Планета, яка явно не рада гостям

Кайра Велн ніколи не любила ранки після катастроф.

Не те щоб у неї був великий вибір для порівняння — катастрофи в її житті траплялися з підозрілою регулярністю, ніби всесвіт колись образився на неї за щось дуже особисте й відтоді вирішив виховувати її через ударну терапію. Але навіть у цьому сумнівному жанрі вона мала смаки. Якщо вже прокидатися серед уламків, то хоча б у пристойному освітленні, без присмаку гару в роті й без відчуття, що твої ребра вступили в сепаратні переговори з болем.

На жаль, планета, на яку впала її “Валькірія без честі”, не збиралася дбати про естетику.

Кайра стояла біля розпанаханого борту й дивилася на сіру пустку, що тягнулася до самого горизонту, якщо це слово взагалі личило місцю, де навіть простір здавався втомленим. Небо було кольору старого попелу й поганих намірів. Вітер волік по камінню дрібний пил, сухий і впертий, наче образа, яку носять у собі роками. Скелі навколо стирчали нерівними чорними зубцями, ніби планета колись намагалася виростити собі хребет, але передумала на півдорозі.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022007