Частина V. Ми були огидно молоді

Коробку з написом «ДВІР» Максим урочисто поставив на стіл у понеділок о десятій ранку.

Урочистість, щоправда, існувала лише в його голові. Насправді коробка була сіра, потерта, трохи перекошена й пахла так, ніби пережила кілька переїздів, один підвал, дві сімейні сварки й тридцять років упертого небажання помирати.

На кришці чорним маркером усе ще було написано:

«НЕ СОРТУВАТИ».

І нижче:

«ЛЮДИ Й ТАК НЕСОРТОВАНІ».

Олександр прочитав уголос.

— Після останніх подій це вже не жарт, а методологія.

Юлія стояла поруч із чашкою кави й дивилася на коробку з виразом людини, яка щойно зустріла одночасно старого друга, потенційного свідка й дуже погану ідею.

— Ніна дозволила?

— Так, — відповів Максим. — Відкриті записи двору. Зелені позначки, кілька жовтих. Чорні я відклав окремо.

— Жовті?

— Люди знали, що вона часто записує, але конкретної згоди на кожен момент немає.

Олександр одразу:

— Тоді тільки для приватного перегляду команди.

Юлія глянула.

— Ми ще нічого не відкрили.

— Профілактика.

— Я спокійна.

Максим подивився на неї.

Потім на коробку.

Потім знову на неї.

— Я нічого не сказав.

— Але подумав.

— У мене обличчя вільна територія.

Олександр засміявся.

— Вона на тебе погано впливає.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/budinok-de-zhili-nash-golosi-b458626?c=5111121