Частина V. «Іо піднімає лаву

Іо не мала права виглядати живою.

Вона була супутником.

Кам’яною кулею, затиснутою між гравітацією Юпітера, припливними силами й дуже поганими геологічними рішеннями Всесвіту. Її поверхню розривали сотні вулканів. Сірка фарбувала рівнини в жовте, помаранчеве й червоне. Лавові озера світилися в темряві. Гігантські шлейфи піднімалися на сотні кілометрів у космос.

У підручниках усе це називали вулканічною активністю.

Через дванадцять хвилин після того, як «Арго-17» отримав нові дані, Ная Лор закрила підручникову модель Іо й сказала:

— Це вже не вулканізм.

Івар Нокс глянув на екран.

— А що?

Ная мовчала.

На карті супутника одночасно пульсували сорок три вулканічні області.

Не випадково.

Не відповідно до відомих припливних циклів.

Не так, як поводиться розпечений камінь під тиском.

Спалахи йшли хвилями.

Один вулкан.

Другий.

Третій.

Пауза.

Ще сім.

Пауза.

Потім ланцюг повторювався.

Йоель Карр із системної консолі сказав:

— Може, це просто збіг?

Мара Тейн навіть не обернулася.

— Сорок три синхронні вулкани?

— Я оптиміст.

— Ти програміст.

— Це не взаємовиключні речі.

— Після тридцяти вони стають такими.

Ная наклала послідовність вивержень на старий солярний код.

Івар побачив, як на її обличчі зникає остання надія на просте пояснення.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5108483