Частина VІІ. Майстерня, де батько зберігав не замки

Батьків верстак знайшовся в ангарі, де пахло деревиною, мастилом, мокрим картоном і чоловічою вірою в те, що будь-яку річ можна полагодити, якщо достатньо довго мовчати над нею з викруткою.

Ангар стояв на околиці Києва, за колишньою меблевою фабрикою, яку тепер ділили волонтерський склад, реставраційна майстерня та компанія, що виробляла декоративні бетонні вазони вагою приблизно з невдалий шлюб.

До входу вела розбита дорога. Глибокі калюжі лежали в ямах із самовпевненістю повноцінних водойм. Олександр об’їжджав їх повільно, але машину все одно трусило.

Юлія сиділа поруч, тримаючи на колінах батькову коробку.

Вони забрали її із сейфа вранці.

Темна картонна коробка, обмотана мотузкою, важила небагато, але Юлії здавалося, що кожен поворот автомобіля зміщує всередині не речі, а роки.

На кришці батьковим почерком було написано:

«Сашкові — після мене».

Нижче дрібніше:

«Якщо він захоче відкрити одразу — Ліда, дай йому по руках».

— Він точно знав тебе, — сказала Юлія, коли вони виїхали з двору.

— Він знав тітку Ліду.

— Це майже те саме, що знати майбутнє.

Олександр не засміявся.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5076546