Епілог. Ключ із листком липи

Навесні архів навчився видаляти.

Для установи, яка три книги поспіль займалася збереженням усього, що мало голос, запах старого паперу або хоча б підозріло сентиментальну подряпину, це було майже релігійною реформою.

Максим називав процес «керованим життєвим циклом даних».

Ніна — «поверненням права власності».

Тітка Ліда — «генеральним прибиранням після того, як молодь нарешті зрозуміла, що не кожен чужий мотлох треба виставляти під лампу й називати культурною спадщиною».

Юлія називала це болем.

Не вголос.

Вголос вона говорила правильно:

— Запит підтверджено. Матеріал видалено з публічного доступу. Резервні копії знищено відповідно до умов власника.

Потім натискала кнопку.

І дивилася, як із карти Покровська зникає ще одна позначка.

Не місто.

Не людина.

Не прожите життя.

Лише їхній доступ.

Саме це вона повторювала собі щоразу.

Іноді допомагало.

Іноді хотілося зателефонувати власникові й запитати, чи він точно впевнений. Попросити ще один день. Пояснити, що фотографія шкільного двору вже стала частиною десятків чужих спогадів, що голосове повідомлення жінки про ранковий ринок слухали переселенці в Німеччині, Канаді, Чехії та маленькій орендованій кімнаті в Броварах, де чоловік уперше за два роки дозволив собі заплакати.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5080865