Частина VІ. Океанські міста під пам’яттю

Пам’ять мала вагу.

Це твердження вважалося метафорою лише серед людей, які ніколи не жили під сімома кілометрами океану.

У «Пелагії» пам’ять тиснула на куполи разом із водою. Вона проходила крізь товсті прозорі стіни, ворушила біолюмінесцентні сади, змушувала старі металеві конструкції стогнати ночами й осідала на плечах мешканців невидимим шаром, важчим за будь-який морський тиск.

Тут пам’ятали все.

Перші сигнали з поверхні.

Останні кораблі Великого Виходу.

Розмови урядів, які обіцяли повернутися.

Дитячі голоси в аварійних каналах.

Списки тих, кому не вистачило кисню.

Імена тих, хто мав можливість допомогти, але обрав політичну стабільність, економічну доцільність або особисте місце в евакуаційному шатлі.

Мешканці «Пелагії» не називали це травмою.

Вони називали це культурною спадщиною.

Людство завжди поводилося шляхетніше, коли давало болю назву, придатну для музейної таблички.

Міра Дей прокинулася в кімнаті, стіни якої виходили просто в океан.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/zemlya-koliska-yaka-vsh-vignala-b456674?c=5075567