Частина ІХ. Тиша, яка має власницю

Уранці фотографія ключа нікуди не зникла.

Юлія перевірила це о п’ятій сорок сім, потім о шостій дванадцять, потім о шостій сорок одну — ніби повідомлення могло втомитися від їхньої стриманості, образитися й самостійно видалитися з телефона.

Не видалилося.

На екрані так само лежала чоловіча долоня. На долоні — старий довгий ключ. На білій бирці — одне слово:

«ЛИПА».

Під фотографією залишалося повідомлення:

«Ви знайшли ключницю. Тепер знайдіть двері».

Олександр спав поруч, поклавши руку Юлії на живіт. Уві сні він тримав її так міцно, наче боявся, що вона прокинеться раніше, побачить загадку й самовільно вирушить рятувати історію без штанів, дозволів і базового почуття самозбереження.

Колись так і сталося б.

Не буквально без штанів.

Хоча в їхньому житті вже траплялися ранки, коли одяг був останньою перепоною між людиною та поганим рішенням.

Юлія обережно забрала телефон із тумбочки.

Не відповіла.

Не відкрила програму для пошуку номера.

Не написала Максиму окремо, порушуючи домовленість повідомити всю команду вранці.

Просто зробила скриншот.

Потім одразу відчула провину.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5078556