Частина V. Наші імена на чужій корі

Фотографія завантажувалася повільно.

Спочатку на екрані з’явилася зелена пляма листя. Потім — сірий стовбур старої липи, розтрісканий, темний, місцями вкритий мохом і шрамами, які дерево отримало задовго до того, як люди почали називати його архівом, символом чи живим свідком міста.

Останніми проявилися літери.

ЮЛІЯ

ОЛЕКСАНДР

Вони були вирізані неглибоко, але свіжо. Кора навколо ще зберігала світлі краї ран. Поруч хтось додав криве серце, таке незграбне, ніби різьбяр або дуже хвилювався, або працював ножем, непридатним для романтичних декларацій.

Юлія стояла посеред кухні в розстебнутій сорочці Олександра, тримаючи телефон обома руками.

Олександр був позаду. Його долоні ще лежали на її талії після поцілунку, який вони не встигли завершити через повідомлення Софії.

Кілька секунд ніхто не говорив.

За вікном шелестіла молода київська липа.

Фікус Степан стояв на підвіконні, повернутий до кімнати рівно настільки, щоб спостерігати за катастрофою й не брати за неї жодної ботанічної відповідальності.

Юлія збільшила зображення.

— Серце жахливе.

Олександр нахилився ближче.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/lipa-shcho-pamyatala-nash-mena-b457305?c=5086170