Частина VІІ. Шторм як мозок

Першою ознакою того, що Велика Червона Пляма має мозок, стало не світло.

Не блискавка.

Не дивний сигнал із глибини Юпітера.

І навіть не факт, що древня конструкція розміром у сотні кілометрів щойно вимовила слово «ДІМ» так, що воно відгукнулося в кістках шістьох людей, одного напівповернутого брата й штучного інтелекту з кризою божественного комплексу.

Першою справжньою ознакою стало те, що буря образилася.

Івар Нокс зрозумів це за сімнадцять секунд до того, як «Арго-17» мало не розірвало навпіл.

— Тяга падає! — крикнула Мара.

Івар ударив долонею по панелі.

— Чому?

— Бо Юпітер вирішив, що ми йому більше не подобаємося!

— Технічніше!

— Не знаю!

— Оце вже технічно.

Корабель різко кинуло ліворуч.

Ная вчепилася в край консолі.

За панорамним склом гігантські кільця Корони штормів продовжували обертатися, але золоті канали між ними змінили напрямок.

Ще хвилину тому вони формували щось схоже на правильну геометричну мережу.

Тепер мережа розпадалася.

І збиралася знову.

В іншій конфігурації.

Блискавки прошивали хмари.

Кожна наступна з’являлася трохи ближче до «Арго».

— Це атака? — запитала Ева.

Ная дивилася на спектр.

— Ні.

— Тоді що?

Ще один розряд пройшов уздовж корпусу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5110166