Аварія як форма самопізнання

Кайра Велн завжди вважала, що в неї рідкісний талант: входити в приміщення, де все вже давно йде шкереберть, і виглядати там так, ніби саме так і було задумано.

Дехто називав це професіоналізмом. Дехто — нахабством. Один колишній коханець, якого вона покинула на астероїдній станції без пального, документів і шансів на моральне відновлення, назвав це “хворобливим романом із катастрофою”. Кайра тоді сказала, що звучить красиво, а отже, не є образою. Він відповів, що сподівається одного дня побачити, як її самовпевненість згорить у плазмовому вихлопі. Вона поцілувала його в щоку, вкрала запасний код від шлюзу і зникла.

Зараз, сидячи в кріслі пілота свого підбитого зорельота, вона була змушена визнати: деякі чоловіки мають дар огидно влучно формулювати пророчі зауваження.

— Ну що ж, — сказала вона вголос, поки червоне світло аварійної системи мляво ковзало по її обличчю. — Вітаю, Кайро. Ти знову довела, що можеш перетворити тріумф на технічну несправність менш ніж за двадцять хвилин.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/mislivicya-na-ulamkah-chasu-b453677?c=5022005