Перша мрія юності: місто розкоші й морального розкладу

Кайра Велн ще в дитинстві вирішила, що якщо вже світобудова має таку підозрілу кількість планет, імперій, заборонених архівів і міст, куди “нормальним людям краще не потикатися”, то вона, звісно ж, побачить їх усі.

У ті роки вона ще вміла називати це романтикою.

Пізніше, коли з’явилися борги, шрами, замовники з м’якими голосами й брудними намірами, а також кілька дуже дорогих суконь, у яких було зручніше брехати, ніж дихати, вона почала називати це професійним інтересом.

Ще пізніше, коли з’ясувалося, що всі найгарніші місця у всесвіті або належать виродкам, або обслуговуються виродками, або були збудовані на чиїхось чудово замаскованих кістках, Кайра знизала плечима і залишила тільки одне визначення: звичка лізти туди, де пахне катастрофою, дорогим алкоголем і дуже поганими рішеннями.

Місто, в яке її викинув перший стрибок артефакту, пахло всім одразу.

Вона йшла слідом за жінкою в перламутровому вбранні, намагаючись не видати ані того, як сильно тремтять коліна після міжпросторового удару, ані того, що десь у глибині живота вже починає крутити голод. Не шляхетний, піднесений голод пригод. А звичайний, принизливий голод живої плоті, яка хоче їжі, води й, за можливості, щоб її хоча б годину не намагалися вбити, купити чи вписати в чергову чужу легенду.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022014