Післясмак катастрофи

Перші легенди про неї народилися раніше, ніж охололи руїни.

Так буває завжди.

Щойно десь щось вибухає достатньо красиво, а в центрі стоїть жінка з поганою репутацією, хорошою поставою і виразом обличчя, який можна однаково легко витлумачити як спокусу, загрозу або наслідок чужої дурості, — люди одразу починають шити з цього міф. Не тому, що люблять правду. А тому, що правда майже завжди псує композицію.

Про Кайру Велн почали брехати з пристойною швидкістю.

У прикордонних барах казали, що вона вийшла з-під обвалу на мертвій планеті вся в срібному пилу, ніби сама смерть вирішила вдягнутися трохи дорожче й зіпсувати вечір усім присутнім. Контрабандисти присягалися, що бачили її на станції, де не могло бути жодного корабля, і що вона не прилетіла, а ніби “вийшла” з темного повітря між двома мерехтливими відсвіта́ми. У храмах, які надто любили гратися з поняттям вічності, шепотіли, що вона не жінка, а наслідок помилки в реальності, через яку час інколи пускає в коридор тих, кого треба було б замурувати раніше.

Кайра знала про більшість цих чуток.

І, якщо чесно, частина їй навіть подобалася.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022065