Печери повертають борги

Є речі, які приходять у життя красиво.

Гроші після вдалої крадіжки.

Поцілунок у правильний момент.

Добре вино після дуже поганого дня.

Є речі, які приходять із гуркотом, димом і запахом чужих помилок.

Постріли.

Тирани.

Розкішні міста, де всі хочуть тебе або купити, або зламати, або запросити на вечерю, що в підсумку виявляється тим самим.

А є речі, які повертаються.

І ось вони завжди найгірші.

Бо те, що повертається, зазвичай уже знає, де в тебе всередині лишилася незашита рана.

Кайра Велн зрозуміла це в ту мить, коли Інар-Тель почав зникати не назовні, а всередині неї.

Не планета.

Не палац.

Не Ессара.

Не буквально.

Просто артефакт у її крові знову почав смикати нерви. Не боляче. Гірше. Наполегливо. Майже ласкаво. Так, як кличуть не криком, а постійною присутністю в підкірці. Наче десь дуже далеко, за межами світу, часу, здорового глузду й пристойного вибору, хтось тихо постукував їй у кістки зсередини й шепотів: повертайся.

Спершу вона це ігнорувала.

Потім заперечувала.

Потім пила більше місцевого гіркого вина, ніж варто.

Потім кілька годин лежала поруч з Ессарою в темряві, слухаючи, як у вмираючому палаці працюють залишки нічних систем, і думала, що якби всесвіт бодай раз захотів проявити милосердя, він би дав їй простий вибір: або кохання, або катастрофу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022061