Частина VІІІ. Адресати, які не хочуть відповідати

Після того як Листоноша перестав ховатися, пошта стала значно гіршою.

Раніше в усьому цьому було хоча б трохи зручної містики. Анонімні повідомлення. Конверти без марки. Старі фото. Загадкові цифри. Люди могли чесно сказати: “Ми не знаємо, хто це робить”, — і почуватися майже невинними, як глядачі фільму, де жахи відбуваються за екраном, а ти просто тримаєш попкорн і робиш вигляд, що не сам купив квиток.

Тепер у них були імена.

Віра. Марта. Олена. Микита. Deadpost як мережа людей із добрими намірами, поганими рішеннями й такою любов’ю до пам’яті, від якої пам’яті самій іноді хотілося викликати поліцію.

І коли в хаосу з’являються імена, він перестає бути легендою.

Він стає роботою.

А робота, як відомо, значно страшніша за легенди, бо вимагає таблиць, дедлайнів, відповідальності й людей, які пишуть “а можна коротко пояснити, що сталося?”, коли коротко пояснити можна хіба що словом “катастрофа”.

Максим створив нову таблицю.

Він назвав її:

“Адресати. Статус відповіді. Межі. Ризики.”

Юлія подивилася на назву й сказала:

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-pisalo-nam-listi-b456006?c=5066270