Частина ІІ. Живі у списку мертвих

— Мамо, ми живі.

Юлія сказала це втретє, повільніше, чіткіше й голосніше, ніби її життя залежало не від пульсу, дихання та присутності Олександра поруч, а від якості мобільного зв’язку.

На іншому кінці слухавки мама плакала, сварилася й вимагала негайно ввімкнути відео.

— Я не вірю голосу! Голоси тепер підробляють! Покажи обличчя!

— Мамо, ти щойно впізнала мене за першими двома словами.

— Злочинці теж знають перші два слова!

— Які злочинці?

— Ті, що роблять ці ваші штучні інтелекти. Я дивилася передачу.

— Тобто ти думаєш, що штучний інтелект викрав моє життя, навчився дратуватися твоїми запитаннями й тепер телефонує, щоб сказати, що живий?

— Не переводи тему. Відео.

Юлія ввімкнула камеру.

На екрані з’явилося власне обличчя: бліде, втомлене, з волоссям, яке пережило робочий день, кілька емоційних катастроф і поцілунок біля архівного контейнера.

Олександр стояв поруч, нахилившись над її плечем.

Мама побачила його й заплакала сильніше.

— Сашо! Ти теж живий!

— Поки так, — відповів він.

Юлія вдарила його ліктем у бік.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/lipa-shcho-pamyatala-nash-mena-b457305?c=5083678