочатку — низький гул. Наче під землею спав величезний звір і бачив неспокійний сон про державний бюджет. Далі — ритмічне клацання клапанів, шипіння газу, стукіт насосів і чийсь байдужий синтетичний голос:

— Реанімаційний цикл об’єкта тридцять один розпочато. Біологічна стабільність — сорок два відсотки. Психічна придатність — не визначена. Патріотична придатність — висока.

Чоловік спробував розплющити очі.

Не вийшло.

Повіки були важкими, немов на них поклали дві бронеплити й офіційне роз’яснення Міністерства оборони.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mars-chervona-respublka-mertvih-gerov-b457294?c=5081794