Мисливиця на уламках часу

Якби хтось колись сказав Кайрі Велн, що її життя зрештою зведеться до суперечки з самою собою посеред пробудженого поховального механізму стародавньої цивілізації, вона б, найімовірніше, відповіла двома речами.

По-перше: що це звучить надто пафосно навіть для її смаку.

По-друге: що в такому випадку вона сподівається хоча б на хороше освітлення.

Освітлення, треба визнати, не підвело.

Центральна зала печер палала так, ніби хтось розпоров підземелля й випустив з нього внутрішню анатомію часу. Колони світилися синіми й білими венами. Круглий майданчик у центрі дихав чорним світлом, яке не освітлювало простір, а радше з’їдало його межі. Повітря гуділо від активованих систем, старих охоронних полів, перевантажених контурів і того надто знайомого, вже майже інтимного відчуття, коли артефакт у її крові починає співати кісткам про ще один стрибок.

Навколо них — мертві або розірвані залишки культу, пастки, що ще не встигли згаснути, і пил, який сипався зі стелі м’якою, майже церемоніальною сивиною. Печери пробудилися остаточно. Не як храм. Не як сховище. Як організм, що занадто довго лежав у вимушеному сні й тепер, прокинувшись, не дуже розуміє, чи хоче жити, вбивати чи просто завершити старий, погано закритий експеримент.

А навпроти неї стояла інша Кайра.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022062