Частина ІV. Ім’я, яке просили стерти

Надія Руденко прийшла рівно об одинадцятій.

Не о десятій п’ятдесят дев’ять, щоб показати нервовість. Не об одинадцятій нуль дві, щоб залишити за собою право на дрібну помсту. Рівно тоді, коли стрілка годинника торкнулася цифри, а Юлія вже втретє перевірила, чи вимкнено камери, диктофони, автоматичне резервне копіювання звуку й усе інше, що могло перетворити чужий біль на файл із датою створення.

Для зустрічі обрали невелику кімнату при бібліотеці.

Не квартиру Юлії та Олександра, бо архів уже й так розрісся там до рівня третього співмешканця, який не платив за комунальні послуги, зате регулярно руйнував стосунки.

Не волонтерський центр, де будь-яка розмова могла відбуватися під акомпанемент коробок, телефонів і людей, які в найгіршу хвилину неодмінно запитували, куди поставити дитячі підгузки.

Не кав’ярню, де чужі травми доводилося обговорювати поряд із капучино, мигдальним круасаном і чоловіком за сусіднім столиком, який удавав, що працює, але слухав так уважно, ніби збирав матеріал для сімейної терапії всього закладу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/lipa-shcho-pamyatala-nash-mena-b457305?c=5085113