Частина V. Чужа правда в прямому ефірі

О другій сорок сім ночі гуманітарний склад мав вигляд місця, де людство зберігало речові докази власної нездатності жити спокійно.

У коридорах горіло лише аварійне освітлення. Сірі стелажі відкидали довгі тіні, коробки з підписами губили форму в напівтемряві, а старі шафи, валізи й меблі стояли так тихо, ніби домовилися не втручатися в чергову людську помилку.

Юлія й Олександр зайшли через службові двері разом із Максимом. Охоронець Сергій чекав біля столу, блідий, у спортивній кофті, натягнутій поверх форменої сорочки.

— Картка була при мені, — сказав він утретє, ще до того, як вони встигли привітатися. — Я нікому її не давав.

— Ви спали? — запитав Олександр.

— Люди іноді сплять на нічній зміні.

— Це не докір.

— У вашому голосі все звучить як докір.

— У нього обличчя таке, — сказала Юлія. — Навіть коли він просить передати сіль, здається, що сіль винна у зраді держави.

Олександр подивився на неї.

— Зараз не час.

— Саме зараз час, інакше ми всі почнемо дихати провиною.

Максим поставив ноутбук на стіл охорони й під’єднався до внутрішньої системи. На екрані з’явився журнал доступу: час, номер картки, двері, статус.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5074675