Частина VІІІ. Ключниця говорить

Батькова робоча куртка прожила в їхній квартирі одну ніч і вже встигла посваритися з фікусом.

Принаймні так стверджувала Юлія.

Куртка висіла на спинці стільця біля вікна. Темно-синя тканина з протертими ліктями, біла пляма фарби на грудях, запах мастила, дерева й старого пилу — уся вона виглядала як людина, яка зайшла ненадовго, сіла мовчки й тепер чекала, коли їй принесуть чай.

Фікус Степан стояв поруч на підвіконні й демонстративно відвернув два листки від стільця.

— Він ревнує, — сказала Юлія.

Олександр стояв біля кавника й дивився на неї так, як дивляться на людину, котра щойно приписала рослині складну емоційну реакцію, але сперечатися не хочеться, бо ще не випив кави.

— Степан не ревнує.

— Ти звідки знаєш?

— Він фікус.

— Тобто ти заперечуєш його суб’єктність лише через біологічну форму?

— Я заперечую, що рослина ображається на куртку мого батька.

Юлія підійшла до вазона.

— Степане, моргни, якщо Олександр емоційно недоступний.

— У нього немає очей.

— Дуже зручно. Як у більшості чоловіків, коли треба побачити проблему.

Олександр поставив дві чашки на стіл.

— Кава готова.

Юлія понюхала свою.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5077437