Частина І. Реєстр дверей, яких більше немає

О дев’ятій ранку коробка вже мала окремий стілець.

Це сталося не тому, що Юлія вважала старий металевий ящик повноправним членом родини, хоча фікус Степан дивився на ситуацію саме так. Просто залишати коробку на столі було незручно, ставити на підлогу — небезпечно для пальців ніг, а повертати в передпокій Олександр відмовився з таким виразом обличчя, ніби там її могли завербувати сусідські капці.

Тож коробка сиділа біля вікна, загорнута в сіру тканину, замкнена, важка й підозріло мовчазна.

Чорний ключ із биркою «Тиша» Олександр поклав у внутрішню кишеню куртки.

Юлія не коментувала.

Вона лише тричі подивилася на цю кишеню, двічі — на Олександра й один раз — на кавник, який сьогодні варив каву так, ніби теж щось приховував.

— Ти можеш перестати дивитися мені в груди? — запитав Олександр, застібаючи куртку.

— Я дивлюся на ключ.

— Дуже приємно знати, що метал нарешті переміг мене в чесній конкуренції.

— У металу менше емоційних проблем.

— Але холодніші дотики.

Юлія підняла чашку.

— Не факт. Ти сьогодні зранку привітався зі мною словом «чайник».

— Я сказав: «Чайник закипів».

— Без доброго ранку.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5071081