Частина VІІ. Сестра в золотій клітці

Плазмова артерія не була коридором.

Коридори створюють для людей. Для їхніх ніг, страхів, втеч, службових інструкцій і табличок “не входити”, які людство, звісно, читає як запрошення. Плазмова артерія була створена не для людей. Вона була шрамом, залишеним у тілі Ауреліона в той день, коли Конфедерація вперше навчилася тримати Зірку на повідку й назвала це технічним проривом, бо “злочин проти космічної істоти” звучало менш інвестиційно привабливо.

Еліана й Каель ішли крізь золотий тунель, де стіни дихали світлом.

Навколо них текла енергія Останньої Зірки. Вона пульсувала у прозорих каналах, здіймалася в арках над головою, спадала вниз тонкими нитками, проходила під ногами в глибоких жилах старого реактора. Усе сяяло: золото, біле, блідо-блакитне, гаряче срібло, перламутрові відблиски, що різали очі навіть крізь захисні маски.

Краса була нестерпною.

Бо тепер Еліана знала, що ця краса мала голоси.

Кожен спалах у стіні, кожен тепловий імпульс, кожна хвиля плазми могла бути чиєюсь останньою думкою, записаною машинами, збереженою в чорному архіві, перетвореною на дані й подану еліті як “стабільне енергетичне благо”. Конфедерація любила ефективність. Вона могла навіть біль поставити на облік, надати йому номер, підпис, бюджет і відділ моніторингу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/kohanka-ostanno-zrki-b457944?c=5099488