Частина VІ. Марина приносить лист не для Юлії

Марина прийшла в неділю після обіду.

Не написала “можна зайти?”, не попередила довгим повідомленням, не розгорнула дипломатичну місію з попереднім узгодженням часу, настрою, рівня кофеїну й готовності нервової системи до чергового архівного удару. Просто подзвонила у двері рівно о чотирнадцятій тридцять сім, коли Юлія стояла на кухні в Олександровій сорочці, з мокрим волоссям після душу, і намагалася вирішити, чи можна вважати обід повноцінним, якщо він складається з двох сирників, кави й погляду в холодильник із моральним осудом.

Олександр у цей момент лагодив полицю.

Точніше, він стверджував, що лагодив полицю. Юлія була майже впевнена, що полиця трималася краще за їхнє психічне здоров’я й не просила втручання. Але після коробки 17/4, батькового листа, любовних записок і повідомлення про синій блокнот Олександру треба було щось тримати в руках. Викрутка в таких випадках працювала для нього як заспокійливе, тільки легальніше, дешевше й із ризиком пошкодити меблі.

— Сашо, — сказала Юлія, дивлячись на нього з чашкою в руці. — Полиця не винна.

— Вона хитається.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-pisalo-nam-listi-b456006?c=5064435