Частина VІ. Жити з людиною, яка знає твої замки

Юлія повернулася додому о дев’ятій вечора з рюкзаком, ноутбуком і відчуттям, ніби перетнула державний кордон, хоча насправді проїхала лише кілька київських районів і один затор, у якому водій таксі встиг розповісти їй про розлучення, курс долара та переваги дизельного двигуна.

Олександр відчинив після першого дзвінка.

На ньому була темна футболка, домашні штани й обличчя чоловіка, який прибирав квартиру не тому, що любив порядок, а тому, що не міг прибрати з голови одну конкретну сварку.

— Привіт, — сказала Юлія.

— Привіт.

Він подивився на рюкзак.

Не забрав.

Не спитав, чи вона повернулася назавжди.

Просто відступив, даючи пройти.

Це було правильно.

Саме тому трохи дратувало.

Юлія зайшла до передпокою, поставила взуття біля стіни й одразу помітила, що її черевики пересунуті на десять сантиметрів ліворуч.

— Ти прибирав.

— Трохи.

— Ти пересунув моє взуття.

— Воно блокувало дверцята.

— Воно мало позицію.

— Воно мало брудну підошву.

Юлія зняла куртку.

— Уже краще.

— Що?

— Ми сперечаємося про взуття. Значить, сімейна катастрофа повернулася до побутового рівня.

— Ми не сім’я.

— Ти вчора казав «наш архів».

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5075662