Майбутнє, де вона вже стала проблемою для історії

Кайра Велн не любила власних легенд.

Це не було кокетством. І не тією фальшивою скромністю, яку так обожнюють багаті виродки після третього келиха, коли їм хочеться, щоб їх вмовляли визнати очевидне. Ні. Кайра справді не любила легенди про себе, бо з досвіду знала: що красивіше люди переповідають твоє життя, то брудніше, болючіше і безглуздіше воно було насправді.

Легенди взагалі мають огидну звичку працювати як дорогі парфуми на трупі: перебивають головний запах, але не змінюють факту розкладу.

Проблема була в тому, що цього разу в неї не залишилося навіть розкоші відмахнутися від власного міфу як від надокучливого шепоту за спиною.

Бо коли вузол розірвав простір вдруге, а потім, уже без натяку на делікатність, викинув її на холодну підлогу в місці, яке мало вигляд стерильної гробниці для дуже багатих і дуже освічених мерців, Кайра ще не знала, що опинилася в майбутньому.

Вона зрозуміла це пізніше.

Значно пізніше.

І, як завжди, надто драматично.

Другий стрибок не мав нічого спільного з першою болісною романтикою катастрофи.

Якщо перший раз реальність зламала її красиво, через шок, візії, біле світло і майже еротичну жорстокість нового досвіду, то другий був схожий на бійку в темному провулку, де фізика б’є нижче пояса і не має наміру вибачатися.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022017