Епілог. Лист, який треба посадити

Липу вони садили в неділю.

Не тому, що неділя була символічною. Неділя взагалі поводилася не дуже символічно: зранку лив дрібний дощ, у дворі хтось голосно сварився через паркування, біля смітників сидів кіт із виразом обличчя районного прокурора, а тітка Ліда зателефонувала о восьмій сорок і сказала:

— Якщо ви думаєте, що дерево саме себе посадить, то ви дуже міські люди. А міські люди, дитино, небезпечні біля землі. Вони або копають не там, або починають говорити про сенси.

Юлія лежала в ліжку, притиснувшись спиною до Олександра, і тримала телефон біля вуха.

— Тітко Лідо, зараз восьма сорок.

— Я бачу. Саме час для цивілізованого втручання в вашу безвідповідальність.

— Ми домовлялися на одинадцяту.

— Дерево не домовлялося. Дерево хоче жити. А життя, на відміну від ваших архівів, не чекає, поки всі морально підготуються.

Олександр, ще напівсонний, пробурмотів у Юлине плече:

— Скажи їй, що липа теж має право на “не сьогодні”.

Юлія повторила.

У слухавці настала пауза.

Потім тітка Ліда сказала:

— Передай Сашкові, що дерева не чоловіки. Якщо їх вчасно посадити, вони ростуть, а не йдуть у мовчанку з викруткою.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-yake-pisalo-nam-listi-b456006?c=5069263