Частина VІІІ. Зрада в дуже дорогому костюмі

Каель Варн зрадив не одразу.

Це, мабуть, найбільше й ображало.

Еліана могла б пробачити грубу зраду. Ну, не пробачити, звісно. Вона взагалі не любила це слово: у ньому було забагато церковного пилу й замало практичної користі. Але грубу зраду можна було поважати як явище. Вона чесна у своїй огидності: ніж у спину, постріл із темряви, отрута в келиху, двері, що зачиняються перед носом. Класика. Нудна, але зрозуміла.

Каель зраджував красиво.

У цьому й була проблема.

Він підтримував Міру під лікоть, поки вони тікали старими реакторними переходами. Його права рука була обпечена до ліктя після контакту з кільцем Варнів, але він не скаржився. Обличчя лишалося блідим, зосередженим, майже ніжним у ті короткі миті, коли він дивився на Міру, перевіряючи, чи вона ще тримається на ногах.

Це дратувало Еліану майже сильніше, ніж якби він одразу наставив на них пістолет.

Бо жодна порядна зрада не повинна виглядати як турбота.

Вони йшли крізь нижню галерею реакторного комплексу. За спиною лишилася золота клітка, розірвані кільця, розлючений Едран Варн, Верховний консул і гвардія, яка, судячи з голосів у комунікаторі Нокса, зараз активно намагалася не померти від власної священної інфраструктури.

Остання Зірка прокинулася не повністю.

Але достатньо.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/kohanka-ostanno-zrki-b457944?c=5100508