Частина VІ. Поцілунок із невідомою похибкою

Розділ 22. День, коли Максим став серйозним

Максим

У житті кожної людини настає момент, коли доводиться дорослішати.

У когось це народження дитини.

У когось — перша іпотека.

У когось — усвідомлення, що лікарі, вчителі й пілоти літаків іноді молодші за тебе, а отже, цивілізація тримається буквально на людях, які ще недавно списували контрольну.

У мене цей момент настав у вівторок о 6:14 ранку.

Коли я прокинувся без будильника й першою думкою було:

У Соломії сьогодні презентація.

Не «де телефон».

Не «чому Піксель лежить у мене на шиї».

Не «чи можна юридично вважати пару о дев’ятій ранку ранковою».

Навіть не «ми вчора офіційно визнали, що були на чотирьох побаченнях».

Презентація.

Її.

Я відкрив очі.

Піксель сидів на грудях і дивився на мене.

— Не починай.

Він моргнув.

— Я знаю, що шоста ранку.

Моргнув.

— Ні, я не хвилююся.

Кіт позіхнув.

— Просто в неї сьогодні важливий день.

Піксель почав мити лапу.

— Ти міг би хоч удавати, що слухаєш.

Не міг.

Чесний кіт.

Я взяв телефон.

Повідомлень від Соломії не було.

Останнє — учора о 23:11.

Соломія:
Я ще раз перегляну третій блок і спати.

Моя відповідь:

Я:
Ти сказала те саме годину тому.

Вона:

Соломія:
Цього разу серйозно.

Я:

Я:
Це дуже погано, бо в нас у парі серйозним маю бути я.

Вона:

Соломія:
Ти?

І потім три смайлики, що сміються.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5104741