Частина VІІ. Листоноша виявляється множиною

Повідомлення прийшло о четвертій сімнадцять ранку — у той час, коли нормальні люди бачать сни, ненормальні дописують тексти, а архівні працівники отримують докази того, що людська пам’ять узагалі не визнає робочого графіка.

Телефон Юлії лежав екраном донизу на тумбочці.

Він завібрував один раз.

Потім другий.

Потім почав рухатися по дерев’яній поверхні з таким наполегливим дзижчанням, ніби намагався самостійно евакуюватися з квартири.

Юлія розплющила очі.

Олександр спав на животі, повернувши голову до неї. Одна рука лежала під подушкою, друга — поверх ковдри біля її стегна. Після повернення з Дніпра вони заснули пізно. Спершу довго говорили про Артема Білого, Михайла, третю записку й те, наскільки жорстоко людство полюбляє короткі характеристики. Потім домовилися не говорити. Після цього ще майже годину доводили одне одному, що тиша може бути значно переконливішою, якщо супроводжується поцілунками, теплими долонями й повною забороною перетворювати подробиці на літературу.

Тепер телефон знову завібрував.

Олександр не розплющив очей.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/lipa-shcho-pamyatala-nash-mena-b457305?c=5087791