Пам’ять світил, яких більше не існує - частина I
Світло без джерела (зате з звітністю)
Станція «Лиман-7» мала один талант, який я визнавав без заздрості: вона вміла старіти голосно. У молодих станцій старість — це легке скрипіння й примхи термостатів, у старих — це цілий хор металу, що коментує твоє життя в реальному часі: тут клацнуло, там простогнало, десь у вентиляційному тунелі
...
Читати далі »
|
Пам’ять світил, яких більше не існує - пролог
Архів темного неба
Пакунок прийшов без урочистостей, як приходять найгірші новини: тихо, буденно, з такою ввічливістю, ніби Всесвіт — це контора, де тобі чемно усміхаються, поки вивозять твій корабель на штрафмайданчик. Кур’єр навіть не подивився мені в очі. Це була його професійна чеснота: не дивитися туди, де починаються питання, на які не хочеш
...
Читати далі »
| |