Поцілунок у темряві перед початком війни

Частина ІХ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Коли уламок у серці «Прометея» заговорив голосом старих загарбників, у чорній вежі Ноксара навіть темрява стала тихішою.

Це була не пауза перед відповіддю.

Це була пауза перед війною.

Лія Арден стояла посеред архівного залу, тримаючи руку Саери, і відчувала, як холод Ноксара проходить крізь скафандр, крізь шкіру, крізь кістки, крізь усе, що вона звикла називати витримкою. Десь високо над ними, за шарами чорного каменю, пилової атмосфери й мертвої пам’яті, «Прометей-1» висів на орбіті, несучи в собі уламок замка, яким Ноксар колись закрив власну рану. Уламок уже прокинувся. І він говорив не мовою Землі.

Ми пам’ятаємо шлях.

Ці слова не пролунали в повітрі. Вони не прийшли через канал зв’язку. Вони виникли всередині пам’яті, як тріщина в склі, яке всі вважали стіною.

Мара першою порушила тишу.

— Мені дуже не подобається, коли стародавні колоніальні жахи говорять короткими фразами. Це завжди означає, що вони або дуже впевнені, або дуже погано пишуть діалоги.

Ніхто не засміявся.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/pershii-stribok-u-temryavu-ochei-b456004?c=5067219