Пролог. Коробка, яка дзвеніла як провина

Коробка приїхала в четвер о 18:43, коли Київ уже починав темніти, але ще вперто вдавав, що вечір — це звичайна побутова подія, а не чергова зміна декорацій у виставі про людей, які навчилися жити між тривогами, дедлайнами й новинами.

Юлія саме стояла на кухні в Олександровій сорочці й намагалася переконати кавник, що він не має права помирати раніше за них. Кавник, судячи з його хрипкого булькотіння, мав іншу думку. Фікус Степан, який пережив уже три перестановки, дві квартирні сварки, один недолив і появу молодої липи у дворі, мовчки спостерігав із підвіконня з виглядом рослини, що давно втратила віру в людство, але ще не знайшла іншої квартири.

— Якщо ти зараз вибухнеш, — сказала Юлія кавнику, — я зроблю з тебе артоб’єкт про крихкість цивілізації.

— Не погрожуй техніці тим, чого не зробиш, — озвався Олександр із кімнати. — Ти навіть коробку від міксера не викинула, бо «раптом знадобиться для архіву».

— Вона має правильну форму.

— Вона має пил.

— Пил — це безкоштовний історичний контекст.

— Це алерген.

— Ти просто не поважаєш матеріальні свідчення епохи.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/klyuch-vd-chuzho-tish-b456684?c=5070318