Живі уламки цивілізації - епілог

Діти швів

Спершу ніхто не помітив, коли історія перестала бути легендою
і стала просто частиною шкільної програми.

Урок

Клас був звичайний.

Не зореліт, не орбітальна платформа, не храм Поля чи анти-Поля.
Просто aula в старому місті-п ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина X

Місто, яке вмирало двічі

Планета виглядала спокійною.

Трохи завеликий океан, кілька материків, пара світлих хмарових поясів, звичайна жовта зірка.
Світ, який галактичні каталоги назвали б байдужим словом «субурбія космосу».

— На вигляд — курорт, — оцінив Рей, витягуючись у кріслі й позіхаючи. — Сподіваюсь, у «міста-примари» хоча б є но ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина IX

Світ, який пам’ятає те, чого не було

Спочатку була тільки білизна.

Не світло — бо не було джерела.
Не тиша — бо не було того, хто міг би оцінити звук.

Просто рівне, глибоке ніщо, в якому повільно виринали лінії.

... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина VIII

Глобальна зміна та перша битва

Мертва Тиша залишалася на планеті, як спадок давно забутого світу.
Корабель Лари перетнув її межі, залишивши за собою чорну порожнечу, яка дедалі більше заповнювала простір їхніх думок.

Рей сидів за пультом, перевіряючи навігаційні дані.

— Слухай, — сказав він, повертаючись до Лари, — де це ми взагалі?

... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина VII

Пробудження Поля та перший знак війни

Всесвіт більше не був тихим.

Після того як Лара закрила всі видимі фрагменти Поля в секторі, тиша настала лише на кілька годин.
Наче величезний звір зробив довгий вдих.

А потім… прокинувся.

Рей прокинувся першим — від дивного, глухого стуку.
Стук ішов не по корпусу.
Він ішов… зсеред ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина VI

Маяк, що пам’ятає Морок
 

Корабель увійшов у сектор, де тиша була густішою, ніж будь-де в довколишніх системах.
Не просто відсутність сигналів — абсолютна мертвість радіохвиль, немов весь простір був закутий у невидимий саркофаг.

— Я це ненавиджу, — буркнув Рей, втягуючи голову в плечі. — Цей сектор звучить, як… порожній шлунок Всесвіт ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина V

Станція, що не спить

Коли Лара прокинулася вдруге, станція вже не була мертвою.

Спершу вона думала, що їй здалося — але ні. Це був звук. Легке, мало не непомітне дихання. Ніби десь у нутрощах ZeroRay працювала величезна істота, що оживала дуже повільно.

Світло в коридорах залишалося тьмяним, майже відсутнім, але металеві стіни вже не були холодні. Вони пульсу ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина IV

Падіння в Білі Глибини

Світло Серцевини не сліпило — воно розкривало.
Коли оболонка ZeroRay замкнулася навколо Лари, вона не відчула болю, жару чи холоду.
Натомість — вагу.
Наче тисячі невидимих мереж торкнулися її свідомості.

Прозорий простір навколо був не вакуумом і не кімнатою — він нагадував нескінченний білий океан, у якому інформація текла так, я ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина IIІ

Серце ZeroRay

Коридор, у який Лара вступила після зали сенсорних трубок, здавався холоднішим за будь-який вакуумний шлюз. Холод ішов не від температури — він виходив із самого металу. В її голові виникало враження, що станція не просто змінює форму довкола, а обертає увагу на неї. ... Читати далі »

Живі уламки цивілізації - частина II

Заборонений сектор R-0

Темрява всередині «Зеніт Тех-0» була настільки густою, що здавалося, ніби вона зліплена з попелу й туманних спогадів. Лара стояла на порозі шлюзу, тримаючи руку на металевому одвірку, і почувалася так, ніби ступає у нутро гігантського мертвого звіра. ... Читати далі »